Справа № 22-ц/796/15195/2013 Головуючий у 1 - й інстанції: Гуменюк А.І.
Доповідач - Ратнікова В.М.
12 грудня 2013 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Гаращенка Д.Р.
при секретарі - Мурга М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2013 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про визнання правочину недійсним, -
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2013 року ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про визнання правочину недійсним відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2013 року скасувати, направити справу на новий розгляд до суду 1-ї інстанції та зобов'язати суд 1-ї інстанції призначити та провести судово-психіатричну експертизу для встановлення ступеня його дієздатності під час підписання оскаржуваного договору з відповідачем.
Зазначає, що рішення суду 1-ї інстанції є незаконним, необґрунтованим та ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову, суд 1-ї інстанції не взяв до уваги ряд обставин, які мають істотне значення для розгляду справи по суті та які є підставою для розірвання оскаржуваного договору. Так, судом 1-ї інстанції проігноровано те, що в момент підписання оскаржуваного договору ОСОБА_3 за станом свого здоров'я перебував в стані, коли не міг розуміти значення своїх дій, не міг реально оцінити умови запропонованого йому договору та не усвідомлював того, що укладає договір про надання послуг, а не договір купівлі-продажу з кредитуванням. Вказує на те, що позивачем до суду 1-ї інстанції було надано ряд медичних документів, які свідчать про хворобливий стан ОСОБА_3 на час укладання договору, а тому вважає, що такими діями він фактично заявив клопотання про призначення психіатричної експертизи. Проте, в порушенні вимог процесуального закону, судом 1-ї інстанції не дано належної оцінки наданим позивачем медичним документам та не викликано до суду експерта в області психіатрії для надання висновків про необхідність проведення судово-психіатричної експертизи, а також не забезпечено проведення такої експертизи. Крім того, судом 1-ї інстанції застосовано до правовідносин, які склалися між сторонами положення ст.230 ЦК України, тоді як позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст.225 ЦК України. Також зазначає, що судом 1-ї інстанції справу розглянуто без участі позивача, будь-яких повісток про дату та час розгляду справи він не отримував, такими своїми діями суд порушив права позивача та ухвалив завідомо неправосудне рішення.
В судовому засіданні представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Просто» Павленко Сергій Валерійович проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на їх безпідставність.
Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи судом повідомлений у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомив, а тому, колегія судів вважає можливим слухати справу за його відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника Відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.
Судом встановлено, що з 14.07.2009 року ОСОБА_3 встановлено по життєво ІІ групу інвалідності у зв'язку з професійним захворюванням.
31 березня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» та ОСОБА_3 було укладено угоду за №315167, відповідно до умов якої ОСОБА_3 надаються послуги системи АвтоТак, спрямовані на придбання автомобіля.
Відповідно до ст.2 даної угоди Авто Просто є товариством, що надає послуги, предметом яких є придбання автомобілів учасниками через систему придбання у групах Авто Так.
Згідно зі ст.3 угоди №315167 від 31 березня 2010 року АвтоПросто зобов'язалось надати учаснику системи наступні послуги в порядку та строки, визначені угодою, включаючи, але не обмежуючись: включення учасника до системи АвтоТак шляхом підписання даної угоди; формування груп учасників для придбання автомобіля; включення учасника до групи для придбання автомобілів; організація та створення умов для придбання автомобілів учасників системи; здійснення оплати автомобіля постачальнику за рахунок коштів, сплачених учасниками системи на умовах угоди; забезпечення отримання автомобіля учасником системи згідно умовами угоди.
У відповідності до ст.5 угоди №315167 від 31 березня 2010 року учасник зобов'язується виконувати зобов'язання, передбачені угодою, в порядку та строки, визначені угодою; статтею 7 встановлено, що угода набирає чинності з моменту її підписання обома сторонами й діє до моменту виконання обома сторонами всіх зобов'язань, передбачених угодою.
Відповідно до ст.13 додатку №2 до угоди №315167 від 31 березня 2010 року учасник, який ще не отримав автомобіль, має право розірвати угоду за власним бажанням, про що має повідомити Авто Просто у письмовій формі.
Відповідно до додатку №1 позивач отримав право на придбання автомобіля Cheri Tiggo, вартістю 100 720 грн.
Між позивачем та відповідачем також були підписані також додатки до угоди №315167 від 31 березня 2010 року за №2, №3, №4.
Відповідно до умов угоди позивач сплатив внесків на загальну суму 7102,12 грн.
В подальшому, ОСОБА_3 звернувся до Дзержинського міського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про розірвання договору та відшкодування шкоди.
Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 21.10.2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про розірвання договору та відшкодування шкоди задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 7102,12 грн. В задоволенні решти позовних відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 21.11.2011 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» задоволено.
Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 21.10.2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про розірвання договору та відшкодування шкоди.
18 грудня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про визнання правочину недійсним з тих підстав, що в момент підписання оскаржуваного договору він за станом свого здоров'я не міг розуміти значення своїх дій, не міг реально оцінити умови запропонованого йому договору та не усвідомлював того, що укладає договір про надання послуг, а не договір купівлі-продажу з кредитуванням.
Відмовляючи ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про визнання правочину недійсним, суд 1-ї інстанції посилався на те, що спірний правочин був спрямований на набуття цивільних прав та обов'язків, сторони були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин був направлений на настання реальних наслідків.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду 1-ї інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів на в повній мірі відповідає вимогам закону.
В силу вимог ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
За змістом ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається зі змісту оспорюваної угоди, в ній встановлено всі істотні умови для такого виду угоди, відповідно до вимог чинного на той час законодавства та інших нормативно-правових актів. Укладаючи оспорювану угоду, сторони дійшли згоди щодо укладання угоди на зазначених у ній умовах, а відтак, з власної ініціативи визначили для себе правила подальшої поведінки.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
З угоди №315167 від 31 березня 2010 року тадодатків до даної угоди №1, №2, №3, №4 вбачається, що вони підписані сторонами без будь-яких застережень та зауважень, що свідчить про вільне волевиявлення сторін при їх укладанні. Належних та допустимих доказів того, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» та/або ОСОБА_3 в момент підписання даної угоди недодержано вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, матеріали справи не містять.
Крім того, рішенням Апеляційного суду Донецької області від 21.10.2010 року встановлено, що 15 липня 2010 року ОСОБА_3 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» з письмовою заявою про розірвання угоди. Листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» від 23 липня 2010 року позивач повідомлений про те, що угода між сторонами розірвана. 23 листопада 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» перерахувало на рахунок ОСОБА_3 в Промінвестбанку 457,26 грн. - внески за угодою №315167.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про те, що підстави стверджувати нікчемність угоди №315167 від 31 березня 2010 року відсутні.
Доводи апеляційної скарги про те, що під час укладення оскаржуваної угоди ОСОБА_3 за станом свого здоров'я перебував не міг розуміти значення своїх дій, не міг реально оцінити умови запропонованого йому договору та не усвідомлював того, що укладає договір про надання послуг, а не договір купівлі-продажу з кредитуванням, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Згідно з ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Отже, підставою для визнання угоди недійсною за правилами ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент укладення угоди розуміти значення своїх дій або керувати ними.
Відповідно до вимог ст.. 60 ЦПК України позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що в момент підписання 31 березня 2010 року угоди з відповідачем за №315167 він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивач в задоволенні його позову про визнання цієї угоди недійсною з підстав, передбачених ч.1 ст. 225 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом 1-ї інстанції в порушення приписів процесуального права не дано належної оцінки наданим позивачем медичним документам та не забезпечено проведення судово-психіатричної експертизи, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
За приписами ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 145 ЦПК України встановлено, що призначення експертизи є обов'язковим у разі подання клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: характер і ступінь ушкодження здоров'я; психічний стан особи; вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Як роз'яснено в п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року за №9 для визначення наявності психічного стану особи на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи від позивача не надходило, а тому у суду 1-ї інстанції були відсутні підстави для призначення судово-психіатричної експертизи.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом 1-ї інстанції розглянуто справу без участі позивача, будь-яких повісток про дату та час розгляду справи він не отримував, такими своїми діями суд 1-ї інстанції порушив права позивача та ухвалив завідомо неправосудне рішення, є необґрунтованими та спростовуються доказами, що є в матеріалах справи.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 25 червня 2013 року Шевченківським районним судом міста Києва було постановлено ухвалу про відкриття провадження по справі та призначення справи до судового розгляду на 02.08.2013 року о 08 год. 30 хв.
26.06.2013 року копію даної ухвали для відома було надіслано на адресу ОСОБА_3 рекомендованим поштовим відправленням. З повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що копію вказаної ухвали суду позивачем отримано 05 липня 2013 року.
22 липня 2013 року на адресу Шевченківського районного суду міста Києва від ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, оскільки за станом здоров'я та матеріальним становищем у нього відсутня можливість прибути в судове засідання. Відповідно до вказаної заяви позивача суд прийшов до обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи у відсутності позивача.
Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду також не спростовують.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: