03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
Справа №
№ апеляційного провадження:22-796-14306
Головуючий у суді першої інстанції: Гуменюк А.І.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.
11 грудня 2013 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого - Семенюк Т.А.
Суддів - Кравець В.А., Музичко С.Г.
при секретарі - Круглику В.В.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 2 серпня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання правочинів недійсними, поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та виділення майна в натурі, -
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 2 серпня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Представник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову, вважаючи, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що ОСОБА_3, 6 жовтня 2008 року звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що за час перебування у шлюбі з 3 серпня 2001 року по 19 грудня 2007 року сторони набули у власність квартиру АДРЕСА_1, а також місце для паркування автотранспорту НОМЕР_1, секція № 5, загальною площею 32 кв.м., у будинку за цією ж адресою.
Оскільки вказане майно є спільним майном подружжя, але було оформлено на ім'я відповідачки, просив визнати за ним право власності на Ѕ частину спірної квартири та Ѕ частину паркомісця.
В ході судового розгляду, позивач неодноразово уточнював предмет та підстави позову, остаточно просив визнати недійсними договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 21 березня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5; договір купівлі-продажу даної квартири, укладений 16 травня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, договір купівлі-продажу квартири, укладений 26 червня 2008 року між ОСОБА_6, та ОСОБА_7, а також поділити спільне сумісне майно подружжя - квартиру і паркомісце, та визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири, вартістю 1 038 934 грн. та виділити йому в натурі приміщення коридору (136-5) площею 19,1 кв.м., кухні (163-6) площею 13,3 кв.м., жилої кімнати (136-7) площею 17,8 кв.м., жилої кімнати (136-8) площею 20,5 кв.м., санвузла (136-9) площею 8,8 кв.м., балкону площею 1,1кв.м.), та на 1/2 частину паркомісця вартістю 137721 грн., посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що ОСОБА_4, надавши нотаріусу паспорт без відміток щодо реєстрації та розірвання шлюбу, без його згоди неправомірно відчужила спірну квартиру ОСОБА_5, після чого зазначену квартиру було продано ще двічі. Зазначає, що всі укладені договори відчуження квартири АДРЕСА_1 необхідно визнати недійсними, оскільки їх укладено в порушення статті 68 СК України. Крім того, вважає, що вони не були спрямовані на реальне настання правових наслідків та на його думку, відповідно до статті 234 ЦК України, є фіктивними правочинами, оскільки квартиру було відчужено близьким відповідачці людям, на даний час відповідачка продовжує проживати у спірній квартирі.
Судом встановлено, що з 3 серпня 2001 року по 8 лютого 2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
29 березня 2004 року між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним банком «Аркада» було укладено договір № 42769 про участь у Фонді фінансування будівництва, предметом якого є передача банку коштів у довірче управління з метою отримання у власність об'єкта інвестування (квартири АДРЕСА_1) (а.с. 167-169, 170 том 1).
Відповідно до розписки № 30132, виданої 27 січня 2006 року Акціонерним комерційним банком «Аркада», ОСОБА_4 здійснено 100% інвестування квартири в розмірі 398 262 грн. 49 коп. (а.с. 178, том 1).
Відповідно до свідоцтва про право власності, виданого 13 жовтня 2006 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1, яка складається з 4 кімнат жилою площею 66,50 кв.м. загальною площею 161,70 кв.м. (а.с. 9, том 1).
Як вбачається з матеріалів справи, 9 листопада 2005 року між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним банком «Аркада» укладено договір 2129-ММ про участь у Фонді фінансування будівництва (а.с. 171-175, том 1).
Згідно з розпискою № 2041, яка видана 3 лютого 2006 року Акціонерним комерційним банком «Аркада», ОСОБА_4 здійснено 100% інвестування паркомісця в розмірі 54 908 грн. 72 коп. (а.с. 179, том 1)
Згідно свідоцтва про право власності, виданого 16 жовтня 2007 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, ОСОБА_4 на праві приватної власності належить паркомісце НОМЕР_1 секція 5 по АДРЕСА_1.
