11 грудня 2013 року Справа № 5002-1/2763-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Євдокімова І.В.,
суддів Градової О.Г.,
Заплава Л.М.,
за участю представників сторін:
прокурор, Алісов Олег Володимирович, посвідчення № 005827 від 25.09.12, старший прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;
представник позивача, не з'явився, Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим;
представник позивача, не з'явився, Фонд державного майна України;
представник відповідача, не з'явився, Лівадійська селищна рада;
представник третьої особи, Хорошунова Тетяна Олександріва, довіреність № 14-06/04 від 14.06.13, приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця";
представник третьої особи, Хорошунова Тетяна Олександріва, довіреність № 01-7/17 від 15.01.13, Дочірнє підприємство "Санаторій "Лівадія" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця";
представник третьої особи, не з'явився, Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення;
представник третьої особи, не з'явився, Державна інспекція сільського господарства України;
представник третьої особи, не з'явився, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Шанс-Юг";
представник відповідача, не з'явився, Товариство з обмеженою відповідальністю "Левада".
розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ковтун Л.О.) від 27 вересня 2011 року у справі № 5002-1/2763-2011
за позовом Заступника прокурора міста Ялта (вул. Кірова, 18, м. Ялта, 98600)
в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим (вул. Кечкеметська, 114, м. Сімферополь, 95038)
Фонду державного майна України (вул. Кутузова, 18/9, м. Київ , 01133)
до Лівадійської селищної ради (вул. Батуріна, 8, смт. Лівадія, м. Ялта, 98655)
Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада" (93007, м. Донецьк, вул. Артема, 58-Б)
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Шота Руставелі, 39/41, м. Київ , 01001)
Дочірнє підприємство "Санаторій "Лівадія" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Батуріна, 6, смт. Лівадія, м. Ялта, 98655)
Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення (Масандрівський парк, 40, м. Ялта, 98600)
Державна інспекція сільського господарства України (вул. Баумана 9/12 м. Київ, 03190)
Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Шанс-Юг" (пров. Батуріна, 14, смт. Лівадія, м. Ялта, 98655)
про визнання недійсним рішення та спонукання до повернення земельної ділянки
Заступник прокурора м. Ялта в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим та Фонду державного майна України звернувся до господарського суду АР Крим з позовом до Лівадійської селищної ради про визнання недійсним рішення № 12 від 13.12.2006 «Про розгляд звернення санаторію «Лівадія» «Про припинення постійного користування земельною ділянкою площею 0,0623 га за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Батурина, 2». Також, прокурор просить зобовязати Лівадійську селищну раду повернути земельну ділянку площею 0,0623га, що розташована за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Батуріна, 12-а, у користування Дочірнього підприємства «Санаторій «Лівадія» Закритого акціонерного товариства лікувально оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».
Заявою від 02.09.2011 прокурор усунув технічну помилку у прохальній частині позову, просив вважати пункт 3 резолютивної частини позову викладеним у наступні редакції: зобовязати Лівадійську селищну раду повернути земельну ділянку загальною площею 0,062 га, розташовану за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Батурина, 12-а державі в особі Фонду державного майна України.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 16.08.2011 до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Державну адміністрацію Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків - памяток садово паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 вересня 2011 року у справі № 5002-1/2763-2011 позов задоволено. Визнано недійсним рішення Лівадійської селищної ради № 12 від 13 грудня 2006 року "Про розгляд звернення санаторію "Лівадія "Про припинення постійного користування земельною ділянкою площею 0,0623 га за адресою: АР Крим, місто Ялта, смт. Лівадія, пров. Батуріна, 2". Зобов'язано Лівадійську селищну раду повернути державі в особі Фонду державного майна України, земельну ділянку загальною площею 0,062 га, розташовану за адресою: АР Крим, місто Ялта, смт. Лівадія, пров. Батуріна, 12-а.
Не погодившись з рішенням суду, приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано, тим що оспорюване рішення прийнято з повним дотриманням норм чинного законодавства України і в межах наданих селищній раді повноважень.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.09.2012 провадження у справі № 5002-1/2763-2011 зупинено до набрання законної сили рішення по справі №5002-4/5146-2011.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.04.2013 провадження у справі № 5002-1/2763-2011 поновлено.
