30 квітня 2009 р.
№ 16/138
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Грейц К.В.,
суддів:
Бакуліної С.В.,
Глос О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги
Диканської районної державної адміністрації Полтавської області
на постанову
від 05.02.2009 року Київського міжобласного
апеляційного господарського суду
у справі
господарського суду
№ 16/138
Полтавської області
за позовом
Полтавського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Диканської селищної ради, Полтавської обласної ради,
Диканської районної ради
до
Диканської районної державної адміністрації Полтавської області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на
стороні позивачів - Управління з контролю за використанням та
охороною земель у Полтавській області
про
стягнення грошових коштів в сумі 134 100 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача:
не з'явились
від відповідача:
від третьої особи:
від прокуратури:
Деркач І.В. (довіреність №01-37/259 від 29.04.2009р.)
не з'явились
Попенко О.С. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України)
Рішенням Господарського суду Полтавської області (суддя Тимощенко О.М.) від 19.08.2008 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду (головуючий суддя -Ткаченко Б.О., судді -Лобань О.І., Федорчук Р.В.) від 05.02.2009 року, у справі № 16/138 позовні вимоги задоволено; стягнуто з відповідача на користь Диканської селищної ради Диканського району Полтавської області 60 відсотків від суми нарахованих сільськогосподарських втрат -80460 грн.; на користь Полтавської обласної ради 25 відсотків від суми нарахованих сільськогосподарських втрат -33525 грн.; на користь Диканської районної ради 15 відсотків від суми нарахованих сільськогосподарських втрат -20115 грн.; в доход Державного бюджету України 1341 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2009 року, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: п.12 Перехідних положень Земельного кодексу, п.2 ст.21 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, п.2 ст.11 та п.п.1 п.б) ст.33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Позивач та тертя особа не скористались наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Розпорядженням Голови Полтавської обласної державної адміністрації “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки” №19 від 21.01.2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Диканській районній державній адміністрації під розміщення готельного комплексу та змінено цільове призначення земельної ділянки площею 2,6га пасовищ земель сільськогосподарського призначення на землі комерційного використання за межами населених пунктів на території Диканської селищної ради (а.с.10).
В п.2 даного Розпорядження зазначено: Диканській районній державній адміністрації вирішити питання відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва в сумі 134100 грн. та виконання умов, визначених у висновках органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, районних служб за проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
На момент ухвалення судами рішення по справі дане розпорядження є чинним.
25.06.2008 року Розпорядженням Голови Диканської районної державної адміністрації Полтавської області “Про вирішення питання відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва” №83 вирішено, що відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва в сумі 134100 грн., спричинених вилученням сільськогосподарських угідь площею 2,6га, здійснити за рахунок набувача прав на дану земельну ділянку після її відчуження (а.с.37).
Полтавським міжрайонним природоохоронним прокурором була подана позовна заява про стягнення з відповідача на користь держави в особі Диканської селищної ради Диканського району Полтавської області 60 відсотків від суми нарахованих сільськогосподарських втрат в розмірі 80460 грн., на користь Полтавської обласної ради 25 відсотків від суми нарахованих сільськогосподарських втрат в розмірі 33525 грн., на користь Диканської районної ради 15 відсотків від суми нарахованих сільськогосподарських втрат в розмірі 20115 грн.
Відповідно до рішення Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 у справі № 1-1/99 в основі інтересів держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо; під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Згідно зі ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно п.2 ст.207 Земельного кодексу України, відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.
Визначені у Земельному кодексі України норми щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва спрямовані на забезпечення раціонального використання і охорони особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та земель лісового фонду з метою збереження їх кількісного і якісного стану. Відшкодування втрат передбачає компенсацію суспільству негативних наслідків соціально-економічного, екологічного характеру, що настають внаслідок переведення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та лісового фонду до інших категорій земель, а також у разі обмеження землекористування чи погіршення якості земель як особливого національного надбання, що перебуває під особливою охороною держави.
Пунктом 34 ст.26 Закону від 21.05.1997 № 280/97-ВР “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Земельний кодекс України визначає юридичні факти, з настанням яких мають бути відшкодовані зазначені втрати, а також закріплює умови та регулює порядок відшкодування таких втрат а також порядок використання одержаних коштів.
Так, відповідно до ст.209 Земельного кодексу України, втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад у таких розмірах: Автономній Республіці Крим, обласним радам 25 відсотків; районним радам - 15 відсотків; міським, сільським, селищним радам - 60 відсотків, міським радам Києва та Севастополя - 100 відсотків.
Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, використовуються виключно на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою. Використання цих коштів на інші цілі не допускається.
