Справа № 22 - ц/796/15415/2013 року Головуючий у 1-й інстанції: Скрипник О.Г.
Доповідач: Чобіток А.О.
Рішення
Іменем України
05 грудня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі :
головуючого - судді Чобіток А.О..
суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І.
при секретарі - Лужецькій І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 12 вересня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2,3-ті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, переведення прав покупця та визнання права власності,-
В грудні 2012 року позивач звернувся до відповідача з вказаним позовом і зазначав, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року його дружини, з повідомлення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 від 03.08 2011 року йому стало відомо про продаж відповідачу від його імені та від імені його дружини ОСОБА_7 належної їм на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1 відповідно до умов договору купівлі-продажу від 27.12.2010 року, який був посвідчений вказаним нотаріусом.
Договір купівлі-продажу, належної йому 1/3 частини та належної ОСОБА_7 2/3 частини вказаної квартири було підписано від його імені та від імені ОСОБА_7, ОСОБА_5 на підставі довіреностей, які були видані ним та його дружиною.
Посилаючись на рішення Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 04 липня 2012 року, яким довіреність видана ним ОСОБА_5 визнана недійсною, а також на те, що про відчуження дружиною своєї частки квартири йому не було відомо і йому як власнику іншої частини квартири в силу переважного права на купівлю її частки квартири не було запропоновано купити її, позивач просив визнати вказаний договір купівлі-продажу недійсним в частині 1/3 частини квартири та перевести на нього права та обов»язки покупця 2/3 частини квартири та визнати за ним право власності на квартиру.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року позов задоволено частково. Вирішено визнати частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1,посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 27.12.2010 року за реєстровим номером №4557 в частині продажу ОСОБА_5,який діяв від імені позивача на підставі довіреності, 1/3 частини вказаної квартири ОСОБА_2.В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині часткового визнання недійсним зазначеного договору купівлі-продажу квартири,представник відповідача, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове,яким відмовити в задоволені позовних вимог в зазначеній частині. Посилається на неправильне застосування судом ч.3 ст.61 ЦПК України та посилання на рішення Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 04 липня 2012 року, не враховано покази приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 щодо обставин посвідчення довіреностей позивача та його дружини на ім»я ОСОБА_5.
Позивач також подав апеляційну скаргу,в якій просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо переведення на нього права та обов»язки покупця 2/3 частини квартири та визнання за ним право власності на всю квартиру, та ухвалити в означеній частині нове рішення, яким вказані його вимоги задовольнити. Зазначає, що висновки суду про його обізнаність щодо продажу дружиною належної їй 2\3 частки квартири зроблені на припущеннях і не ґрунтуються на вимогах закону , який регулює переважне право співвласника на купівлю частки спільного майна у разі продажу частки в спільній власності сторонній особі.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з»явилися в судове засідання,обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, колегія суддів приходить до наступного.
Встановлено, що 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 позивачу у справі , а 2/3 частини вказаної квартири його дружині ОСОБА_7, що підтверджується копією Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно серія ССУ № 219323 ( а.с. 20).
07.10.2010 року ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_7 на ім»я ОСОБА_5 видали довіреності на вчинення від їх імені всіх дій, у тому числі і на право розпорядження майном, які були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6.
27.12.2010 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в особі повіреного ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу відчужили на користь ОСОБА_2 належні їм на праві власності 1/3 та 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 4557 ( а.с. 10).
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 померла, про що в Книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис за № 5587 ( а.с. 12).
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.07.2012 року, яке набрало законної сили, довіреність від 07.10.2010 року видана ОСОБА_4 на ім»я ОСОБА_5, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 07.10.2010 року визнана недійсною з підстав помилки ОСОБА_4 при укладанні правочину , що мало для нього істотні наслідки. При цьому судом встановлено, що ОСОБА_4 є літньою людиною , інвалідом 1-ої групи та практично абсолютно сліпим. Маючи намір укласти договір довічного утримання, ОСОБА_4 запросив приватного нотаріуса ОСОБА_6 та ОСОБА_5 додому в квартиру АДРЕСА_1. Підписуючи довіреність від 07.10.2010 року, текст якої ОСОБА_4 не міг прочитати і нотаріусом він не оголошувався, що підтверджується відсутністю в довіреності відповідної інформації про оголошення її тексту, ОСОБА_4 вважав, що укладає з ОСОБА_5 договір довічного утримання. Внаслідок помилки ОСОБА_4 щодо змісту вчиненого ним правочину, ОСОБА_5 були зняті кошти з банківського рахунку ОСОБА_4, та відчужено нерухоме майно ОСОБА_4 ( а.с.14-20).
Пред»явивши даний позов , ОСОБА_4 зазначав, що наміру на продаж належної йому на праві власності 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 він не мав , що було достовірно встановлено рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.07.2012 року при визнанні недійсною довіреності виданої ним на ім»я ОСОБА_5 в зв»язку з чим договір купівлі-продажу є недійсним. Крім того, всупереч ст. 362 ЦК України, при відчуженні іншої 2/3 частини вказаної квартири, його як співвласника спільної часткової власності, про намір продати свою частку ОСОБА_7 не повідомила, що дає підстави перевести на нього права та обов»язки 2/3 частини квартири.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині визнання договору купівлі-продажу 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 недійсним, суд першої інстанції встановив та виходив з того, що довіреність, на підставі якої ОСОБА_5 від імені ОСОБА_4 продав 1/3 частину вказаної квартири ОСОБА_2 в судовому порядку визнана недійсною з підстав помилки ОСОБА_4 при укладанні правочину внаслідок чого волевиявлення ОСОБА_4 щодо відчуження належної йому частини нерухомості не було вільним і не відповідало його внутрішній волі .
Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами.
Згідно з частиною 3 ст. 61 ЦПК України, обставини , встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як вже зазначалося вище, при розгляді справи Києво-Святошинським районним судом Київської області встановлено, що при підписанні довіреності 07.10.2010 року на ім»я ОСОБА_5, ОСОБА_4 помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін за ним, вважаючи, що укладає договір довічного утримання.
Представник відповідача зазначає, що судом при ухваленні рішення не дана оцінка поясненням нотаріуса ОСОБА_6, яка стверджувала, що ініціатором надання довіреностей, на підставі яких було вчинено правочин щодо відчуження всієї квартири АДРЕСА_1 була дружина позивача ОСОБА_7, яка роз»яснювала та зачитувала текст довіреності ОСОБА_4, і яка в цей же ж день надавала свою довіреність разом з чоловіком.
Проте вказані доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вони суперечать Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року, пункт 16 якої передбачає відповідну відмітку на документі про те, що якщо фізична особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, є сліпою, нотаріус, прочитує їй текст документа.
Та обставина, що ОСОБА_4 є незрячою людиною, сторонами не оспорюється, а відповідна відмітка , передбачена вищевказаною Інструкцією, про прочитання документа ОСОБА_4 , на довіреності відсутня .
Посилання на ч. 3 ст. 249 ЦК України, як на підставу для відмови ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог, висновків суду не спростовують, оскільки вказана стаття передбачає дійсність правочинів, вчинених представником до того, як він дізнався чи повинен був дізнатися про припинення довіреності, у разі скасування довіреності особою, яка її видала. Проте , договір купівлі-продажу належної ОСОБА_4 частини спірної квартири визнано недійсним в зв»язку з недійсністю довіреності від 07.10.2010 року відповідно до вимог ст. ст. 202, 203 ЦК України, оскільки укладення ОСОБА_5 договору купівлі-продажу не відповідало волевиявленню ОСОБА_4, а тому і не створило для ОСОБА_2 будь-яких юридичних наслідків.
Разом з цим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду щодо відмови ОСОБА_4 у задоволенні решти позовних вимог, оскільки він не відповідає встановленим обставинам справи та в нормам матеріального і процесуального права, виходячи з наступного.
Частинами 1,2, 4 статті 362 ЦК України визначено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
Як вже зазначалось вище, ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_7 були співвласниками квартири АДРЕСА_1.
27.12.2010 року, ОСОБА_5, діючи від імені ОСОБА_7 відчужив 2/3 частини вказаної квартири ОСОБА_2.
Тобто, на підставі вищевказаних норм закону, ОСОБА_7 була зобов»язана письмово повідомити іншого співвласника, в даному випадку ОСОБА_4 , про намір продати належну їй частку у спільній частковій власності.
Проте, будь-яких доказів того, що ОСОБА_7 повідомляла ОСОБА_4 про вказані наміри, матеріали справи не містять.
Крім того, якщо договір купівлі-продажу частки підлягає нотаріальному посвідченню, доказом повідомлення учасників спільної часткової власності про подальший продаж частки в спільному майні може бути свідоцтво, видане нотаріусом, про передачу їм заяви продавця згідно із ст. 84 Закону "Про нотаріат" або заява учасників спільної часткової власності про відмову від здійснення права переважної купівлі частки майна, що продається (із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається ця частка). Справжність підпису на заяві учасника спільної часткової власності повинна бути засвідчена нотаріально (абзаци 3, 4 пункту 54 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Отже, вищевказані норми Закону є імперативними щодо письмового повідомлення співвласника про намір продати свою частку та підтвердження обізнаності співвласника щодо відчуження частки іншого співвласника.
Проте суд першої інстанції на зазначене увагу не звернув та при мотивуванні рішення щодо відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_4 про переведення прав та обов»язків покупця, обмежився лише посиланням на пояснення нотаріуса ОСОБА_6, яка посвідчувала договір купіль-продажу квартири АДРЕСА_1, та вказувала про те, що позивач був обізнаний про наміри дружини продати свою частку , що не може бути належним та допустимим доказом у відповідності до ст.ст. 57-59 ЦПК України .
Крім того, не відповідає дійсності і посилання суду щодо не внесення позивачем грошових коштів на депозитний рахунок суду, як на одну із підстав якою суд обґрунтував відмову у задоволенні позову , оскільки вказана обставина спростовується квитанцією №к82/1/9, відповідно до якої 01.08.2012 року ОСОБА_4 через представника ОСОБА_3 на рахунок, підтверджений Оболонським районним судом м. Києва, було перераховано кошти в сумі 20 886 грн. 67 коп., і вказана квитанція була подана суду при пред»явленні позову. Зазначена сума відповідає вартості 2/3 частин квартири АДРЕСА_1, сплачених ОСОБА_2 до підписання договору купівлі-продажу вказаної квартири від 27.12.2010 року, що зазначено в його п.п 2.1., і вказана сума останньою не оспорювалась.
Та обставина, що цивільна правоздатність продавця 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7 припинена в зв»язку з її смертю, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 як про це зазначає суд першої інстанції, оскільки в даному випадку наслідки переведення прав та обов»язків покупця стосується лише позивача та ОСОБА_2 і таке переведення відповідає способу захисту , порушеного права ОСОБА_4 , передбаченого ст. 16 ЦК України.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4, в зв»язку з чим рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового.
Керуючись ст.ст.304,307,309,313,314,316,319 ЦПК України,колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 задовольнити .
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_4 та в цій частині ухвалити нове наступного змісту.
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 задовольнити.
Перевести на ОСОБА_4 права та обов»язки покупця за договором купівлі-продажу 2/3 частин квартири АДРЕСА_1, укладеного 27.12.2010 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстраційним номером № 4557.
Визнати право власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - Судді -