11 грудня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Макарчука М.А.,
суддів: Мазур Л.М., Нагорняка В.А.,
Маляренка А.В., Писаної Т.О.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним та поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про встановлення факту окремого проживання, факту належності майна на праві особистої приватної власності та визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 18 вересня 2013 року,
У березні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки FORD Transit, державний номерний знак НОМЕР_1, визнати даний автомобіль майном, набутим за час перебування у шлюбі, виділити їй даний автомобіль та зобов'язати виплатити відповідачу половину вартості транспортного засобу.
ОСОБА_3 посилалась на те, що з 27 квітня 1994 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем. У грудні 2011 року шлюбні відносини були припинені. За час спільного проживання ними був придбаний автомобіль марки FORD Transit, державний номерний знак НОМЕР_1, який відповідач без її згоди на порушення вимог ст. ст. 60, 65 СК України відчужив на користь своєї матері ОСОБА_7
Під час розгляду справи ОСОБА_7 померла.
Ухвалою суду від 09 листопада 2012 року до участі в справі в якості її правонаступників залучені ОСОБА_6 та ОСОБА_5
У грудні 2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, в якій просили встановити факт окремого проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин з 2001 року, встановити факт, що автомобіль марки FORD Transit, державний номерний знак НОМЕР_1, належав ОСОБА_4 на праві приватної власності до його продажу ОСОБА_7, визнати за ними як за спадкоємцями ОСОБА_7 право власності на вказаний автомобіль. Зазначали, що з 1998 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 почали проживати окремо, з 2010 року ОСОБА_4 проживає з ОСОБА_8, з якою ІНФОРМАЦІЯ_2 року у них народилась спільна дитина.
Ухвалою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 17 рудня 2012 року позови об'єднано в одне провадження.
Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 05 серпня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу марки FORD Transit, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, укладеного 26 січня 2012 року за № 195 між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в ТОВ «Укркредит-Авто», поділено майно, набуте під час шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, виділено ОСОБА_3 автомобіль марки FORD Transit, номер кузова НОМЕР_3, номер двигуна НОМЕР_4, державний номерний знак НОМЕР_1, (державний номерний знак після перереєстрації НОМЕР_5), 2006 року випуску, загальною вартістю 67 760 грн, визнавши за нею право власності на вказаний транспортний засіб. Ухвалено, що кошти у розмірі 33 880 грн, які внесені 04 січня 2013 року за 1/2 частини спільного майна подружжя ОСОБА_3 на депозитний рахунок суду, підлягають отриманню ОСОБА_4 У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 18 вересня 2013 року рішення Бахмацького районного суду від 05 серпня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено частково. Встановлено факт окремого проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_3 з грудня 2001 року по 20 квітня 2012 року. Визнано за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на автомобіль марки FORD Transit, державний номерний знак НОМЕР_1. Кошти у сумі 33 880 грн, внесені ОСОБА_3 на рахунок ТУ ДСА України в Чернігівській області 04 січня 2013 року згідно з квитанцією № 6462.91.5, повернуто ОСОБА_3
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 27 квітня 1994 року зареєстрували шлюб, від якого мають спільну дитину - дочку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2001 року шлюб між сторонами був розірваний.
Також встановлено, що згідно із заявою ОСОБА_4 на підставі рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2001 року, 21 квітня 2012 відділом ДРАЦС PC РУЮ зареєстровано розірвання шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 21 квітня 2012 року, актовий запис № 12 від 21 квітня 2012 року.
01 листопада 2011 року ОСОБА_4 за довідкою-рахунком серії ДПІ № 089525 від 01 листопада 2011 року через ПП «Арабус» в м. Луцьку придбав автомобіль марки FORD Transit та зареєстрував його в Бахмацькому РЕР УДАІ УМВС в Чернігівській області 04 листопада 2011 року на своє ім'я, що підтверджується довідкою за № 217, виданою 06 квітня 2012 року Бахмацьким РЕВ.
24 січня 2012 року ОСОБА_4 зняв вищезазначений автомобіль з реєстрації для реалізації в межах України.
26 січня 2012 року автомобіль марки FORD Transit ОСОБА_4 продав своїй матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на час придбання спірного автомобіля проживали разом однією сім'єю, а тому дійшов висновку про те, що позов останньої підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з доведеності факту окремого проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_3 з грудня 2001 року (ухвалення рішення про розлучення сторін) по 20 квітня 2012 року (день реєстрації рішення суду про розлучення).
Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки суд дійшов без повного й всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін у даних правовідносинах.
Сімейний Кодекс України (далі - СК України) набрав чинності з 01 січня 2004 року, до цього часу діяв Кодекс про шлюб та сім'ю 1966 року (далі - КпШС України).
За положеннями ст. 44 КпШС України шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.
Разом з тим, ч. 2 ст. 114 СК України передбачено, що у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що хоча розірвання шлюбу здійснене на підставі рішення суду потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання. Але це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 01 січня 2004 року, тобто до дня набрання чинності СК України.
Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружися має бути подана письмово.
Встановлюючи, що шлюбні відносини між сторонами припинилися з грудня 2001 року, апеляційний суд виходив з того, що матеріалами справи не доведено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склались усталені відносини, що притаманні подружжю. Відсутні підстави стверджувати, що сторони спільно проживали, пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. Відносини сторін не мають ознак подружніх відносин, а саме наявність факту ведення спільного господарства, прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї.
Вказаний висновок апеляційного суду є передчасним, оскільки судом не враховані вимоги ст. 44 КпШС України та роз'яснення частини 1 пункту 15 постанови Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», які підлягали застосуванню для визначення моменту припинення подружжям шлюбних правовідносин, а відтак і визначення спільного майна, а також суд не перевірив доводів ОСОБА_3 та показів свідків про те, що до грудня 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю та вели спільне господарство, тобто судом не встановлено характер спірних правовідносин, не з'ясовано всіх обставин справи та не надано їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин під час розгляду справи судом апеляційної інстанції були порушені норми процесуального права, які згідно зі ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 18 вересня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.А. Макарчук
Судді: Л.М. Мазур
А.В. Маляренко
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана
5
Справа № 6-43577св13
Головуючий у першій інстанції Глушко О.І.
Доповідач Нагорняк В.А.