04 грудня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Макарчука М.А.,
суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,Нагорняка В.А., Юровської Г.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: орган опіки та піклування Рівненського міськвиконкому, орган опіки та піклування Гощанської районної Державної адміністрації Рівненської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини,
за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2013 року,
У серпні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, та остаточно просив визначити місце проживання ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання її батька ОСОБА_3
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що 28 квітня 2005 року між ним та ОСОБА_4 було укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів про одруження цього ж дня було зроблено запис № 383.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_5.
Спільне життя у них не склалося, внаслідок чого 20 січня 2012 року рішенням Рівненського міського суду шлюб між ними розірвано, дочка залишилася проживати з матір'ю - ОСОБА_4 Відповідачка стала перешкоджати йому у спілкуванні та вихованні доньки. Також зазначав, що дитина проживає в неналежних умовах, що негативно впливає на її психічний та фізичний розвиток. Донька скаржилася, що мати її часто б'є. Під час проживання з матір'ю дитина стала нервозна та часто плаче.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 лютого 2013 року позовні вимоги задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання її батька ОСОБА_3.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 лютого 2013 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення цими судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та визначаючи місце проживання доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком, місцевий суд виходив з того, що визначене судами України місце проживання дитини з позивачем відповідає інтересам малолітньої.
Проте повністю погодитися з таким висновком не можна.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до п. п. 1, 2. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» для цілей цього Закону терміни вживаються в такому
значенні:
Приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи;
іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:
хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
колізійна норма - норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.
Згідно з п. 1, 3 ч. 1 ст. 2 цього ж Закону цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом:
визначення застосованого права;
підсудність судам України справ з іноземним елементом.
Відповідно до ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом
визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи
на те, що в ході провадження у справі підстави для такої
підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у
статті 76 цього Закону.
Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із
спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих
самих підстав.
Місцевим судом встановлено, що ОСОБА_4 є громадянкою України, але проживає в м. Компагаліано, Італія. Позивач ОСОБА_3 до 2012 року також проживав за цією ж адресою.
Донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, народилася і проживає в Італійській республіці.
Заперечуючи проти позову, відповідачка подала до місцевого суду подано непосвідчену копію попередньої постанови суду у справах неповнолітніх в місті Болонья від 19 грудня 2012 року, якою позивачу заборонено наближатися до доньки - він може бачитись хіба що виключно в рамках зустрічей, дати яких мають бути розписані за календарем працівниками соціальних служб, та вивозити її з території Італії. Із цієї ж постанови вбачається, що підставою для застосування таких заходів стали застережні заходи, призначені 4 липня 2012 року суддею Суду м. Модена (а.с. 65-66 т. 2)
Встановивши, що ОСОБА_4 і неповнолітня дитина постійно проживають в іншій державі, місцевий суд мав перевірити заперечення відповідача щодо непідсудності справи суду України.
Між тим із матеріалів справи вбачається, що місцевий суд при вирішенні питання про підсудність справи не застосував зазначені норми Закону і не перевірив доводів про наявність справи з цього ж питання в суді Італії і в наслідок цього прийшов до передчасного висновку про підсудність зазначеної справи місцевому суду.
Апеляційний суд, переглядаючи справу, також не звернув належної уваги на зазначені обставини і сам не перевірив заперечень відповідача з цього питання.
Крім того із змісту рішення місцевого суду вбачається, що судом першої інстанції не встановлені всі обставини, які мають значення для розгляду справи по суті заявлених вимог, і не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Так, хоча цей суд і послався на принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише з виняткових підстав, місцевий суд не встановив жодної обставини, яка є винятковою, і не зазначив її у своєму рішенні. Замість цього вдався до загального тлумачення рівності прав батьків щодо малолітньої дитини, не зазначивши, яким чином ці тлумачення застосовуються судом для оцінки доказів у справі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, апеляційний суд також не звернув уваги на те, що місцевим судом не встановлено жодної виняткової обставини для розлучення матері з малолітньою дитиною і сам не усунув цих недоліків.
Оскільки судами не перевірені обставини, що визначають підсудність даної справи, і не встановлені всі обставини, які відносяться до предмета доказування, ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, встановлених ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2013 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає
Головуючий: Макарчук М.А.
Судді: Леванчук А.О.
Маляренко А.В.
Нагорняк В.А.
Юровська Г.В.