Кошти, що надходять до відповідних бюджетів у визначених цим Кодексом розмірах, можуть витрачатись лише за призначенням, визначеним у п.2 ст.209 Земельного кодексу України. Зважаючи на це Держкомзем України у листі “Про функціонування відділі технічного нагляду та перелік робіт з охорони земель” від 23.04.1996 року №720/07 конкретизує цільове використання бюджетних надходжень від втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, а саме: освоєння боліт, мілководь, водоймищ, чагарників, лісів, кам'янистих місць, солонців і солончаків, ділянок, що вивільняються з-під господарських дворів, садиб тощо, та інших непродуктивних земель у сільськогосподарські угіддя або для створення лісових насаджень; засипка та виположування ярів, освоєння схилових земель під багаторічні насадження та кормові угіддя, будівництво комплексу гідротехнічних споруд для захисту земель від ерозії, підтоплення, зсувів тощо та під'їзних схилів до земельних ділянок, що освоюються; рекультивація порушених земель, хімічна меліорація, залуження багаторічними травами еродованої та забрудненої шкідливими речовинами ріллі, посів сільгоспкультур на ділянках біологічної рекультивації земель, проведення інших робіт з освоєння нових земель і підвищення їх родючості; будівництво і реконструкція зрошувальних систем з джерелами зрошення, осушувальних систем, захист сільгоспугідь і лісових насаджень від підтоплення і висушення, розкорчовка списаних лісових і багаторічних плодових насаджень; проведення топографо-геодезичних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідок, а також проектних робіт, пов'язаних з освоєнням нових земель та підвищенням їх родючості або поліпшенням наявних земель та розробка проектів землеустрою з контурно-меліоративною організацією території, регіональних програм і схем з охорони земель.
Враховуючи специфіку цільового використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, яке спрямоване на компенсацію суспільству, а не певній територіальній громаді, негативних наслідків, в тому числі, вилучення земель, Полтавський міжрайонний природоохоронний прокурор у межах наданих законом повноважень щодо представництва інтересів у суді обґрунтовано подав позов в інтересах держави в особі Диканської селищної ради Диканського району Полтавської області, Полтавської обласної ради, Диканської районної ради про стягнення з відповідача на користь держави суми нарахованих сільськогосподарських втрат.
Оскільки прокурором в позовній заяві самостійно визначено, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовано необхідність їх захисту, а також вказано органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, то у даній справі прокурором пред'явлено позов із дотриманням положень, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 у справі № 1-1/99 та відповідно до вимог ст. 2 ГПК України.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги стосовно того, що Диканська селищна рада не є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах і не є належним позивачем по даній справі, є неправомірними.
Відповідно до ч. 5 ст.207 Земельного кодексу України втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
В п.4 Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1279 від 17.11.1997 року визначено, що відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей, не пов'язаних із веденням сільського і лісового господарства, провадиться юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, а у випадках поетапного освоєння відведених угідь для добування корисних копалин відкритим способом - у міру їх фактичного надання.
Судами встановлено, що проект землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки Диканській районній державній адміністрації Полтавської області затверджений ще 21.01.2008 року.
Враховуючи, що на момент пред'явлення прокурором позову двомісячний термін минув, а кошти не сплачені, судами правомірно задоволено позовні вимоги в повному обсязі.
Посилання в касаційній скарзі на те, що відповідачем вирішено питання відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва в сумі 134100 грн. шляхом видання розпорядження Голови райдержадміністрації №83 від 25.06.2008 року, яким вирішено, що відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва в сумі 134100 грн., спричинених вилученням сільськогосподарських угідь площею 2,6га, здійснити за рахунок набувача прав на дану земельну ділянку після її відчуження, колегія суддів вважає помилковими, оскільки: по-перше, невиправдано широким є трактування положень чинного законодавства України, яке зобов'язує здійснити відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення земельних ділянок саме ту юридичну особу, якій відведено земельну ділянку; по-друге, з розпорядження Голови Полтавської обласної державної адміністрації №19 від 21.01.2008 року не вбачається наділення відповідача правом здійснювати відчуження на користь третіх осіб відведеної саме йому земельної ділянки.
Враховуючи межи перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на скасування Головою Полтавської обласної державної адміністрації розпорядження №19 від 21.01.2008 року.
Крім того, скасування розпорядження №19 від 21.01.2008 року відбулось 20.02.2009 року, тобто після ухвалення судових актів, що може бути підставою для звернення до суду із заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами.
Враховуючи наведене, постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, а касаційна скарга такою, що ґрунтується на помилковому тлумаченні положень чинного законодавства України.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Диканської районної державної адміністрації Полтавської області на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2009 року у справі № 16/138 залишити без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2009 року у справі № 16/138 -без змін.
Головуючий-суддя
К.Грейц
С.Бакуліна
О.Глос