В судове засідання, яке було призначене на 11.12.2013 з'явились прокурор та представник третіх осіб (ПАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» та Дочірнє підприємство «Санаторій «Лівадія» ПАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця») представники сторін не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомленні належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
З врахуванням наявних у справі доказів, визнавши їх достатніми для прийняття рішення у справі, судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін, які не з'явилися.
Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила такі обставини.
На підставі рішення Лівадійської селищної ради № 119 від 20.09.1996 Санаторію «Лівадія» виданий Державний акт серії II-КМ №001974 на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 6,59 га.
Рішенням 9 сесії 5-го скликання Лівадійської селищної ради № 125 від 13.12.2006 «Про розгляд звернення санаторію «Лівадія» «Про припинення постійного користування земельною ділянкою площею 0,0623 га за адресою АР Крим, м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Батурина, 2» ухвалено припинити ДП Санаторій «Лівадія» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0623 га, що розташована за адресою: АРК, м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Батурина, 2. Також, вирішено внести відповідні зміни до державного акту серії II-КМ №001974 від 22.11.1996.
Зазначене рішення прийнято органом місцевого самоврядування на підставі добровільної відмови ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» від права постійного користування частиною земельної ділянки площею 0,0623 га.
Вказане рішення органу місцевого самоврядування стало підставою для звернення заступника прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим та Фонду державного майна України до суду з відповідним позовом.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції, у зв'язку з наступним.
Як встановлено судами, обґрунтовуючи свою вимогу про визнання недійсним рішення Лівадійської селищної ради №12 від 13.12.2006, заступник прокурора міста Ялти посилався на те, що спірним рішенням орган місцевого самоврядування фактично розпорядився земельною ділянкою підприємства, у статутному фонді якого є частка державної власності, що є порушенням норм чинного законодавства України.
Стосовно цих доводів, слід зазначити наступне.
Відповідно до пункту 1.2 Статуту Дочірнього підприємства «Санаторій «Лівадія» ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» передбачено, що засновником та власником Підприємства є юридична особа за законодавством України Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», яке діє на підставі власного Статуту і знаходиться за адресою: 01033, м. Київ-23, вул. Шота Руставелі, 39/41, ідентифікаційний код 02583780.
Таким чином, судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що зі Статуту Дочірнього підприємства «Санаторій «Лівадія» ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» не вбачається наявності державної власності в статутному фонді Підприємства.
Крім того, стосовно створення Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та форми власності належного йому майна, слід зазначити наступне.
Так, постановою Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1960 року № 606 Міністерство охорони здоров'я УРСР було зобовязано передати до 01 травня 1960 року Українській республіканській Раді профспілок:
а) всі діючі госпрозрахункові санаторії /крім туберкульозних/ загальною кількістю 73 об'єкти на 23586 ліжок, 92 будинки відпочинку на 20997 ліжок, 8 санаторних пансіонатів на 1510 ліжок, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР, згідно з додатками NN 1, 2, а також санаторії /крім туберкульозних/ і будинки відпочинку, що будуються для цього Управління;
б) Головне республіканське і територіальні управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку з усіма підприємствами і організаціями, що знаходяться у їх віданні, та курортні контори, згідно з додатком N 3.
Передачу у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій приписано здійснити безоплатно, з усім обладнанням, транспортом. допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками за станом на 01 січня 1960 року, а також асигнуваннями на їх утримання, планами з праці, фондами персональних надбавок, капіталовкладеннями, фондами на всі види матеріалів і лімітами на проектування за планом на 1960 рік, невикористаними централізованими коштами курортного збору і амортизаційного фонду та іншими коштами по балансу на 01 січня 1960 року.
Тому, доводи прокурора про те, що передача майна Українській республіканській Раді профспілок у 1960 році у відання не передбачала перехід права власності на це майно до профспілкових організацій є невірними.
В радянський період в УРСР і в Україні до 01.01.2004 дати набрання сили Цивільним та Господарським кодексом України майно за державними підприємствами закріплювалось на праві «повного господарського відання», а за державними організаціями на праві «оперативного управління».
