провадження 2/762/1878/13
справа № 762/3784/13-ц
« 5» грудня 2013 року м. Севастополь
Балаклавський районний суд міста Севастополя
у складі: головуючого, судді - Дибець О.М.,
при секретарі - Топоркової І.О.,
за участю:
представника позивачки ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 5 грудня 2013 року (реєстровий № 2462) -
ОСОБА_2,
відповідачки - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Балаклавського районного суду міста Севастополя цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним,
1 листопада 2013 року представник позивачки ОСОБА_1 на підставі договору про правову допомогу - адвокат ОСОБА_4 звернулась до Балаклавського районного суду міста Севастополя із зазначеною позовною заявою в порядку цивільного судочинства, просила суд :
- Визнати недійсним договір дарування, укладений 7 лютого 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, відповідно до умов якого ОСОБА_1, як дарувальник, передала обдарованій ОСОБА_3 безоплатно у власність 41/300 частку житлового будинку № 4 літера А по вул. Морської піхоти у м. Севастополі з господарськими будівлями і спорудами.
Позов обґрунтовується з підстав, передбачених ст.ст. 229 Цивільного кодексу України, тим, що позивачка помилилася щодо природи зазначеного договору, своїх прав та обов'язків за ним, вважаючи, що насправді укладає договір довічного утримання, і при цьому не мала змоги ознайомитись з дійсним змістом договору у зв'язку з незнанням державної мови.
У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 5 грудня 2013 року ОСОБА_2 наполягала на задоволенні позовної заяви з викладених підстав, проте не заперечувала того, що її довірительниця не була обмежена діяти у відповідністю з такою засадою цивільного законодавства як свобода договору, на такі обставини не посилалась і не обґрунтовувала позов іншими підставами недійсності, які, зокрема, можуть полягати у вадах волі та волевиявлення.
Відповідачка проти позову заперечувала по суті, зазначивши, що доводиться позивачці онукою, саме у зв'язку з чим, згідно власного волевиявлення ОСОБА_1, і був укладений оспорений нею договір.
Сторони, їх представники не заявили, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, тому судом не вирішувалось питання про їх допит в якості свідків, згідно зі статтею 184 Цивільного процесуального кодексу України.
Вислухавши пояснення представника позиваки і відповідачки, всебічно і повно з'ясувавши обставини справи та дослідивши відповідні докази, суд дійшов висновку про таке.
7 лютого 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 був укладений, нотаріально посвідчений і в подальшому зареєстрований договір дарування (реєстровий № 223), відповідно до умов якого ОСОБА_1, як дарувальник, передала обдарованій ОСОБА_3 безоплатно у власність 41/300 частку житлового будинку № 4 літера А з господарськими будівлями і спорудами по вул. Морської піхоти у м. Севастополі.
На підтвердження таких обставини представник позивачки надала копію зазначеного договору, стосовно якої не тільки не надійшло клопотань про визнання цього доказу недостовірним або фальшивим, але зазначені обставини були визнані особами, які беруть участь у справі, що у межах вирішення цього спору має преюдиційне значення у відповідністю з положеннями частини 1 статті 61 Цивільного процесуального кодексу України.
Зазначивши, що, укладаючи цей договір, вона помилилася щодо природи договору, своїх прав та обов'язків за ним, вважаючи, що насправді укладає договір довічного утримання, і при цьому не мала змоги ознайомитись з дійсним змістом договору у зв'язку з незнанням державної мови, позивачка просить суд визнати зазначений договір недійсним як вчинений під впливом помилки, з підстав статті 229 Цивільного кодексу України.
При цьому представник позивачки у судовому засіданні визнала, що примірник нотаріально посвідченого договору перебуває на зберіганні її довірителя, і не заперечує, що ОСОБА_1 мала змогу ознайомитись з текстом договору сама або за допомогою перекладача як під час його укладення, так і в подальшому, так саме вона не була позбавлена можливості не підписувати текст такого договору взагалі, зважаючи на утвердження такої засади цивільного законодавства як свобода договору, згідно якої сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст.ст. 3, 6, 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню, тобто є преюдиційними фактами.
За містом частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним; істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням; помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 4 пункту 19 Постанови від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення одною зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
З урахуванням викладеного, оскільки доводи позивачки та її представника полягають виключно в обґрунтуванні ймовірної помилки стосовно природи договору і відповідно її прав та обов'язків саме внаслідок власного недбальства, яке, згідно доводів ОСОБА_1, полягає у підписанні тексту договору, зміст якого вона не усвідомлювала, не будучі при цьому обмеженою у здійсненні волевиявлення у контексті забезпечення державою свободи договору як однієї з основоположних засад цивільного законодавства, підстав вважати договір дарування недійсним внаслідок помилки суд не вбачає.
При цьому, враховуючи, що згідно частини 1 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України цивільні справи розглядаються в межах заявлених позовних вимог, які є утіленням конкретного способу захисту, суд аналізує пред'явлений позов у межах доводів, що обґрунтовують недійсність правочину виключно у відповідністю зі статтею 229 Цивільного кодексу України, не входячи до обговорення інших підстав недійсності, у тому числі стосовно вчинення правочину особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними (стаття 225 ЦК України), правочину, вчиненого під впливом обману чи насильства (ст.ст. 230, 231 ЦК України).
Таким чином, розглянувши цивільну справу з дотриманням засад змагальності і диспозитивності процесу, в присутності представника позивачки і відповідачки, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви.
Судові витрати суд розподіляє відповідно до приписів статті 88 Цивільного процесуального кодексу України.
На підставі викладеного і керуючись статтею 229 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 3, 10, 11, 14, 15, 60, 61, 158 ч. 1, 179, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду міста Севастополя через Балаклавський районний суд міста Севастополя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Дибець О.М