33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
05 грудня 2013 року Справа № 903/823/13
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Дужич С.П. , суддя Філіпова Т.Л.
при секретарі Сливінський О.А.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (дог. № б/н від 01.08.13 р.)
ОСОБА_2 (дов. № 22 від 10.01.12 р.)
від відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Волинської області від 30.09.13 р. у справі № 903/823/13 (суддя Пахолюк В.А.)
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
про стягнення 20 749, 34 грн.
Фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3, АДРЕСА_1 (надалі - позивач) звернувся в господарський суд Волинської області з позовною заявою (а.с. 2-3) до Фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4, АДРЕСА_2 (надалі -відповідач), в якій просить стягнути 21916,80 грн. основного боргу, 15607,25 грн. пені, 256,57 грн. річних.
Заявою від 30.09.13 р. позивач зменшив розмір позовних вимог, в які спросив стягнути з відповідача 18916,80 грн. заборгованості, 1575, 97 грн. пені, 256,57 грн. річних.
Рішенням господарського суду Волинської області від 30.09.13 р. (а.с. 54-56) позов задоволено.
В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що позивачем на виконання умов договору, передано відповідачу товар на загальну суму 28916,80 грн., однак, відповідач зобов'язання щодо оплати товару виконав частково в сумі 10000 грн., у зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 18916,80 грн., що підтверджується матеріалами справи.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позову.
Скаржник зокрема зазначає, що ним товар отримано не було, видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи не підписані відповідачем, довіреності на отримання товару не підписані головним бухгалтером, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави стверджувати про наявність факту отримання товару відповідачем.
В підтвердження викладеного посилається, зокрема, на ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, а також його повноважний представник в судовому засіданні, проти апеляційної скарги заперечив, оскільки вважає, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.
Представник відповідача не реалізував процесуальне право на участь у судових засіданнях суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.
Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.
Заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 10.02.2012 року між ФОП ОСОБА_3 (продавець) та ФОП ОСОБА_4 (покупець) укладено договір поставки № 100212/1.
Відповідно до п.п.1.1 договору продавець зобов'язався в межах обраних видів діяльності передавати у власність покупцю товар згідно накладних у відповідності до узгоджених сторонами замовлень, а покупець - проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору
Асортимент, кількість та ціна товару погоджуються сторонами при формуванні замовлення та визначаються в накладних, які є невід'ємною частиною договору (п. 1.2).
Загальна вартість договору становить сума всіх накладних на відпуск товару (п. 1.4).
Пунктом 3.1.1 Договору передбачено, що продавець зобов'язується передати у власність покупцю партії товарів згідно узгоджених замовлень в межах наявного на момент поставки асортименту та кількості товару.
Згідно п.3.1.2 Договору продавець зобов'язується виписувати покупцю накладну на партію товару.
Покупець зобов'язується оплачувати вартість товару протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару шляхом внесення відповідної суми коштів на банківський рахунок продавця (п. 1.4).
Дослідивши докази наявні в матеріалах справи, а саме: видаткову накладну № РН-0000161 від 11.03.13 р. на суму 5865,20 грн., видаткову накладну № РН-0000176 від 14.03.13 р. на суму 11532 грн., видаткову накладну № РН-0000204 від 22.03.13 р. на суму 11519,60 грн., колегія суду приходить до висновку, що свої зобов'язання за Договором позивач виконав належним чином, поставивши відповідачу товар на загальну суму 28916,80 грн.
При цьому, на отримання товару (олії соняшникової), по вищевказаним накладним, відповідачем підписані довіреності: № 19 від 11.03.13 р., № 21 від 14.03.13 р., № 25 від 22.03.13р.
Як вбачається з матеріалів справи, за отриманий товар, відповідач розрахувався частково, а саме: за накладною № РН-0000161 від 11.03.13 р. відповідачем сплачено 6000 грн., за накладною № РН-0000176 від 14.03.13 р. відповідачем сплачено 4000 грн.
Враховуючи вищевказане, колегія суду констатує той факт, що відповідач не виконав свої зобов'язання за Договором в частині оплати товару, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 18916,8 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків, підписаного сторонами.
Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 622 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі - продажу.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Видаткові накладні № РН-0000161 від 11.03.13 р. на суму 5865,20 грн., № РН-0000176 від 14.03.13 р. на суму 11532 грн., № РН-0000204 від 22.03.13 р. на суму 11519,60 грн. є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.
Відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31.10.2000р. № 053-291516 довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ -накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для її бухгалтерського обліку
Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України та умови оскаржуваного договору, колегія суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар в сумі 18916,8 грн.
Водночас, апеляційний суд не бере до уваги доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі про не підписані видаткові накладні та неотримання поставленого товару по даним накладним, виходячи з наступного.
Як вбачається з банківських виписок, наявних в матеріалах справи, відповідач частково розрахувався за поставлений товар (олію соняшникову), а саме: по накладній № РН-0000161 від 11.03.13 р. в сумі 6000 грн., по накладній № РН-0000179 від 14.03.13 р. в сумі 4000 грн.
При цьому суд звертає увагу, що відповідачем самостійно визначалися підстави проведення оплати та вид товару, за які вони проводилися. Так, зокрема з банківських виписок вбачається, що відповідачем визначено, що оплата в сумі 6 000 грн. проводиться за олію згідно накладної № РН-0000161 від 11.03.13 р., оплата в сумі 4 000 грн. проводиться за олію згідно накладної № РН-0000176 від 14.03.13 р.
Будучи власником коштів при проведенні оплати власник (відповідач) самостійно ними розпоряджається, в даному випадку шляхом визначення підстави платежів, а відтак
відповідачем погоджено оплату за товар, що поставлявся позивачем.
Крім того, дії відповідача по оплаті виставлених позивачем накладних, свідчать про прийняття поставленого товару, а тому заперечення відповідача про неотримання поставленого товару, суд оцінює критично.
В той же час, на переконання суду, дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по частковій оплаті цього товару, свідчать про те, що у відповідача виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар в сумі 28916,8 грн. по договору поставки № 100212/1 від 10.02.12 р.
Водночас, заперечення відповідача факт отримання товару на підставі договору поставки № 100212/1 від 10.02.2013 р. спростовуються представленими позивачем довіреностями, податковими накладними, повідомленням Луцької ОДПІ Головного управління Міндоходів у Волинській області про включення СПД ОСОБА_4 суми ПДВ по накладних № РН-0000161 від 11.03.2013 р., № РН-0000176 від 14.03.2013 р.„ № РН-0000204 від 22.03.2013 р. до податкового кредиту в березні 2013р.
Суд вважає, що включення сум, що складають вартість товару, одержаного за вищевказаними накладними до податкового кредиту, безпосередньо ФОП ОСОБА_4, свідчить про визнання останнім факту поставки товару.
Щодо відсутності підпису головного бухгалтера на довіреностях, то відповідно до листа Міністерства фінансів України "Про порядок відпуску цінностей за довіреністю" від 06.11.2000 р. № 053-4154 дія Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року №99, поширюється на підприємства та інші юридичні особи, їхні відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності.
Якщо ж підприємець-фізична особа доручає одержати цінності іншій особі, наприклад, найманому працівникові, то разом із вказаними документами така особа повинна подати довіреність, яка оформляється відповідно до Цивільного кодексу України із зазначенням у ній даних щодо Свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, або вищенаведену довіреність з печаткою підприємця-фізичної особи.
Оцінюючи докази, що містять в матеріалах справи, в їх сукупності, апеляційний суд залишає без змін рішення господарського суду Волинської області в частині стягнення з відповідача 18916,8 грн. за поставлений товар.
Статтею 546 Цивільного кодексу України, передбачено забезпечення зобов'язання неустойкою (штраф, пеня), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.96р., платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно п. 6.2 договору у випадку прострочення платежу за товар покупець зобов'язаний сплатити продавцю штрафну неустойку (пеню) у розмірі 0,5 від суми заборгованості за кожен день прострочки до моменту повного розрахунку за товар.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи наведене, колегія суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, щодо правомірності стягнення з відповідача на підставі договору 1575,97 грн. пені, 256,57 грн. 3% річних.
Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст.ст. 44, 49 ГПК України, щодо законодавчого визначення поняття судових витрат та суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката.
Враховуючи, що позивачем підтверджено розумну необхідність витрат на оплату послуг адвоката, пов'язаних із захистом прав та представництвом його інтересів у даній конкретній справі, суд приходить до висновку про задоволення даної вимоги. А відтак, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, щодо покладення судових витрат по сплаті судового збору та витрат на оплату послуг адвоката на відповідача.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст. 49 ГПК.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Волинської області від 30.09.13 р. у справі № 903/823/13 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Волинської області від 30.09.13 р. у справі № 903/823/13 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Справу №903/823/13 повернути господарському суду Волинської області.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Дужич С.П.
Суддя Філіпова Т.Л.