Таким чином, судом встановлено, що на придбання спірних квартири та паркомісця було витрачено 453 171 грн. 21 коп. (54 908, 72 грн. + 398 262,49 грн.), суму внесено до 3 лютого 2006 року.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно з ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині поділу майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно придбане ОСОБА_4 за рахунок власних коштів, які не є спільною сумісною власністю подружжя.
Проте, з таким висновком суду погодитись не можна.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 червня 2004 року ОСОБА_8 - мати відповідачки, продала за 186235 грн. належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_3, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 (а.с. 180-181, том 1).
Сторони в судовому засіданні не заперечували, що ці гроші мати відповідачки передала на фінансування спірної квартири.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Однак, ОСОБА_4 не надала належних та допустимих доказів, що зазначені гроші ОСОБА_8 подарувала або передала їй в особисте користування, а не на потреби сім'ї.
Також колегія суддів не може погодитись і з висновком суду першої інстанції, що гроші, отримані відповідачкою за договором позики від ОСОБА_10 20 червня 2001 року, витрачені саме на фінансування спірної квартири у 2004 році та паркомісця у 2005 році, оскільки доказів на підтвердження даних обставин суду не надано.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, відповідно до довідки № 3820 від 12 березня 2008 року, працював у ТОВ «Жіллетт Юкрейн ТОВ» з 18 червня 2001 року по 13 січня 2006 року. За 2001 рік його заробітна плата склала 42364 грн. 17 коп., за 2002 рік - 93 080 грн. 43 коп., за 2003 рік - 104 080 грн. 81 коп., за 2004 рік - 116 341 грн. 56 коп., за 2005 рік - 125 861 грн. 60 коп., за січень 2006 року - 21 248 грн. 34 коп. (а.с. 239, том 1).
У 2006 році позивач працював у ТОВ «Нутриція Україна», за 6 місяців роботи йому нарахована заробітна плата у розмірі 83 181 грн. 71 коп. (а.с. 240, том 1).
Відповідно до ст. 60 СК України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання квартири АДРЕСА_1 та паркомісця НОМЕР_1 секція 5 по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя.
Як вбачається з матеріалів справи, за договором купівлі-продажу від 21 березня 2008 року ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_5 купив квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 25-26, том 1).
З даного договору вбачається, що договір укладено без згоди ОСОБА_3, в порушення ст. 68 СК України.
Відповідно до ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Аналогічне правове положення закріплене в ч. 3 ст. 368 ЦК України, відповідно до якого майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими і вимоги позову щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 21 березня 2008 року, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 (а.с. 25-26, том 1).
Крім того, судом встановлено, що 16 травня 2008 року ОСОБА_5 продав спірну квартиру ОСОБА_6, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11 (а.с. 52-53, том 1).
ОСОБА_6 відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого 26 червня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12, продала спірну квартиру ОСОБА_7 (а.с. 54-55, том 1).
Разом з цим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги щодо визнання зазначених договорів недійсними не підлягають задоволенню, оскільки, як роз'яснено у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про визнання правочинів недійсними», не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Згідно зі ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину паркомісця НОМЕР_1 секція 5 по АДРЕСА_1, та за ОСОБА_4 - право власності на Ѕ частину паркомісця НОМЕР_1 секція 5 по АДРЕСА_1.
Разом з цим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині розподілу квартири АДРЕСА_1 та виділення позивачеві майна в натурі задоволенню не підлягають, оскільки дана квартира на час вирішення спору не перебуває у володінні ОСОБА_4.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 88, 303, 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 2 серпня 2013 року скасувати, ухваливши нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1.
В порядку поділу майна подружжя визнати: за ОСОБА_3 право власності Ѕ частину паркомісця НОМЕР_1 секція 5 по АДРЕСА_1;
за ОСОБА_4 - право власності на Ѕ частину паркомісця НОМЕР_1 секція 5 по АДРЕСА_1.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 21 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 850 грн.
Стягнути зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 850 грн.
Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді