28 квітня 2009 р.
№ 43/159
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
Удовиченка О.С.,
Міщенка П.К.(доповідач),
Короткевича О.Є.
розглянувши касаційну
скаргу
на постанову
у справі
Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва
господарського суду міста Києва
від 08.02.2008р.
№ 43/159
за заявою
до
про
Товариства з обмеженою відповідальністю "Арма-Строй"
Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРВ-Синтез"
визнання банкрутом
В судовому засіданні взяли участь представники:
- заявника: не з'явився;
- боржника: не з'явився;
- скаржника: Москальова Г.С.
Постановою господарського суду міста Києва від 08.02.2008р. року у справі №43/159 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРВ-Синтез" визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРВ-Синтез", (м. Київ, код 33996754) банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі, призначено ліквідатором банкрута ініціюючого кредитора -ТОВ "Арма-Строй" та зобов'язано останнього надати суду звіт та ліквідаційний баланс.
На виконання вимог суду ліквідатором було надано звіт про проведену роботу по ліквідації підприємства-банкрута та ліквідаційний баланс боржника, який ухвалою від 05.11.2008 року був затверджений судом та припинено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРВ-Синтез" на підставі ст. 32, ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Не погоджуючись з постановою господарського суду міста Києва від 08.02.08р. Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, посилаючись на неповне дослідження всіх обставин справи, що призвело до передчасного висновку про визнання боржника банкрутом.
Вищий господарський суд України ухвалою від 10.04.2009 року прийняв касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі міста Києва на постанову господарського суду міста Києва від 08.02.2008р. до провадження та призначив скаргу до розгляду.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст.41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.
У даній справі судом першої інстанції порушено провадження справі у №Б29/185-08 та застосовано до боржника судову процедуру ліквідації на підставі ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Відповідно ч. 1 ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Отже, у контексті вказаної норми при розгляді справи за правилами ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" предметом доказування є визнання місцезнаходження боржника -юридичної особи та факт відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням.
Постанова суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за своєю правовою природою судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 із змінами на даний час).
За правилами статті 52 закону підстави для подання кредитором заяви про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника настають як у разі наявності будь-якої з ознак, передбачених цією статтею, так і вразі їх сукупності (з такими висновками погодився Верховний Суд України у постанові від 10.02.2004 №04/087).
Колегія суддів ВГС України зазначає, що при винесені постанови господарський суд міста Києва взагалі не встановлював відсутність боржника за юридичною адресою.
Зокрема, господарським судом також не здійснено своїх повноважень передбачених ст. 38 ГПК України та не витребувано відомостей щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРВ-Синтез", які містяться в Єдиному державному реєстрі та є необхідні для встановлення обставин справи.
Відповідно до статті 16, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців створюється Єдиний державний реєстр, який містить повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності; ідентифікаційний код юридичної особи; організаційно-правова форма; місцезнаходження юридичної особи; -дата та номер запису про проведення державної реєстрації юридичної особи, дати та номери записів про внесення змін до нього; серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію; дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них.
Згідно вимог ч. ч. 1, 3 ст.18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.
Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються держреєстратором (п.7 ст.19 Закону).
Виходячи з вимог ч.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд міста Києва розглянув справу за відсутності достовірних доказів щодо його місцезнаходження, не встановив обставин наявності або відсутності підприємницької діяльності боржника на час порушення провадження у справі про банкрутство.
В матеріалах справи також відсутня інформація від фінансових органів, митних органів та інших контролюючих органів, яка підтверджує відсутність господарської діяльності з моменту подання остатньої звітності.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарський суд при прийнятті постанови про визнання відсутнього боржника банкрутом не дав оцінку та не з'ясував факт наявності чи відсутності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи боржника за її місцезнаходженням відповідно до вимог Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців ” та тому дійшов передчасного висновку про подальший розгляд справи за спрощеною процедурою шляхом визнання боржника банкрутом в порядку ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Відповідно ст. 1 закону, неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення.
В касаційній скарзі скаржника зазначено, що боржник протягом своєї діяльності до ДПІ звітує вчасно, що свідчить про ведення господарської діяльності, крім того згідно поданих до ДПІ у Печерському районі міста Києва податкових декларацій підприємство в 2006р. відобразило валовий дохід 75342495,00 грн. та валові витрати 75735302,00 грн., в 2007р.- валовий дохід 62069061,00 грн. та валові витрати 62012377 грн.
Виходячи з вимог ч.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд міста Києва розглянув справу за відсутності достовірних доказів щодо встановлення обставин наявності або відсутності підприємницької діяльності боржника на час порушення провадження у справі про банкрутство, а в матеріалах справи також відсутня інформація від фінансових органів, митних органів та інших контролюючих органів, яка підтверджує відсутність господарської діяльності з моменту подання остатньої звітності.
В контексті викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає за необхідне, постанову господарського суду міста Києва від 08.02.2008 року скасувати, оскільки господарський суд не з'ясував дійсних обставин справи, що вплинуло на правильність застосування норм матеріального та процесуального права, чим порушення судами вимог ст. 43 ГПК України щодо повного, всебічного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.
Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови господарського суду першої інстанції з направленням справи на розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін та учасників провадження у даній справі і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”, ст. ст. 34, 43, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва задовольнити.
Постанову господарського суду міста Києва від 08.02.2008р. у справі № 43/159 скасувати, а справу передати на розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий Удовиченко О.С.
С у д д я Міщенко П.К.
С у д д я Короткевич О.Є.