іменем України
04 грудня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ступак О.В.,
суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,
Карпенко С.О., Олійник А.С.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відібрання дитини та встановлення місця проживання дитини, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 24 вересня 2013 року,
У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 2005 року вона проживала зі ОСОБА_4 однією сім'єю. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_6. Починаючи з лютого 2010 року, сторони не проживають однією сім'єю, відповідач переїхав до іншого місця проживання, за усною домовленістю між ними дитина залишилася проживати з матір'ю. З метою не травмувати психіку дитини позивач постійно надавала ОСОБА_4 можливість зустрічатися з сином, проте після однієї з таких зустрічей відповідач забрав дитину до себе додому та відмовився його віддати без будь-яких пояснень. З цього часу позивачка не може побачитись з дитиною, відповідач всіма способами перешкоджає їй у спілкуванні з сином та у його вихованні, також відповідач намагається без її згоди змінити місце проживання дитини як на території України, так і за її межами. ОСОБА_3 указувала, що вона проживає в окремій квартирі, працює, хоче дати дитині освіту і добробут, має можливість забезпечити дитині належні умови проживання та повною мірою займатися вихованням дитини, син також хоче проживати з нею, крім того, вона не буде чинити жодних перешкод у спілкуванні сина з відповідачем та готова сприяти тому, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлена піклування батька. За таких обставин, просила відібрати дитину від батька та визначити місце проживання дитини разом з нею.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05 липня 2013 року позов задоволено у повному обсязі.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 24 вересня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов ОСОБА_3 задоволено частково: визначено місце проживання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання його батька - відповідача ОСОБА_4; у задоволенні решти вимог позову ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_6
Сторони з лютого 2010 року не проживають разом, син залишився проживати разом з матір'ю.
З березня 2010 року ОСОБА_6 проживає разом з батьком у квартирі АДРЕСА_1.
У матері та батька за їх місцем проживання створені всі необхідні умови для проживання дитини.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Суворовської районної державної адміністрації Одеської міської ради від 28 травня 2013 року доцільно визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 з матір'ю.
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції погодився з висновком органу опіки та піклування та, керуючись принципом 6 Декларації прав дитини, задовольнив вимоги позову ОСОБА_3
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про визначення місця проживання дитини з батьком, виходив з того, що висновок органу опіки та піклування від 28 травня 2013 р. суперечить інтересам дитини і є необґрунтованим, у ОСОБА_4 на час розгляду справи відсутня будь-яка заборгованість за кредитом, крім того, в судовому засіданні ОСОБА_4 наполягав на прихильності дитини до нього.
Проте такі висновки апеляційним судом зроблені з порушенням норм процесуального права, а саме, ст. 58 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів, оскільки ґрунтуються виключно на підставі наданих відповідачем пояснень.
Апеляційним судом належним чином не мотивовано підстави, з яких суд не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю, а також не зазначено, на підставі яких належних та допустимих доказів суд дійшов висновку про відсутність у відповідача кредитної заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
На порушення вказаної норми апеляційним судом при ухваленні рішення не спростовано доводів сторони позивача про те, що відповідач згідно з умовами договору іпотеки, укладеного 02 червня 2006 року, об'єктом якого є квартира АДРЕСА_1, зобов'язувався протягом строку погашення кредиту не реєструвати та не давати права проживання малолітнім та неповнолітнім особам на житлову площу заставленого майна.
Отже, апеляційний суд, не дотримавшись вимог ст. ст. 58, 212-214, 303 ЦПК України, не перевірив законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог, заявлених ОСОБА_3 в суді першої інстанції, та доводів апеляційної скарги, ухвалив рішення про визначення місця проживання дитини з відповідачем, вийшовши за межі позову, оскільки останній з такими вимогами до суду не звертався, крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_4 також не просив визначити місце проживання сина з ним.
Вищевикладене дає підстави для часткового задоволення касаційної скарги - скасування рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Одеської області від 24 вересня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.В. Ступак
Судді: В.П. Гончар Т.П. Дербенцева
С.О. Карпенко
А.С. Олійник