І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
11 грудня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Прокопчук Н.О., Росік Т.В.,
при секретарі: Мурзі М.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 липня 2013 року
у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У червні 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що між Банком та ОСОБА_1 11.09.2006 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 5 458 грн. 70 коп. із зобов'язанням щомісячного повернення частини кредиту та процентів за користування ним відповідно до графіку платежу.
Посилаючись на те, що відповідач своїх зобов'язань по поверненню кредиту не виконав, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у сумі 25 232 грн. 41 коп.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 липня 2013 року позов задоволено у повному обсязі.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 11 жовтня 2013 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в обґрунтування якої зазначив, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального права без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як на підставу скасування рішення суду, зазначив, що ухвалюючи заочне рішення, судом першої інстанції позбавлено його права на подання заяви про застосування строків позовної давності, передбаченої статтями 257, 267 ЦК України до позовних вимог, строк яких сплив на момент подання позову, при цьому судом безпідставно не застосовано положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та не зменшено розмір неустойки, яка значно перевищує суму боргу.
Посилаючись на те, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, у зв'язку з чим рішення не відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, просив заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 липня 2013 року скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити, з підстав наведених в ній.
Представник позивача - ДенисоваО.Ю. в судовому засіданні 20 листопада 2013 року просила відхилити апеляційну скаргу, а рішення залишити без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.
В судове засідання призначене на 11 грудня 2013 року представник Банку не з'явився, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутністю та Умови надання кредиту, що діяли станом на час укладення договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11 вересня 2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір про надання споживчого кредиту.
Відповідно до умов кредитно-заставного договору, для повного розрахунку за товар і сплати комісії Банку та ТОВ «ПриватКредит» за консультативні послуги, Банк надав позичальнику строковий споживчий кредит у сумі 5 458 грн. 70 коп. на строк 30 місяців по 11.03.2009 року включно з умовами сплати відсотків за його користування у розмірі 2,09% у місяць, на суму залишку заборгованості по кредиту в обмін на зобов'язання позичальника поверненню кредиту, сплати процентів, в обумовлених у Заяві та Умовах про надання споживчого кредиту фізичним особам (далі - Умови) строки, а також сплати комісії, яка зазначена в Умовах.
Товар є предметом застави та відповідно до п. 2.3., 2.4., 2.5. Умов являється забезпеченням зобов'язань.
Згідно умов кредитного договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з «21» по «28» число кожного місяця позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 247,74 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі.
ОСОБА_1 в свою чергу своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконував та здійснив останній платіж на погашення кредиту 27 червня 2007 року (а.с. 4).
У зв'язку з тим, що останній платіж відповідачем було здійснено 27.06.2007, в нього виникла заборгованість, яка станом на 26 квітня 2013 року становила 25 232 грн. 41 коп., з яких: заборгованість по кредиту 4 395 грн. 23 коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 9 242 грн. 66 коп.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 9 916 грн. 79 коп.; штрафи - 500 грн. 00 коп. (фіксована частина) та 1 177 грн. 73 коп. (процентна складова).
За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не виконував своїх зобов'язань за договором кредиту, що призвело до порушення прав позивача.
Колегія суддів вважає вірним такий висновок суду, оскільки він узгоджується з наявними в матеріалах справи доказами.
Разом з цим, судова колегія приходить до висвноку про відсутність правових підстав для задоволення позову, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитно-заставним договором Банк звернувся 01 червня 2013 року.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може взернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 КЦ України).
Цивільний кодекс України не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.
Кредитно-заставний договір, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 складається із заяви позичальника, Умов надання споживчого кредиту фізичним особам та Тарифів, які є невідємними складовими.
Задовольняючи позовні вимоги судом не взято до уваги, що згідно Умов, що діяли на час укладення договору кредиту, не було погоджено сторонами умови щодо збільшення позовної давності, а надані Умови до позовної заяви відповідно до п. 1.7.31. яких збільшено позовну давність до 50 років почали діяти з 2009 року (а.с. 16).
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з порушенням строку позовної давності, встановленої законом.
Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), зазначене вище правило застосовується й до додаткових вимог Банку.
В пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважних причин, суд у рішення зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, кірм випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Беручи до уваги викладене, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не виконав покладених на нього вимог закону, щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, які мали значення для правильного вирішення спору, оскільки не в повному обсязі дослідив Умови надання споживчого кредиту фізичним особам, які є невід'ємною складовою кредитного договору.
Пункт 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 22 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20.11.2013 у справі № 6-126цс13 та відповідно до вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Ураховуючи викладене, а також беручи до уваги те, що а ні в суді першої інстанції, а ні в суді апеляційної інстанції ПАТ КБ «ПриватБанк» не доводив обставин щодо поважності пропуску позовної давності, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Зважаючи на викладене, рішення суду не можна вважати законним та обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 липня 2013 року - скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:
«В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити».
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Справа № 753/9010/13-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/15292/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Сухомлінов С.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.