Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"11" грудня 2013 р.Справа № 922/4438/13
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Буракової А.М.
при секретарі судового засідання Карчевської Д.Л.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу", м. Харків
до Комунального закладу охорони здоров'я "Дворічанська центральна лікарня" смт. Дворічна
про стягнення коштів
за участю представників сторін:
Представник позивача : Басарт Л.А., дов № 157/1 від 29.02.2012 року
Представник відповідача : Дзюба С.П., дов № 1618 від 04.11.2013 року
Товариство з обмеженою відповідальністю «Котельні лікарняного комплексу», м.Харків (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Комунального закладу охорони здоров'я «Дворічанська центральна районна лікарня» про стягнення заборгованості в розмірі 717086,49 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання покладених на відповідача обов'язків за Договором про постачання теплової енергії № 2-ДВ від 10.10.2005 року та Договором про купівлю-продаж теплової енергії № 2/Т12 від 05.03.2012 року, в частині повної та своєчасної оплати за поставлену теплову енергію, з урахуванням чого та враховуючи приписи ст.ст. 525, 526, 610, 625, 629 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 662789,08 грн., яка утворилась за період з жовтня 2011 року по квітень 2013 року, пеню в розмірі 18374,35 грн., 3% річних в розмірі 35923,06 грн. та суму сплаченого судового збору в розмірі 14341,73 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.10.2013 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 05.11.2013 року о 10:30 годині.
01 листопада 2013 року представник відповідача надав через канцелярію суду відзив на позов (вх. №40383), в якому зазначає, що Комунальний заклад охорони здоров'я «Дворічанська центральна районна лікарня» є бюджетною організацією, видатки закладу фінансуються з районного бюджету, тому просить суд відмовити позивачу в стягненні 3% річних та пені.
В судовому засіданні 05 листопада 2013 року було оголошено перерву до 11 грудня 2013 року о 11:15.
02 грудня 2013 року до господарського суду Харківської області від представника позивача надійшла уточнена позовна заява ( вх.44615), відповідно до якої представник позивача просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 717039,88 грн, з яких сума основного боргу складає 662789,08 грн., в тому числі за договором № 2-ДВ від 10.10.2005 року за період з жовтня 2011 року по грудень 2011 року в розмірі 380311,78 грн., за договором № 2/Т12 від 05.03.2012 року в розмірі 282477,30 грн., 3% річних в розмірі 35876,45 грн. за період з 16.11.2011 року по 01.11.2013 року, пеню в розмірі 18374,35 грн.
Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 11 грудня 2013 року підтримав надану заяву про уточнення розміру позовних вимог та просив суд задовольнити її у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 11 грудня 2013 року з'явився , підтримує наданий раніше відзив на позов, відповідно до якого наявну заборгованість перед позивачем обумовлює скрутним фінансовим становищем. Також надав до матеріалів справи клопотання (вх.46619), відповідно до якого просить суд зменшити розмір пені на 90%.
Враховуючи, що згідно до ч.4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Відповідно до п. 3.11., п. 3. 12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.
ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:
- подання іншого (ще одного) позову, чи
- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи
- об'єднання позовних вимог, чи
- зміну предмета або підстав позову.
У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.
Отже, суд розглянувши надані представником позивача уточнення до позовної заяви (вх. 44615), розцінює їх як зменшення позовних вимог та вважає, що зменшення розміру позовних вимог не суперечать інтересам сторін та діючому законодавству, тому вони приймаються судом та суд продовжує розгляд справи з урахуванням цих зменшень.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.
10.10.2005 року між ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" (Енергопостачальна організація) та Комунальним закладом охорони здоров'я "Дворічанська центральна лікарня" (Споживач) був укладений договір про постачання теплової енергії № 2-ДВ (надалі - Договір1).
Вказаний договір був підписананий повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками юридичних осіб.
Відповідно до умов даного договору, Позивач (Теплопостачальна організація) зобов'язався постачати Відповідачеві (Споживачеві) теплову енергію в потрібних останньому обсягах на потреби, перелік яких вказано в п.2.1 договору, а Відповідач, в свою чергу, зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені наданим договором.
Відповідно до п.6.3 договору1 Відповідач зобов'язався за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачувати енергопостачальній організації вартість, зазначененої в договорі кількості теплової енергії, передбаченої за розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Остаточний розрахунок споживач зобов'язаний провести до 15 числя місяця, наступного за розрахунковим. Розрахунковим періодом, відповідно до п.6.2 договору1 є календарний місяць.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, на підставі Договору1 в період з жовтня 2011 року по грудень 2011 року здійснив відпуск теплової енергії відповідачу на загальну суму 386692,53 грн.
Факт споживання Відповідачем теплової енергії підтверджується актами виконаних робіт, розрахунками та актами виконаних робіт :
- акт №1751 від 31 жовтня 2011 року на суму 71359,26 гривень;
- акт №2015 від 30 листопада 2011 року на суму 188022,40 гривень;
- акт №2190 від 31 грудня 2011 року на суму 127310,87 гривень;
Відповідач, в свою чергу, лише частково розрахувався з позивачем за отримані послуги на суму 2705,57 грн грн., внаслідок чого за період з жовтня 2011 року по грудень 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 383986,96 грн, яка до цього часу не погашена. Доказів на підтвердження оплати основної заборгованості за спірний період Відповідач до суду не надав.
