79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"11" грудня 2013 р. Справа № 921/892/13-г/1
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючий суддя Желік М.Б.
Суддів Костів Т.С.
Малех І.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Tерпроект", м. Теребовля, вул. Надрічна, 5 (вих. № б/н від 17.10.2013 року)
на рішення Господарського суду Тернопільської області
від 02.10.2013 року у справі № 921/892/13-г/1
за позовом: Приватного підприємства "Терпроект", м. Теребовля
до відповідача: Споживчого кооперативу "Степана Бандери", м. Тернопіль
про визнання недійсним договору про виконання проектних робіт від 05.04.2012 року та визнання недійсним акту приймання-здачі проектної документації від 17.05.2013 року
За участю представників сторін:
від позивача - не з'явилися;
від відповідача - Притула О.Б.; Дармограй З.М. - представники за довіреністю, Кіцак М.М.- голова кооперативу.
Сторонам роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст. 22, 27 ГПК України. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід складу суду не надходило.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
02.10.2013 року Господарським судом Тернопільської області винесено рішення у справі № 921/892/13-г/1 (с. Чопко Ю.О.) за позовом Приватного підприємства "Терпроект" до відповідача Споживчого кооперативу "Степана Бандери" про визнання недійсним договору про виконання проектних робіт від 05.04.2012 року та визнання недійсним акту приймання-здачі проектної документації від 17.05.2013 року, відповідно до якого в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати покладено на позивача.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Тернопільської області Приватне підприємство "Терпроект" звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вих. № б/н від 17.10.2013 року ), в якій просить прийняти апеляційну скаргу до провадження, скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 02.10.2013 року у справі № 921/892/13-г/1 та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги повністю, судові витрати покласти на відповідача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не взято до уваги те, що на виконання умов договору сторонами не підписано протокол договірної ціни, що є обов'язковою умовою договору, не вказано строку на протязі якого відповідач повинен перерахувати перший платіж у розмірі 50 000 грн., окрім того робочий проект, який міститься в матеріалах справи не може вважатися проектною документацією. З врахуванням зазначеного скаржник вважає, що вказаний договір є фіктивним, оскільки укладався без наміру створення правових наслідків.
Згідно автоматизованого розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 24.10.2013 року справу за № 921/892/13-г/1 розподілено до розгляду судді - доповідачу Желіку М.Б. Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 25.10.2013 року у склад колегії для розгляду справи № 921/892/13-г/1 введено суддів Костів Т.С. та Малех І.Б.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28.10.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.11.2013 року. У судовому засіданні від 06.11.2013 року оголошувалася перерва по розгляду апеляційної скарги до 11.12.2013 року.
06.12.2013 року представником скаржника подано клопотання про долучення до матеріалів справи довідки позивача про відсутність сплати коштів за укладеним договором та про відсутність доказів щодо передачі проектної документації.
У судовому засіданні 11.12.2013 року відповідач участь уповноважених представників забезпечив, які надали пояснення по суті апеляційної скарги та просили суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
11.12.2013 року Приватне підприємство "Терпроект" через канцелярію суду подало клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятість представника позивача у іншому судовому засіданні.
Зважаючи на те, що відкладення розгляду справи за обставин, визначених у ч. 1 ст. 77 ГПК України, є обов'язком лише за умови неможливості вирішення спору в даному судовому засіданні, а також те, що клопотання про відкладення розгляду справи не містить доказів неможливості забезпечити участь уповноваженого представника, колегія суддів в задоволенні поданого клопотання відмовляє.
Крім того, звертає увагу на те, що згідно з п. 3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 (з наступними змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.
Колегія суддів розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дійшла до висновку, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.10.2013 року у справі № 921/892/13-г/1 слід залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
05.04.2012 року між Приватним підприємством "Терпроект" (Підрядник) та Споживчим кооперативом "Степана Бандери" (Замовник) укладено договір про виконання проектних робіт, у відповідності до умов якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе виконання проектних робіт згідно ДБН на будівництво багатоквартирного житлового будинку загальною площею 27 500 кв.м. за адресою м. Тернопіль, просп. С.Бандери, 83, який знаходиться на земельній ділянці площею 1,3737 га., що надана замовнику в оренду Тернопільською міською радою на підставі рішення сесії від 16 серпня 2011 року № 6/13/6 з наступними чергами проектування Блок "Б", стадія "Проект".
Згідно п. 2.1. договору вартість проектних робіт Блоку "Б" згідно з протоколом договірної ціни, який є невід'ємною частиною цього договору становить 132 000 гривень.
Підрядник виконує проектні роботи згідно із завданням на проектування та державними будівельними нормами і правилами у строки передбачені п.5.1. договору (п. 3.1. Договору). При закінченні робіт (етапу робіт) підрядник пред'являє замовнику акт здачі-приймання проектних робіт. Якщо у 10-ти денний термін акт приймання-передачі або мотивована відмова на адресу підрядника не поступила, то продукція вважається одержаною. Остаточне затвердження проектної документації замовником здійснюється за наявності позитивного комплексного висновку експертизи згідно п. 9.13 ДБН А.2.2-3-2004. (п. 3.4., п.3.6. Договору).
Відповідно до розділу 5 Договору строки закінчення робіт Блоку "Б" стадія "Проект" - 30.05.2012 року.
Так, матеріалами справи встановлено, що 17.05.2012 року відповідно до акту приймання-здачі проектної документації підрядник здав, а замовник прийняв проектну документацію, а саме стадію "Проект" Блоку "Б" (пояснювальна записка і графічна частина).
Договір про виконання проектних робіт та акт приймання-здачі укладено від імені уповноважених представників сторін та скріплено їхніми печатками.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією із підстав виникнення зобов'язань є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається із матеріалів справи позивач звернувся до суду з вимогою визнати вказаний договір та акт приймання-здачі недійсним, оскільки вважає його фіктивним, на підставі того, що сторони не підписали протоколу погодження ціни, а отже не досягли домовленості стосовно ціни договору, в п. 2.4. невірно зазначено сторону договору, яка повинна здійснити перерахунок підряднику першого платежу у розмірі 50 000,00 грн., не вказано строк здійснення такого перерахунку, зазначає також те, що згідно п. 3.3., 3.4. договору підрядник лише пред'являє замовнику акт приймання-здачі, що не є фактом передачі таких документів, а також вказує на неможливість завершення робіт у строки передбачені договором.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відтак, доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересі може бути визнання правочину недійсним.
З урахуванням приписів статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України справи із спорів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, розглядаються господарськими судами за наявності двох умов: якщо ці спори виникають із цивільних або господарських відносин, у тому числі корпоративних та суб'єктний склад сторін спору відповідає вимогам статті 1 Господарського процесуального кодексу України.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.
Колегія суддів, звертає увагу на те, що за загальним правилом ст. 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини.
Так, факт передачі підрядником замовнику проектної документації згідно умов договору про виконання проектних робіт від 05.04.2012 року, окрім акту приймання-здачі робіт, підтверджується також робочим проектом багатоквартирного житлового будинку (блок А, Б, В) з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та автостоянками по проспекту С.Бандери, 83 в м. Тернополі та приписом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області від 08.04.2013 року, з якого вбачається, що проектна документація, яка передана відповідачу розроблена з порушенням ДБН А.2.2-3-2004, а саме п. 2.1. без уточнення раніше виконаних інженерних вишукувань, п. 2.2. - відсутнє завдання на проектування.
Фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (п. 3.11. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року).
З урахуванням того, що позивачем розроблено робочий проект житлового будинку на виконання вимог укладеного між сторонами договору, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає доводи позивача щодо фіктивності вказаного правочину необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав та законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Оскільки акт приймання-здачі сам по собі цивільні права не порушує, а лише засвідчує факт передачі виконаних робіт одною стороною і їх прийняття іншою, то вимога про визнання його недійсним не підлягає розгляду в господарських судах, однак такий акт може бути використаний в якості доказу у справі.
Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд викладеній у постанові від 07.10.2013 року по справі № 2/248.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним акту приймання-здачі проектних робіт.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Відтак, колегія суддів вважає, що договір про виконання проектних робіт від 05.04.2012 року укладений у відповідності до вимог закону при наявності обсягу повноважень сторін на його укладення, тому підстави передбачені ст. 215 Цивільного кодексу України для визнання його недійсним відсутні.
Висновки суду першої інстанції відповідають закону та матеріалам справи, у зв'язку з чим рішення господарського суду Тернопільської області від 02.10.2013 року слід залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.
На підставі наведеного та відповідно до вимог ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105, ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.10.2013 року у справі № 921/892/13-г/1 залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги Приватного підприємства «Терпроект», м.Теребовля, вул. Надрічна, 5 (вих. № б/н від 17.10.2013 року) без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.
Повний текст постанови складено 16.12.2013 року
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Костів Т.С.
суддя Малех І.Б.