23 квітня 2009 р.
№ 32/115-08
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:
Грейц К.В. -головуючого,
Бакуліної С.В.,
Глос О.І.,
розглянувши касаційну скаргу
ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Діаса"
на постанову
від 24.12.2008
Дніпропетровського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду Дніпропетровської області № 32/115-08
за позовом
Прокурора Петриківського району Дніпропетровської області в інтересах держави в особі
Петриківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області
до
ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Діаса"
треті особи
1. Лобойківська сільська рада
2. Управління з контролю за використанням та охороною земель у Дніпропетровській області
про
визнання угоди недійсною
за участю представників:
- позивача
- відповідача
- 3-х осіб
не з'явились
Зайцевої О.О.
не з'явились
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2008 (суддя Васильєв О.Ю.) залишені без задоволення позовні вимоги прокурора Петриківського району Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Петриківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області до ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Діаса", за участю третіх осіб - Лобойківської сільської ради та Управління з контролю за використанням та охороною земель у Дніпропетровській області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку із поданням прокурора Петриківського району, постановою від 24.12.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Павловського П.П., суддів Чус О.В., Швеця В.В.) рішення у справі скасував та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 36,8175 га, в т.ч. 3,2097 га ріллі, 33,2078 га пасовищ, 0,40 га польових доріг, яка розташована на території Лобойківської сільської ради поряд (кадастровий номер 1223781700020470002) вартістю 110590,34 грн., укладений між Петриківською районною державною адміністрацією та ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Діаса".
ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Діаса" з постановою суду апеляційної інстанції не згодне, в поданій касаційній скарзі просить його скасувати, рішення суду першої інстанцій залишити в силі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції під час прийняття постанови у справі припустився невірного застосування положень статей 203, 215 ЦК України, статті 42 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 123, 124 Земельного кодексу України, статей 15, 16 Закону України "Про оренду землі". Натомість, законне та обґрунтоване рішення господарського суду першої інстанції у справі підлягає залишенню в силі.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника скаржника, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 31.05.2007 Головою Петриківської районної державної адміністрації винесено розпорядження № 226-р-07 про надання ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Діаса" в оренду строком на 49 років до 31.12.2055 земельної ділянки загальною площею 61,73 га, з неї 18,28 га ріллі, 42,75 га пасовищ, 0,70 га польових доріг, за рахунок державного земельного запасу для введення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Лобойківської сільської ради.
На підставі вказаного розпорядження між Петриківською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Діаса" (орендар) 07.06.2007 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 36,8175 га, в т.ч. 3,2097 га ріллі, 33,2078 га пасовищ, 0,40 га польових доріг, вартістю 110590,34 грн. (кадастровий номер 1223781700020470002), зареєстрований у Дніпропетровській регіональній філії Центру ДЗК від 18.07.2007 за № 040702300717.
Договір укладено на 49 років та діє до 31.12.2055 р. (п. 8 договору).
Пунктом 18 договору встановлено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення.
Розпорядженням Голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 26.03.2008 № Р-144/0/3-08 "Про скасування розпоряджень голови Петриківської райдержадміністрації" на підставі ст. ст. 33, 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" відповідно до подання Прокуратури Дніпропетровської області від 31.01.2008 №07\1-88 вих-08 про усунення порушень закону розпорядження Голови Петриківської районної державної адміністрації від 31.05.2007 № 226-р-07 "Про надання земель в оренду" скасовано, в зв'язку з чим і на підставі п. 2 ст. 121 Конституції України, ст. ст. 16, 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 123-125 Земельного кодексу України, прокурор заявив даний позов про визнання спірного договору недійсним, посилаючись на надання відповідачеві земельної ділянки в оренду без розроблення проекту відведення вказаної земельної ділянки і без встановлення меж земельної ділянки в натурі (що й було підставою для скасування розпорядження голови Петриківської районної державної адміністрації від 31.05.2007 № 226-р-07 "Про надання земель в оренду").
Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли прямо протилежних висновків про підставність і ґрунтовність позовних вимог.
Так, відмовляючи в позові господарський суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка передавалась відповідачеві із земель державного земельного запасу без зміни її цільового призначення та не під забудову, у зв'язку з чим посилання прокурора на обов'язковість розробки проекту відведення земельної ділянки не є ґрунтовним, волевиявлення орендодавця -Петриківської районної державної адміністрації на укладення договору оренди земельної ділянки здійснено у формі розпорядження голови від 31.05.2007 №262-р-07 і реалізовано шляхом укладення спірного договору, отже, подальше скасування розпорядження голови Петриківської районної державної адміністрації, на підставі якого укладено спірний договір, не може свідчити про відсутність волевиявлення вказаного органу на час укладення договору оренди земельної ділянки.