Щодо інших громадських обєднань, то вони також могли мати відособлене майно і самостійний баланс та мали статус юридичних осіб (стаття 24 Цивільного кодексу УРСР 1963 року).
Правовий зміст терміну «відання», що вживається в нормативних актах колишнього Союзу РСР та Української РСР стосовно керування, управління підприємствами, установами, організаціями, не має законодавчого трактування у чинному законодавстві України.
Відповідно до статті 19 Конституції (Основного закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки в редакції 1937 року, то можна зробити висновок, що основним змістом відання є не окремо виділені відносини власності, а керування (управління) підприємствами, установами, організаціями без будь-яких обмежень.
В УРСР керування передбачало всі права щодо володіння, користування та розпорядження майном цих юридичних осіб, що сучасним законодавством України трактується як право власності.
Таким чином, передання профспілковим організаціям, які згідно до своїх статутів наділялись правами юридичних осіб, певного відособленого майна, яке закріплювалось за цими особами та обліковувалось на їх самостійному балансі, можна ототожнювати із сучасним поняттям набуття права власності на таке майно.
В пункті 6 рішення від 11 листопада 2004 року № 16-рп/2004 Конституційного Суду України (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації), Конституція (Основний Закон) Української РСР 1978 року за політико-економічною природою та соціальною спрямованістю власність на засоби виробництва за суб'єктами права власності поділяла на державну (загальнонародну), власність колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань, а також майно профспілкових та інших громадських організацій (статті 10, 11, частина перша статті 12, статті 14, 15). При цьому кооперативні організації були суб'єктами права власності на засоби виробництва та інше майно і мали право на власність, відокремлену від державної. Аналіз чинного у 1987 році законодавства (Цивільного кодексу Української РСР, постанови Ради Міністрів Української РСР «Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд» від 28 квітня 1980 року № 285, прийнятої на виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 року № 940, якою було затверджено однойменне положення) свідчить про те, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату, так і безоплатно. Передача державного майна організаціям споживчої кооперації мала здійснюватися у той час на підставі та в порядку, визначеному чинним законодавством.
Викладені висновки Конституційного суду України по аналогії можуть бути застосовані до передачі майна профспілковим організаціям, які нарівні кооперативними організаціями були субєктами права власності.
Тобто, відповідно до наданого Конституційним судом України тлумачення передача майна державою у відання профспілковим організаціям передбачала передачу його у власність цих недержавних організацій.
Крім того, у Цивільному кодексі УРСР 1963 року містилася окрема Глава 9 «Власність профспілкових та інших громадських організацій», де останні розглядалися як самостійні суб'єкти права власності.
Згідно з частинами першою, другою статті 10 Конституції УРСР 1978 року, основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.
Про віднесення майна профспілок до соціалістичної власності безпосередньо зазначалось у пункті 70 Статуту професійних спілок СРСР.
Суд першої інстанції зробив вірний висновок, що державна та соціалістична власність не є тотожними формами власності, мають розцінюватися як видове та родове поняття, а до складу соціалістичної власності було віднесено і майно профспілкових та інших громадських організацій.
Відповідно до статті 11 Конституції УРСР, державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.
У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.
Відповідно до статті 87 Цивільного кодексу УРСР соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна), власність; власність колгоспів, інших кооперативних організацій, їх обєднань, власність громадських організацій.
Згідно зі статтею 97 Цивільного кодексу УРСР профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень). Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям.
Статтею 98 Цивільного кодексу УРСР встановлено, що власністю профспілкових та інших громадських організацій є майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань.
Відповідно до статті 10 Конституції УРСР держава охороняла соціалістичну власність і створювала умови для її примноження. Віднесення майна профспілкових організацій до соціалістичної власності не означало, що це майно ставало державною власністю.
Тобто, майно профспілок не відносилось до державної власності.
Посилання прокурора на Закон України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», постанову Верховної Ради УРСР від 29.11.1990 року №506 «;Про захист суверенних прав власності Української РСР», постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 року №2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР» і від 04.02.1994 року №3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» також є неспроможним.
