12 грудня 2013 року № 810/6375/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доУправління пенсійного фонду у м. Фастові та Фастівському районі Київської області
проскасування вимоги та зобов'язання вчинити дії
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду у м. Фастові та Фастівському районі Київської області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування вимоги відповідача про сплату боргу від 25.05.2013 № Ф 1, якою позивачеві визначено до сплати заборгованість по єдиному внеску у розмірі 4572,42 грн. та зобов'язання відповідача припинити нарахування позивачеві єдиного внеску, як особі, що перебуває на пенсії за віком і обрала спрощену систему оподаткування.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2013 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем неправомірно донараховано суми єдиного внеску за 2012 рік, оскільки позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування, при цьому отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а відтак, враховуючи приписи частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», він звільняється від сплати єдиного внеску. Тому, на думку позивача, вимога про сплату боргу пенсійного фонду є незаконною, оскільки при її прийнятті відповідачем невірно застосовано норми закону.
Відповідачем заперечення проти позову не надано, заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності не надіслано. У судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Згідно частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності та враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином, однак своїм правом, встановленим приписами статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, як фізична особа - підприємець зареєстрована виконавчим комітетом Фастівської міської ради Київської області 15.11.2002, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач у 2012 році був платником єдиного податку, що підтверджується копією свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_2 (а.с.12).
Водночас, позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується копією відповідного посвідчення серії НОМЕР_3, наявного у матеріалах справи (а.с.11).
Як то вбачається з матеріалів справи, з 2007 року позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у м. Фастові та Фастівському районі Київської області і отримує пенсію за віком, призначену на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вказане підтверджується пенсійним посвідченням позивача серії НОМЕР_4, виданого 27.07.2007, згідно якої позивач отримує пенсію за віком.
25 березня 2013 року Управлінням Пенсійного фонду України у м. Фастові та Фастівському районі Київської області сформовано та направлено позивачеві вимогу про сплату боргу № Ф- 1 на суму 4572,72 грн. (а.с.13).
Як то вбачається з повідомлення-розрахунку про нарахування позивачеві сум єдиного внеску, розрахунок суми боргу позивачеві проведено з урахуванням мінімального розміру єдиного внеску за 2012 рік (а.с.14).
Не погоджуючись із вищевказаною вимогою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати і повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон України від 08.07.2010 № 2464).
Відповідно до статті 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності (пункт 4 частини 1 статті 4 Закон України від 08.07.2010 № 2464).
6 серпня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07.07.2011 року № 3609-VI, яким статтю 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» доповнено частиною четвертою, відповідно до якої фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З аналізу вищевказаної норми законодавства вбачається, що фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування та одночасно є пенсіонерами, що отримують пенсію за віком або по інвалідності, можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, положення вищевказаної норми закону не поширюються на позивача, оскільки він не є пенсіонером за віком в розумінні статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з таких підстав.
Відносини у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 (надалі - Закон України від 09.07.2003 № 1058).
Статтею 1 Закону України від 09.07.2003 № 1058 визначено поняття "пенсія", зокрема, це - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 09.07.2003 № 1058, за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Так, статтею 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058 визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Суд зауважує, що нормами зазначеного Закону встановлено загальне правило набуття (призначення) пенсії .
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що позивачеві призначено пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відтак, на позивача розповсюджуються норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796 (надалі - Закон України від 28.02.1991 №796).
Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796 встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У даному випадку положення статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» потрібно розуміти в контексті з положеннями статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відтак, пенсія за віком може бути надана особі, яка не досягла пенсійного віку, встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за умови, якщо остання працювала або проживала на територіях радіоактивного забруднення.
Із наведеного випливає, що призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку не впливає на статус позивача, як пенсіонера за віком; вказана правова норма не встановлює окремий самостійний вид пенсії, а лише надає право особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, отримати пенсію за віком достроково, тобто із зменшенням загального пенсійного віку.
Судом встановлено, що позивач скористався своїм правом на дострокове отримання пенсії за віком ще з 2007 року і на день набуття чинності Законом України від 07.07.2011 № 3609-VI мав статус пенсіонера за віком.
Разом із тим суд звертає увагу, що про неправомірність нарахування позивачеві боргу зі сплати єдиного внеску свідчать також норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII.
Так, статтею 2 вказаного закону визначено види державних пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії (пункт «б» статті 2 втратив чинність у частині призначення соціальних пенсій згідно із Законом України від 31.05.2005 року № 2603-IV).
Отже, як вбачається із системного аналізу законодавства України, у сфері пенсійного забезпечення є чотири різновиди трудових пенсій, в тому числі і пенсія за віком, яка і включає в себе пенсію за віком на пільгових умовах.
Як вже зазначалося судом, частиною четвертою статті 4 Закону України 08.07.2010 № 2464-VI визначено необхідні умови для звільнення від сплати єдиного внеску, а саме: особа обрала спрощену систему оподаткування і є пенсіонером за віком або інвалідом та отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
При цьому, положеннями вищевказаної статті не передбачено, що саме особи, яким надано пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», звільняються від сплати за себе єдиного внеску, означена норма також не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внеску пенсіонерів за віком. Водночас, законодавець зазначеною нормою не виключає осіб, які є пенсіонерами та отримують пенсію за віком на пільгових умовах.
У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що відповідачем неправомірно та безпідставно звужено коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску.
Ураховуючи той факт, що позивач отримує довічну пенсію за віком, а частина четверта статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містить застережень щодо її незастосування до осіб, яким пенсію за віком призначено на пільгових умовах на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», беручи до уваги те, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач у відповідності до статті 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» уклав з Пенсійним фондом договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, адміністративний суд дійшов висновку, що з серпня 2011 року позивач не повинен сплачувати за себе єдиний внесок.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що оскаржувана позивачем вимога про сплату боргу прийнята відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.
У частині позовних вимог про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у м. Фастові та Фастівському районі Київської області припинити нарахування єдиного внеску позивачеві, як особі, що перебуває на пенсії за віком і обрала спрощену систему оподаткування, суд зауважує таке.
Так, положеннями статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Отже, предметом спору по адміністративній справі можуть бути лише існуючі правовідносини, а не ті, які можуть виникнути в майбутньому.
Водночас, Кодекс адміністративного судочинства України не містить положень, які б давали позивачу право звертатись до суду із вимогою щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії в майбутньому, тобто в той період часу, коли відповідачем ще не вчинені дії (не допущена бездіяльність) які могли б бути визнані судом неправомірними, не встановлено підтвердженого належними доказами факту порушення суб'єктом владних повноважень вимог законодавства, що має тенденцію удосконалення шляхом внесення змін в нормативні акти або в окремі його положення.
Суд зазначає, що встановлення обов'язків на майбутнє, без врахування змін чинного законодавства, яке може мати місце в подальшому та без наявності спірних правовідносин, є передчасним і безпідставним. Відтак, підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Щодо строку звернення до суду із даним позовом, суд зазначає таке.
У відповідності до пункту1.3 Порядку розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв платників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління ПФУ 08.10.2010 № 22-7, вказано, що скаржник має право оскаржити в суді рішення у будь-який момент після отримання відповідного рішення.
Згідно частини 5 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.
При цьому процесуальний строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, законодавець пов'язує початок перебігу строку на оскарження рішення з моментом його отримання, а також з моментом дізнання особи про порушення своїх справ з підстав прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
Як то вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, про наявність оскаржуваної вимоги від 25.03.2013 № Ф-1, позивач дізнався 20.10.2013, після отримання оскаржуваних вимог. До суду позивач звернувся 16.11.2013, про що свідчить штамп поштового відділення на конверті, наявному у матеріалах справи (а.с.8). Доказів протилежного відповідачем суду не надано.
Відтак, позивачем дотримано місячний строк звернення до суду із позовом про скасування вимог відповідача про сплату боргу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Так, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.
На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх дій щодо винесення позивачеві оскаржуваної вимоги про сплату боргу.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 94, 97, 128, 158-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Управління пенсійного фонду у м. Фастові та Фастівському районі Київської області про сплату боргу від 25.03.2013 № Ф-1, якою фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 визначено до сплати заборгованість по єдиному внеску у розмірі 4572,42 грн.
3. У решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Колеснікова І.С.