Натомість, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання спірного договору оренди земельної ділянки недійсним, оскільки розпорядженням голови Дніпропетровської обласної держадміністрації від 26.03.2008 № Р-144/0/3-08 визнано незаконним та скасоване розпорядження голови Петриківської райдержадміністрації від 31.05.2007 № 262-р-07 про надання відповідачеві в оренду земельної ділянки, що підтверджує неправомірність укладеного договору оренди на підставі скасованого розпорядження голови Петриківської райдержадміністрації.
Втім, висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає суперечливими, передчасними і такими, що не ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно зі ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
За приписами ч. ч. 1 -3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд зобов'язаний на підставі відповідних доказів у встановленому законом порядку встановити обставини, з наявністю яких чинне законодавство пов'язує недійсність угоди.
Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки -це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Частиною 4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що невід'ємною частиною договору оренди є, в тому числі, проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим законом.
Договір оренди землі згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" -це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання); розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України; у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону; передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення; у разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, встановленому законом.
За приписами ст. 124 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент укладення договору, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки; передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.
Склад та цільове призначення земель України визначено главою 4 розділу ІІ Земельного кодексу України, згідно з яким землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії (землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення), встановлення та зміна яких здійснюється у встановленому законом порядку, і недотримання цього порядку тягне відповідні наслідки.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки -використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Виходячи з системного аналізу зазначених норм, слід дійти висновку, що необхідність розроблення проекту відведення землі пов'язується зі зміною цільового призначення земельної ділянки або надання її в оренду із земель запасу під забудову.
Тобто, для правильного вирішення спору суд зобов'язаний встановити цільове призначення земельної ділянки та її цільове використання, з обґрунтуванням такого висновку, адже, як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позову прокурор посилався також на невикористання відповідачем земельної ділянки за цільовим призначенням, що підтверджується актом від 17.06.2008, складеним Управлінням з контролю за використанням та охороною земель у Дніпропетровській області, проте, суди попередніх інстанцій на це уваги не звернути і не надали цьому акту належної правової оцінки.
Відповідно до приписів ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду має ґрунтуватися на повному з'ясуванні, зокрема того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.
Згідно зі ст. 32 названого Кодексу доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Так, зі змісту рішення господарського суду першої інстанції вбачається, що господарський суд в обґрунтування висновків про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин норм ст. 123 Земельного кодексу України послався на те, що спірна земельна ділянка надана в оренду з земель державного земельного запасу без зміни її цільового призначення, втім, мотивів із яких суд вважає встановленою наявність або відсутність цього факту, як і доказів, які б підтверджували ці обставини, не вказав. Проте, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині судового рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
Господарський суд апеляційної інстанції, визнаючи договір недійсним, виходив із того, визнання незаконним і скасування в подальшому розпорядження голови Петриківської райдержадміністрації, на підставі якого було укладено спірний договір оренди, підтверджує недійсність укладеного договору оренди землі.
Разом з тим, посилання суду апеляційної інстанції на те, що розпорядження Петриківської райдержадміністрації було визнано незаконним не відповідає дійсності, адже, це розпорядження, як акт ненормативного характеру, може бути визнане недійсним лише в судовому порядку, втім, такі докази відсутні. Натомість, як вбачається з тексту розпорядження голови Дніпропетровської облдержадміністрації від 26.03.2008 № Р-144/0/3-08, розпорядження Петриківської районної державної адміністрації від 31.05.2007 №262-р-07 було саме скасовано.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що як на момент укладення спірного договору, так і в подальший період з 31.05.2007 по 26.03.2008 розпорядження № 262-р-07 було чинним, отже, в даному випадку волевиявлення відповідного органу як орендодавця здійснено у формі рішення такого органу і реалізовано шляхом укладення договору оренди, у зв'язку з чим подальше його скасування не може свідчити про відсутність волевиявлення вказаного органу на час укладення спірного договору оренди.
Крім того, господарські суди, розглядаючи питання недійсності договору, повинні були дослідити всі обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, оскільки недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі -невідповідність волі та волевиявлення.
Таким чином, не встановлення судами попередніх інстанцій всіх вищезазначених обставин є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що з врахуванням процесуальних меж перегляду справ в касаційній інстанції унеможливлює висновок суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України судами попередніх інстанцій не встановлена наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на якій посилається прокурор, пов'язує визнання оспорюваного правочину недійсним.
Оскільки згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 1119 ГПК України вважає за необхідне скасувати судові акти попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.12.2008 у справі господарського суду Дніпропетровської області № 32/115-08 та рішення від 21.10.2008 у цій справі скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Касаційну скаргу ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Діаса" задовольнити частково.
Головуючий суддя К.В.Грейц
Судді С.В.Бакуліна
О.І.Глос