20 листопада 2013 р. Справа № 804/13942/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: при секретарі судового засіданні: за участю представників сторін: від відповідача: Конєвої С.О. Бринзі О.В. Мельник В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області про визнання дій відповідача незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, -
23.10.2013р. гр.ОСОБА_4 звернулася з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області та, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 06.11.2013р., просить:
- визнати дії, а саме - розрахунки відповідача по нарахуванню позивачеві до сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період 2011-жовтень 2013р. - незаконними;
- зобов'язати відповідача повернути позивачеві примусово стягнені з позивача грошові кошти в 2013р. на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 1996р. позивач є приватним підприємцем, з 2010р. перебуває на спрощеній системі оподаткування, з 2005р. позивач також є пенсіонером і отримує пенсію за вислугу років та згідно ч.4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» фізичні-особи підприємці, які є пенсіонерами звільняються від сплати єдиного внеску. В порушення вказаного, відповідач з 2011р. незаконно нараховує позивачеві до сплати єдині внески та виконавча служба почала відраховувати 20% з її пенсії, а тому позивач просить визнати такі дії по нарахуванню єдиного внеску за період 2011-жовтень 2013р. незаконними та зобов'язати відповідача повернути стягнені з неї грошові кошти в 2013р. на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Позивач також в судове засідання не з'явився, 13.11.2013р. надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи за відсутності позивача (а.с.47).
Представник відповідача в судовому засіданні та у запереченнях, наданих суду просить відмовити в задоволенні даного позову посилаючись на те, що позивачу призначена пенсія за вислугу років у віці 47 років згідно п.п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тоді як згідно ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» звільнені від сплати єдиного внеску фізичні особи-підприємці, які є пенсіонерами за віком, однак позивач не досягла відповідного віку з якого призначається пенсія за віком, а тому не звільнена від сплати єдиного внеску. У зв'язку з наявністю у позивача боргу зі сплати єдиного внеску за 2012 та 1 квартал 2013р., відповідачем була сформована вимога №Ф835 від 14.05.2013р. на суму 5766,45 грн., яка не була оскаржена позивачем у встановленому законодавством порядку, а тому направлена до органу державної виконавчої служби на примусове виконання.
Згідно ч.4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Враховуючи вищенаведене, надане позивачем клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, строки вирішення і розгляду справи, встановлені ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача згідно до вимог ч.4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Із наданих наявних у справі документів, судом встановлені наступні обставини у справі.
Громадянка ОСОБА_4 зареєстрована як фізична особа-підприємець 02.10.1996р. виконавчим комітетом Павлоградської міської ради Дніпропетровської області за адресою: АДРЕСА_1, є платником єдиного податку, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію серії НОМЕР_1 та копією свідоцтва платника податку (а.с.7-8).
Окрім того, позивач є пенсіонером з 08.11.2005р., що підтверджується копією пенсійного посвідчення від 08.11.2005р. №069936 (а.с.9).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач знаходиться на обліку у пенсійному фонді як платник єдиного внеску та має заборгованість у загальній сумі 5766,45 грн. :
- за 2012р. в розмірі 4572,42 грн. (січень-березень по 372,33 грн., квітень-червень по 379,62 грн., липень-вересень по 389,39 грн., жовтень-листопад по 387,95 грн., грудень 393,50 грн.);
- за 1 квартал 2013р. в розмірі 1194 грн. 03 коп. (січень-березень 2013р. по 398,01 грн.), що підтверджується наявними у справі копіями розрахунків (а.с.26).
На підставі даних особового рахунку позивача відповідачем була сформована та направлена на адресу позивача Вимога про сплату боргу №Ф835 від 14.05.2013р., яка була вручена позивачеві 24.05.2013р., та в подальшому не була оскаржена позивачем у зв'язку з чим направлена до примусового виконання до органів державної виконавчої служби у порядку, визначеному ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-УІ ( далі - Закон №2464).
Позивач вважає такі дії відповідача по нарахуванню їй до сплати єдиного внеску за 2011- жовтень 2013р. незаконними, оскільки вона є пенсіонером та звільнена від сплати єдиного внеску у відповідності до вимог ч. 4 ст. 4 Закону №2464.
Заслухавши представника відповідача, який брав участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині визнання дій відповідача протиправними щодо нарахування позивачеві з квітня по жовтень 2013р. єдиного внеску, виходячи з наступного.
Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційна засади забезпечення та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови і порядок його нарахування і сплати визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-УІ.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 платником єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною 4 статті 3 Закону № 2464 визначено, що особи, зазначені у п.4 ч.1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Судом встановлено, що позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується копією відповідного посвідчення, наявного у справі з 08.11.2005р.(а.с.9).
При цьому, статус пенсіонера за віком позивач набув на умовах, визначених п.п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію.
З огляду на викладене та те, що позивач є пенсіонером за віком на пільгових умовах та отримує пенсію за вислугу років, а ч.4 ст. 4 Закону №2464 не містить застережень щодо її незастосування до осіб, яким пенсію призначено на підставі п.п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд приходить до висновку, що позивач не повинен сплачувати за себе єдиний внесок.
Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України в ухвалі від 16.10.2012р. № К/9991/45542/12, від 12.11.2013р. №К/800/43927/13.
За таких обставин дії відповідача щодо нарахування позивачеві сум єдиного внеску слід визнати протиправними в межах строків звернення до суду з даним позовом, встановлених ч.2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто за період з квітня по жовтень 2013р.
Частина 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Представником відповідача у ході судового розгляду справи не доведено належними та допустимими доказами правомірність нарахування позивачеві сум єдиного внеску у вищевказаний період з урахуванням того, що позивач є пенсіонером за віком.
При цьому, суд критично ставиться до позиції відповідача про те, що позивач не досягла пенсійного віку, встановленого умовами ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому не звільнена від сплати єдиного внеску, оскільки ч.4 ст.4 Закону № 2464 не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внесків пенсіонерів за віком, при цьому, в зазначеній нормі законодавцем не виключені особи, які є пенсіонерами за віком на пільгових умовах.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку,що дії відповідача щодо нарахування позивачеві сум єдиного внеску у період з квітня по жовтень 2013р. вчинені не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому такі дії відповідача слід визнати протиправними з урахуванням вимог ст.ст. 11, 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Що стосується позовних вимог позивача про визнання незаконними дій відповідача в частині нарахування єдиного внеску з 2011р. по І квартал 2013р., то зазначені позовні вимоги слід залишити без розгляду на підставі наступного.
Згідно до вимог ч.1,2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк,який, якщо не встановлено інше,обчислюється з дня коли особа дізналася про порушення своїх прав,свобод чи інтересів.
За приписами ч.1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Також, згідно п.9 ч.1 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України, суд залишає позов без розгляду у разі, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Як вбачається із матеріалів справи, позов поданий позивачем до суду 21.10.2013р. згідно доданого до позову поштового конверту з відміткою пошти (а.с.13).
Отже, позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений ч.2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України в частині позовних вимог щодо визнання дій відповідача незаконними по нарахуванню єдиного внеску за 2011р.-1 квартал 2013р.
В той же час, зміст позовної заяви та додані до неї документи не містять поважності причин пропуску строку звернення до суду у вказаній частині позовних вимог у зв'язку з чим суд не знаходить підстав для визнання причин пропуску строку звернення з вказаними позовними вимогами поважними, а тому слід вищевказані позовні вимоги залишити без розгляду.
При цьому, залишаючи частину позовних вимог позивача без розгляду, судом враховується і практика Європейського суду з прав людини, зокрема, відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фогарді проти Сполученого Королівства» право доступу до суду не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням; вони дозволені тому, що право доступу до суду, в силу своєї природи, потребує регулювання з боку держави.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути позивачеві грошові кошти стягнені з позивача в 2013р. на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, то в цій частині позовних вимог слід відмовити, виходячи з того, що позивачем не надано доказів, в якій сумі були стягнуті з неї кошти, а тому дані позовні вимоги є необґрунтованими.
З огляду на вищевикладені обставини, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Таким чином, враховуючи, що позивачем були понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 34 грн. 41 коп. за квитанцією №ПН26688 від 21.10.2013р.(а.с.3), часткове задоволення позовних вимог позивача, норми ч.3 ст. 94 вказаного Кодексу, слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 17 грн. 20 коп.
Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 100, 122, 128, 155, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області про визнання дій відповідача незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного Фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області по нарахуванню за квітень-жовтень 2013р. ОСОБА_4 до сплати сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
В частині позовних вимог про визнання дій відповідача незаконними щодо нарахування позивачеві сум єдиного внеску за 2011- І квартал 2013р. - залишити без розгляду.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 (51400, АДРЕСА_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 17 грн. 20 коп. (сімнадцять грн. 20 коп.).
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 25.11.2013р.
Суддя С.О. Конєва