03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/796/14727/2013 Головуючий в суді 1 інстанції - Бортницька В.В.
Доповідач - Ящук Т.І.
28 листопада 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Ящук Т.І.
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.
при секретарі Лужецькій І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка подана її представником ОСОБА_3, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування жилим приміщенням та витребування правовстановлюючих документів,
встановила:
У травні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом та просила зобов'язати відповідача не чинити перешкоди в користуванні квартирою, видати їй ключі від вхідних дверей та вселити її у квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що спірна квартира АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної часткової власності в рівних частинах. У зв'язку з тим, що між сторонами склалися напружені стосунки, на даний час вона позбавлена можливості користуватися належною їй власністю, оскільки відповідач чинить їй перешкоди.
Відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив встановити порядок користування спірною квартирою, виділивши йому кімнату, позначену в технічному паспорті за №4, площею 13,2 кв.м та кімнату №5 площею 18,2 кв.м., а в користування ОСОБА_2 - виділити кімнату №3 площею 10,5 кв.м. та кімнату №6 площею 9,1 кв.м. В загальному користуванні сторін залишити підсобні приміщення: кухню, коридор, ванну кімнату, туалет. Також просить зобов'язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_4 оригінал свідоцтва про право власності на житло від 26.11.1993 року, виданий відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва за № 5367.
Вимоги позову в частині встановлення порядку користування квартирою обґрунтовує неможливістю виділення в натурі частки квартири, належної позивачу, а також тим, що порядок користування квартирою склався ще за життя співвласника, спадкоємцем майна якого є позивач ОСОБА_2 Крім того, позивач безпідставно утримує у себе документ, якій посвідчує його право власності на належну частку квартири.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_2 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом надання останній ключів від квартири. Вселено ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1.
Позов ОСОБА_4 задоволено. Виділено в користування ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 кімнату за № 4 площею 13,2 кв.м та кімнату № 5 площею 18,2 кв.м.
Виділено в користування ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 кімнату № 3 площею 10, 5 кв.м та кімнату № 6 площею 9, 1 кв.м.
В загальному користуванні сторін залишено підсобні приміщення: кухню, коридор, ванну кімнату, туалет.
Зобов'язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_4 оригінал свідоцтва про право власності на житло від 26.11.1993 року, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва за № 5367.
Не погоджуючись з рішенням в частині задоволення зустрічного позову, позивач ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду у вказаній частині та ухвалити нове, яким в задоволенні зустрічного позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Зазначала, що частки сторін у праві спільної часткової власності на спірну квартиру є рівними та складають по Ѕ у кожного, а тому визначений судом порядок користування квартирою не відповідає частці позивача ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності, оскільки допущено значний відступ від ідеальних часток сторін.
Крім того, посилання суду на те, що ОСОБА_2 не маєнаміру використовувати квартиру для проживання, оскільки має інше постійне місце проживання - не обґрунтовані та базуються на домислах суду. Посилання суду на те, що відповідач по справі та свідок у судовому засіданні підтвердили, що між відповідачем та попереднім співвласником квартири склався порядок користування про який просить відповідач - є невірними, оскільки в судовому засіданні відповідач та свідок зазначали про те, що житлова кімната площею 18,2 кв.м. використовувалася як гостьова і перебувала в загальному користуванні відповідача, членів його сім'ї та попереднього співвласника.
Вказувала про те, що посвідченого нотаріально договору про порядок користування квартирою, який би був обов'язковим для сторін тарішення суду про встановлення порядку користування спірною квартирою немає, а тому вона не повинна дотримуватись раніше встановленого порядку користування між іншими особами.
В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити; відповідач ОСОБА_4 та його представник вважали доводи апеляційної скарги безпідставними та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді Ящук Т.І., пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26.12.2012 року, в порядку спадкування після померлої ОСОБА_5, яка є двоюрідною сестрою позивача.
Відповідач також є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, яка належить йому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26.11.1993 року ( 1/3 частина) та свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 ( 1/6 частина).
