справа № 22-ц/796/10248/2013 Головуючий в І інстанції: Мазур І.В.
5 грудня 2013 року Апеляційний суд міста Києва
у складі:
головуючого Вербової І.М.
суддів Кирилюк Г.М.
ПанченкаМ.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3та за апеляційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 7 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, третя особа: Відділ Державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві про визнання згоди на дарування, договорів дарування частин будинку та земельної ділянки недійсним,
У вересні 2012 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, третя особа: ВДВС Святошинського РУЮ у місті Києві про визнання згоди на дарування, договорів дарування частин будинку та земельної ділянки недійсним.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 7 червня 2013 року позов задоволено.
Визнанонедійсним правочин, яким ОСОБА_3 надав згоду на дарування ѕ частин будинку по АДРЕСА_1 таѕ частин земельної ділянки, на якій розташований цей будинок, посвідчену 19 червня 2012 року приватним нотаріусом ОСОБА_9
Визнано недійсним договір дарування ѕ частин будинку по
АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений 19червня 2012року приватним нотаріусом ОСОБА_9
Визнанонедійсним договір дарування ѕ частин земельної ділянки по АДРЕСА_1, посвідчений 19 червня 2012року приватним нотаріусом ОСОБА_9
В апеляційних скаргах ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2, представник ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - ОСОБА_4 апеляційні скарги підтримали, просили їх задовольнити.
Позивачі, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку із колегія суддів вважала за можливе слухати справу у їх відсутність та у відсутність представника третьої особи, який про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся в установленому законом порядку.
Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення виходячи із наступного.
Відповідач ОСОБА_5 уклала зі своєю дочкою ОСОБА_6 договір дарування 3/4 частин будинку по АДРЕСА_1 та договір дарування земельної ділянки, площею 0,0555 га за тією ж адресою, які було посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_9 (а.с.124-125, 147)
ОСОБА_3 до підписання цих договорів в той же день у того ж нотаріуса як співвласник вищевказаного майна підписав нотаріальну посвідчену заяву про надання згоди на дарування вищевказаного майна. (а.с.119)
Також судом встановлено, що на виконання рішення Святошинського райсуду міста Києва від 23 червня 2011 року, яким стягнуто з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 1 647 961,65 грн, на користь ОСОБА_7 1 647 961,65 грн, відкрито виконавче провадження 23 грудня 2011 року державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у місті Києві. (а.с.11-14)
Відповідач ОСОБА_3 в період з 22 червня 1977 року по 15 липня 2003 року перебував у шлюбі з ОСОБА_5 В період шлюбу ними було придбано майно, в т.ч.ѕчастин будинку по АДРЕСА_1, а також ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на ѕ земельної ділянки по АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом від 22 березня 2001 року.
Згідно з ч.1ст.30 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, що діяла на момент набуття права власності на земельну ділянку), при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності за земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, і якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.
Згідно з частиною 2 даної статті при переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'ктів.
З урахуванням того, що відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_3 належало на праві власності3/4 АДРЕСА_1, до подружжя ОСОБА_3 перейшло право власності наѕ частиниземельної ділянки по АДРЕСА_1.
Згідно ст. 24 КпШС України (який діяв на час перебування ОСОБА_3 з ОСОБА_5 у шлюбі), роздільною власністю подружжя є лише майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також, одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування.
Згідно зі ст. 31 КпШС України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути звернене лише на його роздільне майно і на частку в спільній сумісній власності подружжя, яка належала б йому при поділі цього майна.
Згідно з ч. 3ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньої спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Враховуючи викладене суд дійшов правильного висновку щодо того, що майно, яке є предметом оспорюваних правочинів є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_5 і відповідно згода подружжя на розпорядження майном, є можливим у вигляді одностороннього правочину.
Згідно ч.3ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Тобто, законом не передбачено обмежень щодо визначення такого кола осіб.
Враховуючи, що з відповідача ОСОБА_3 на користь позивачів стягнуто значні грошові кошти, які і досі відповідачем не повернуті, відповідно надання згоди ОСОБА_3 на дарування 3/4 частин будинку та 3/4 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1 є фактично уникнення останнім виконання рішення суду. Позивачі є безпосередньо заінтересованими особами, так як вчинення оспорюваних правочинів позбавляє їх права отримати кошти в рахунок стягнення боргу шляхом звернення стягнення на майно, яке належало ОСОБА_3 в спільній сумісній власності з ОСОБА_5
Враховуючи викладене, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість та визнання позовних вимог такими, що підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 щодо того, що позивачами не доведено, що ѕ будинку та ѕ земельної ділянки відповідають вартості звернення стягнення в межах виконавчих проваджень на правильність висновків суду не впливають.
Доводи апеляційних скарг щодо того, що згода одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна подружжя не є одностороннім правочином, а тому не підлягає визнанню недійсною не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи.
Інші доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують та є безпідставними.
За таких обставин рішення суду є законним та обґрунтованим, судом виконанні всі вимоги цивільного судочинства, а справу вирішено згідно із законом.
Підстав до скасування рішення суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 7 червня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий : І.М. Вербова
Судді : Г.М. Кирилюк
М.М.Панченко