Введений постановою Верховної Ради УРСР від 29.11.1990 № 506 «Про захист суверенних прав власності Української РСР» мораторій на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону УРСР про роздержавлення майна не розповсюджується на майно профспілок, оскільки з урахуванням викладених вище обставин воно не було обєктом державної власності, як це прямо передбачалося наведеними нормами статтею 10 Конституції УРСР (1978 року) та статтею 87 і Глава 9 Цивільного кодексу УРСР (1963 року).
Зазначений нормативний акт не має жодного відношення до спору у даній справі, оскільки передбачає застереження про те, що мораторій поширюється на випадки, коли ініціаторами і учасниками зміни форми власності є органи державної влади і управління.
07.02.1991 був прийнятий спеціальний закон, що визначав відносини власності Закон УРСР «Про власність».
Згідно зі статтею 20 цього Закону, професійні спілки були визнані суб'єктами права колективної власності.
З набранням чинності новим Цивільним кодексом України було введено наступні форми власності: власність народу України, право приватної власності, право державної власності, право комунальної власності.
Отже, власність всіх юридичних осіб приватного права (у тому числі і профспілок) була визнана приватною (стаття 325 Цивільного кодексу України).
Крім того, 18.11.1990 року (тобто до прийняття вищенаведених нормативних актів) Загальна Конфедерація профспілок СРСР і Федерація незалежних профспілок України уклали договір, яким закріпили за останньою на праві власності майно згідно переліку. Цим було підтверджено відсутність прав загальносоюзних профспілкових органів на майно українських профспілок.
Федерація незалежних профспілок України (правонаступником якої є Федерація професійних спілок України) та Фонд соціального страхування України 04 грудня 1991 року уклали установчий договір про створення акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця», внеском Федерації професійних спілок України були майнові комплекси санаторно-курортних закладів.
Акціонерне товариство «Укрпрофоздоровниця» було створено на базі санаторно-курортних закладів і організацій Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок на підставі постанови президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 22 листопада 1991 року № П-ІІ-І та установчого договору від 04 грудня 1991 року між Радою Федерації незалежних профспілок України та Фонду соціального страхування України. АТ «Укрпрофоздоровниця» зареєстровано на підставі рішення Ленінського райвиконкому міста Києва від 23 грудня 1991 року № 971.
Відповідно до акту прийому-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» передала майно територіальних санаторно-курортних закладів, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних та підсобно-допоміжних об'єктів у обсягах згідно додатку до цього акта.
Також, право власності закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на майно, передане йому до статутного фонду, підтверджується рішенням Вищого арбітражного суду України від 20 січня 1997 року № 137/7 та Постановою Вищого арбітражного суду України від 17 червня 1997 року № 137/7-7/30.
Вищим арбітражним судом України, рішення від 20 січня 1997 року та постановою від 17 червня 1997 року, встановлено, що Федерація незалежних профспілок (правонаступник Укрпрофради) правомірно володіла, користувалась та розпоряджалась майном шляхом передачі до статутного фонду (у власність) закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».
Крім того, суд касаційної інстанції, спростовуючи посилання Фонду державного майна України на постанову Верховної Ради України від 10.04.1992 №2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР», зазначив, що за вказаним нормативним актом до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонду державного майна України передано тимчасово майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. У той же час до статутного фонд АТ «Укрпрофоздоровниця» були передані санаторно-курортні заклади, що перебували у віданні «Укрпрофради» і діяли в системі підприємств Української республіканської ради з управління курортами профспілок.
Зазначена обставина підтверджується постановою Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1960 року № 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР», якою у відання Української республіканської ради профспілок безоплатно передані від Міністерства охорони здоров'я УРСР санаторії, будинки відпочинку і пансіонати за переліком.
Тобто, майно, яке передано Укрпрофраді відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1960 р. № 606 і згодом увійшло до статутного фонду АТ «Укрпрофоздоровниця», не перебувало у віданні ВЦРПС і на нього не поширюється дія постанови Верховної Ради України від 10.04.1992.
Згідно з пунктом 7 статті 73 Конституції (Основного закону) СРСР, віданню Союзу Радянських Соціалістичних Республік в особі його найвищих органів державної влади і управління підлягають: керівництво галузями народного господарства, обєднаннями і підприємствами союзного підпорядкування; загальне керівництво галузями союзно-республіканського підпорядкування.