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено та зобов'язано ОСОБА_4 не чинити їй перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом надання останній ключів від квартири, вселено ОСОБА_2 у вказану квартиру.
Рішення суду у вказаній частині сторонами не оскаржувалось.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та встановлюючи порядок користування спірною квартирою, за яким в користування ОСОБА_4 виділено кімнати площею 13,2 кв.м та 18,2 кв.м., а в користування ОСОБА_2 - кімнати, площею 10, 5 кв.м та 9, 1 кв.м., із залишенням в загальному користуванні сторін підсобних приміщень (кухні, коридору, ванної кімнати, туалету), суд першої інстанції виходив з наступного.
З технічного плану квартири вбачається, що квартира складається з чотирьох кімнат, а саме: кімнати, позначеної в технічному паспорті за № 4, площею 13,2 кв. м., кімнати № 5 площею 18,2 кв. м., кімнати № 3 площею 10,5 кв. м. та кімнати № 6 площею 9,1 кв. м. Загальна площа квартири складає 77 кв.м.( а.с. 47).
Оскільки поділити в натурі вказану квартиру з виділенням ізольованих приміщень з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири є неможливим, запропонований відповідачем порядок судом першої інстанції визнаний доцільним і таким, що не призведе до порушення прав позивача, оскільки вона наміру використовувати квартиру для проживання не має, маючи інше постійне місце проживання. Іншого порядку користування, який би на її думку, не порушував її право, позивач не запропонувала.
Установлення співвласниками порядку користування квартирою з виділенням конкретних приміщень у натурі не припиняє право спільної часткової власності, тому що такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них, а тому права ОСОБА_2 встановленням зазначеного порядку не порушуються.
Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо підстав для задоволення зустрічних позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 зводяться до того, що суд, виділивши відповідачу ОСОБА_4 кімнати, більшою площею, ніж їй, порушив її право власності, допустивши значний відступ від ідеальної долі кожного із співвласників.
Однак зазначені доводи колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення, виходячи з наступного.
Як вбачається з довідки форми № 3 на квартиру АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_4 проживає у вказаній квартирі з 1991 року, а з 1993 року є власником 1/3 частини квартири.
Позивач ОСОБА_2 у вказаній квартирі не проживає, станом на час пред'явлення позову була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, у зв'язку з набуттям права власності на 1/2 частину квартири в порядку спадкування за заповітом, вона оскаржуваним рішенням вселена до спірної квартири та їй у користування виділені дві ізольовані кімнати, площею 10,5 кв.м. та 9,1 кв.м.
Як вбачається з технічного паспорту квартири ( плану за поверхами) квартира є чотирикімнатною, загальною площею 75,2 кв.м., житловою площею - 51 кв.м. Отже, житлова площа, що припадає на кожного із співвласників у спільній частковій власності складає : 51:2 = 25,5 кв.м.,
Оскільки у квартирі ізольованими є лише дві кімнати - площею 10,5 кв.м. та 9,1 кв.м., а дві інші кімнати є суміжними - площею 18,2 кв.м. та 13,2 кв.м., тобто кімната площею 18,2 кв.м. є прохідною, а кімната площею 13,2 кв.м - запрохідною, то визначити порядок користування квартирою, при якому житлова площа виділених у користування кімнат відповідала б ідеальній долі - 25,5 кв.м. - є неможливим.
Згідно зі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Враховуючи, що частки співвласників у спірній квартирі є ідеальними, то кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно, тобто право кожного із співвласників поширюється на квартиру в цілому, а не на певну її частину.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що при встановленні порядку користування квартирою кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина квартири з урахуванням його частки в праві спільної власності на майно. Разом із тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Інші доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Оскаржуючи рішення суду в частині задоволення зустрічних позовних вимог, позивач ОСОБА_2 не навела доводів, з яких вона вважає незаконним рішення суду в частині задоволення зустрічних позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_2 передати ОСОБА_4 належний останньому оригінал свідоцтва про право власності на житло від 26.11.1993 року. Підстав для скасування рішення суду у вказаній частині колегія суддів також не вбачає.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення скасуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді: