Справа № 22-ц-256\2008 року Головуючий у 1 інстанції Кір"якова Н.П.
Категорія 26 Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.
18 березня 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Ігнатоля Т.Г.
суддів Козлова О.М. , Кочегарової Л.М.
при секретарі Грішко С. В. розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, про поділ спадкового майна, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним за апеляційними скаргами представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 4 грудня 2007 року,
встановила:
Рішенням Жовтневого районного суду М. Маріуполя від 4 грудня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Визнано недійсним заповіт від імені ОСОБА_6 на ім"я ОСОБА_2, посвідчений Першою маріупольською нотаріальною конторою 5 червня 2002 року. Визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на 1\2 частину АДРЕСА_1 за кожним. У задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу вказаної квартири дійсним відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 449 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 30 грн.
ОСОБА_2 в апеляційній скарзі ставить питання про скасування рішення з направленням справи на новий розгляд і посилається на те, що суд дав неправильну оцінку наданим доказам щодо психічного стану його батька і тому підстав для визнання заповіту недійсним не було.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та недоказаністю обставин справи, які суд вважав встановленими.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_9 та представників ОСОБА_3 - ОСОБА_4 і ОСОБА_7, які доводи скарги підтримали, заперечення ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_8, які просили відмовити у задоволенні скарг, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарги не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - діти ОСОБА_10, який був власником АДРЕСА_1. В 2001 році ОСОБА_10 переніс інсульт і періодично знаходився з цього приводу на лікуванні, перебував на обліку в лікарні. 5 червня 2002 року ОСОБА_10 залишив
заповіт, згідно з яким все належне йому майно він заповів сину ОСОБА_2 27 травня 2005 року ОСОБА_10 помер.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, суд посилався на те, що на час складання заповіту, ОСОБА_10 не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними внаслідок психічної хвороби, а тому заповіт є недійсним.
Висновки суду підтверджуються поясненнями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та висновком посмертної судово-психіатричної експертизи, з якого вбачається, що на час посвідчення в нотаріальній конторі заповіту, ОСОБА_103а своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними внаслідок психічного розладу.
Одночасно, суд обґрунтовано визнав за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 1\2 частини спірної квартири, оскільки згідно з положеннями ст. 1261 ЦК України, позивачка і ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги після смерті їх батька ОСОБА_10
Відмовляючи ОСОБА_14 у задоволенні позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу, суд першої інстанції виходив з того, і це підтверджується матеріалами справи, що за висновком почеркознавчої експертизи, підпис в договорі купівлі-продажу від 3 грудня 2003 року виконана не ОСОБА_10, що ОСОБА_14 не надала доказів на реальне виконання зазначеного договору, що договір є нікчемним, оскільки не посвідчений нотаріально, що станом на 3 грудня 2003 року ОСОБА_10 страдав психічним розладом - судинною дементацією.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції повно, всебічно і об"єктивно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням та запереченням сторін дав належну оцінку, правильно застосував положення ст. ст. 220, 225, 657, 1261 ЦК України, якими регулюються правовідносини між сторонами і дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_10 під час підписання заповіту на ім"я сина ОСОБА_2 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а також про відсутність волевиявлення ОСОБА_10 на укладення договору купівлі-продажу квартири з ОСОБА_14
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилався на те, що рішення підлягає скасуванню, оскільки постановлене на неповно з"ясованих обставинах справи та документах, які не відповідають дійсності.
Між тим, відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Так, в скарзі ОСОБА_2 посилається на листи ОСОБА_10, які на думку апелянта свідчать про нормальний психічний стан його батька, однак ці докази колегія суддів вважає непереконливими, оскільки в цих листах не зазначено часу їх написання та особу, яка їх писала.
Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_2, який з 80-х років проживає за межами України, зазначав, що батько на лікарняному обліку в м. Комсомольську не перебував та не проживав за адресами, вказаними у медичних довідках.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 не спростував цих даних та не надав суду доказів того, що його батько завжди лікувався в м. Маріуполі та не виїздив за межі міста.
З пояснень свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, які були допитані в апеляційному суді за клопотанням представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3, вбачається, що зазначені особи періодично бачилися з ОСОБА_10 і їх зустрічі носили короткочасний характер.
Тому, колегія суддів критично відноситься до пояснень цих свідків і враховує, що ОСОБА_17 є зацікавленою особою, оскільки вона матір ОСОБА_3
Не погоджуючись із рішенням, представник ОСОБА_3- ОСОБА_4 зазначала, що висновок експертизи має розбіжності з поясненнями свідка ОСОБА_11 щодо діагнозу, місця проживання ОСОБА_10 та часу його лікування.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що суд дав відповідну оцінку всім доказам по справі у сукупності, в тому числі і поясненням свідків, і зробив обгрунтований висновок про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Той факт, що перебуваючи на обліку у психоневролога, ОСОБА_10 не знаходився на стаціонарному лікуванні не може свідчити про відсутність у нього психічної хвороби, оскільки протилежних доказів суду не надано.
Не представлено суду доказів і того, що на час знаходження на лікування в Старобешівській лікарні, ОСОБА_10 знаходився в м. Маріуполі на лікуванні, отримував пенсію, оплачував комунальні послуги.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає необхідним відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 4 грудня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.