05 березня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" та Комунальним закладом охорони здоров'я «Дворічанська центральна районна лікарня» було укладено договір №2/Т12 купівлі-продажу теплової енергії( надалі- Договір2).
Вказаний договір був підписананий повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками юридичних осіб.
Відповідно до умов даного договору, Позивач (Теплопостачальна організація) зобов'язався постачати Відповідачеві (Споживачеві) теплову енергію в потрібних останньому обсягах на потреби, перелік яких вказано в п.2.1 договору, а Відповідач, в свою чергу, зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені наданим договором.
Відповідно до п.4.3 договору2 Відповідач зобов'язався за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачувати енергопостачальній організації вартість, зазначененої в додатку 1 до договору2 кількості теплової енергії, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Згідно з п.4.2 договору2 остаточний розрахунок споживач зобов'язаний провести до 15 числя місяця, наступного за розрахунковим. Розрахунковим періодом, відповідно до п.4.2 договору2 є календарний місяць.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, на підставі Договору2 в період з січня 2012 року по грудень 2012 року здійснив відпуск теплової енергії відповідачу на загальну суму 907306,07 грн.
Факт споживання Відповідачем теплової енергії підтверджується актами виконаних робіт, розрахунками та актами виконаних робіт :
- акт №82 від 31 січня 2012 року на суму 154016,60 гривень;
- акт №415 від 29 лютого 2012 року на суму 234804.52 гривень;
- акт №730 від 31 березня 2012 року на суму 146146,58 гривень;
- акт №855 від 20 квітня 2012 року на суму 46028,60 гривень.
- акт №1548 від 31 жовтня 2012 року на суму 32745,93 гривень.
- акт №1727 від 30 листопада 2012 року на суму 110112,99 гривень.
- акт №2011 від 31 грудня 2012 року на суму 183450,85 гривень.
Відповідач, в свою чергу, лише частково розрахувався з позивачем за отримані послуги на суму 624828,77 грн., внаслідок чого за період з січня 2012 року по грудень 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 282477,30 грн, яка до цього часу не погашена. Доказів на підтвердження оплати основної заборгованості за спірний період Відповідач до суду не надав.
Окрім того судом встановлено, що в період з січня 2013 року по квітень 2013 року постачання теплової енергії між сторонами регулювалось договором №2-ДВ/Т13 від 10.01.2013 року про купівлю-продаж теплової енергії в приміщення споживача. Згідно із договором позивач поставив теплову енергію відповідачу в повному обсязі та виконав свої обов'язки за договором, що підтверджується актами виконаних робіт та актом звіряння розрахунків. За період з січня 2013 року по квітень 2013 року відповідачем було спожито теплову енергію на загальну суму 499800,41 грн., а сплачено за отримані послуги на суму 503475,1877 грн., внаслідок чого утворилась переплата в розмірі 3675,18 грн., яка за згодою сторін була зарахована в погашення заборгованості за попередній період по договору № 2-ДВ від 10.10.2005 року. Таким чином, несплаченою залишилась сума отриманої відповідачем теплової енергії в розмірі 662789,08 грн.
Отже, надаючи правову оцінку викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі - в сумі 662789,08грн.
Окрім вимоги про стягнення суми основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 18374,35 грн. пені, 35876,45 грн. - 3 % річних .
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього трьох відсотків річних в сумі 35876,45 грн., заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 8.2.3 Договору2 , якими встановлено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати суми за кожен день прострочення, позивачем нараховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на загальну суму 18374,35 грн.
Враховуючи, що обставини справи свідчать про те, що відповідач знаходиться у скрутному фінансовому стані та враховуючи статус відповідача, ступінь виконання зобов'язань за договором, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання відповідача, у відповідності до п. 3 ст. 83 ГПК України у винятковому випадку зменшити розмір пені на 90 % та стягнути з відповідача 1837,43 грн. пені.
Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на Відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.526, 599, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 216,217,230 Господарського суду України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити частково.
Стягнути з Комунального закладу охорони здоров'я «Дворічанська центральна районна лікарня» (62702, Харківська область, смт. Дворічна, вул.Радянська,61 код ЄДРПОУ 02003066, р/р №35417001002415 в ГУДКСУ в Харківській області, МФО 851011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (61018, м.Харків, вул.Балакірєва,3, код ЄДРПОУ 31555944, р/р №260383013582 у філії ХОУ АТ "ОщадБанк" м.Харкова, МФО 351823) 662789,08 гривень основної заборгованості ( в т.ч. по договору № 2-ДВ від 10.10.2005 року за період з жовтня 2011 року по грудень 2011 року 380311,78 грн., по договору № 2/Т12 від 05.03.2012 року 282477,30 грн.), 1837,43 гривень пені, 35876,45 гривень 3% річних та 14341,73 гривень судового збору.
Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення пені в сумі 16536,92 грн.- відмовити.
Повне рішення складено 16.12.2013 р.
Суддя Буракова А.М.
№922/4438/13