Частиною третьою статті 77 Конституції (Основного Закону) СРСР встановлено, що діяльність підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування координує і контролює у питаннях, що належать до її відання, союзна республіка, тобто УРСР.
Відповідно до пункту 1 статті 131 Конституції (Основного Закону) СРСР Рада Міністрів СРСР у межах своїх організує управління промисловими, будівельними, сільськогосподарськими підприємствами і обєднаннями, підприємствами транспорту і звязку, банками, а також іншими організаціями й установами союзного підпорядкування.
Таким чином, під поняттям «підприємства, установи та організації союзного підпорядкування» слід розуміти ті підприємства, установи та організації, які мали статус загальнодержавних (загальносоюзних), керувалися рішеннями найвищих органів державної влади і управління Союзу РСР, управління якими організовувала Рада Міністрів СРСР, діяльність яких координували і контролювали органи влади союзної республіки (УРСР) та майно яких належало державі СРСР на праві державної власності.
Враховуючи наведені обставини, не можуть застосовуватись з наступних підстав до спірних правовідносин і постанови Верховної Ради України:
- від 10.04.1992 №2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР», згідно з якою, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій;
- від 04.02.1994 №3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», якою було встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.
Як встановлено судами та вбачається з повідомлень Державної адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків - памяток садово паркового мистецтва загальнодержавного значення № 228 від 16.08.2011, земельна ділянка площею 0,6485 га, розташована за адресою: м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Батурина, 12-а відповідно до проекту організації території Лівадійського парку, затвердженого Міністерством охорони навколишнього природного середовища України знаходиться на території обєкту природно-заповідного фонду Лівадійський парк, який в свою чергу є пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Землекористувачами території парку, крім Адміністрації парків пам'ятків садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Місхорський, Массандровський, Лівадійський», є санаторій «Лівадія» та Лівадійский Палац-музей, що посвідчується відповідними державними актами.
Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів врегульовані Законом України «Про природно-заповідний фонд».
Так, за приписами статей 3, 4 вищевказаного Закону пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є об'єктом природно-заповідного фонду та власністю народу України.
За правилами статті 7 названого Закону землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення.
Відповідно статті 324 Цивільного кодексу України, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади (щодо загальнодержавної власності) та органи місцевого самоврядування (щодо власності територіальної громади).
Вилучення земельної ділянки природно-заповідного фонду (загальнодержавного значення), як особливо цінної, можливе лише за відповідною постановою Кабінету Міністрів України у випадках, передбачених статтею 150 Земельного кодексу України.
Жодних доказів існування відповідної постанови Кабінету Міністрів України суду не надано.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне рішення прийняте Лівадійською селищною радою з перевищенням повноважень, оскільки Лівадійський парк є загальнодержавною власністю, а не власністю територіальної громади.
З огляду на викладене, при апеляційному перегляді справи доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження, а тому не має підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 вересня 2011 року у справі № 5002-1/2763-2011 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 вересня 2011 року у справі № 5002-1/2763-2011 залишити без змін.
Головуючий суддя І.В. Євдокімов
Судді О.Г. Градова
Л.М. Заплава
Розсилка:
1. Заступник прокурора міста Ялта (вул. Кірова, 18, м. Ялта,98600),
2.Республіканський комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим
(вул. Кечкеметська, 114, м. Сімферополь, 95038)
3. Фонд державного майна України (вул. Кутузова, 18/9, м. Київ , 01133)
4. Лівадійська селищна рада (вул. Батуріна, 8, смт. Лівадія, м. Ялта, 98655)
5.Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Шота Руставелі, 39/41, м. Київ , 01001)
6.Дочірнє підприємство "Санаторій "Лівадія" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Батуріна, 6, Лівадія, м. Ялта, 98655)
7.Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення (Масандрівський парк, 40, м. Ялта, 98600)
8.Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Шанс-Юг"
(пров. Батуріна, 14, смт. Лівадія, м. Ялта, 98655)
9. Державна інспекція сільського господарства України (вул. Баумана 9/12 м. Київ, 03190)
10. Товариство з обмеженою відповідальністю "Левада" (93007, м. Донецьк, вул. Артема, 58-Б)
11. Прокурор міста Севастополя (вул. Павліченко, 1, Севастополь, 99011)