11 грудня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Макарчука М.А.,
суддів: Мазур Л.М., Нагорняка В.А.,
Маляренка А.В., Писаної Т.О.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Львівської міської ради, Сихівської районної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення, за касаційною скаргою Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 25 червня 2013 року,
У березні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради, Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, в якому, уточнивши позовні вимоги, просив визнати за ним право на користування жилим приміщенням - кімнатами НОМЕР_1, НОМЕР_2 по АДРЕСА_1.
Позивач посилався на те, що з 1974 року зареєстрований та проживає у вказаному будинку, в який вселений на час, коли будинок АДРЕСА_1 мав статус гуртожитку та належав ВО «Полярон». Крім того, у спірних кімнатах разом із ним проживає його дружина, яка також працювала на ВО «Полярон». Рішенням виконкому Львівської міської ради від 09 березня 2007 року № 139 даному будинку надано статус житлового та прийнято у власність територіальної громади м. Львова. Рішенням виконкому Львівської міської ради від 27 червня 2008 року № 636 внесено зміни до п. 4 зазначеного рішення та зобов'язано Сихівську районну адміністрацію укласти договори житлового найму з мешканцями, які зареєстровані та проживають у будинку АДРЕСА_1. Незважаючи на його неодноразові звернення та на те, що факт його проживання із дружиною у спірних кімнатах підтверджується його реєстрацією та відповідними актами, відповідач вимагав звільнення спірних кімнат, не визнаючи його права на користування ними, порушуючи в такий спосіб його житлові права.
Сихівська районна адміністрація звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 з кімнат № НОМЕР_3, НОМЕР_1, НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 без надання іншого житла. В обґрунтування зустрічного позову посилалась на те, що вказані кімнати відповідачами зайняті самоправно, без ордера на вселення, відтак останні проживають у вказаних жилих приміщеннях безпідставно. Крім того, згідно з ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 13 липня 2007 року визнано мирову угоду, укладену відповідачем ОСОБА_3 та ТОВ «Олімпік ЛТД», згідно з якою відповідач отримав квартиру по АДРЕСА_2.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 27 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25 червня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право на користування жилим приміщенням - кімнатою НОМЕР_1 по АДРЕСА_1. У решті позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради задоволено частково. Виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з кімнати НОМЕР_2 по АДРЕСА_1. У решті вимог зустрічного позову відмовлено.
У касаційній скарзі Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 та задовольнити позов Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судові рішення не відповідають вказаним вимогам.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 з 1974 року по 2009 року працював на ВО «Полярон».
02 лютого 1998 року ОСОБА_3 було вселено до гуртожитку по АДРЕСА_1 на підставі ордера № 86 від 02 лютого 1998 року, виданого цим підприємством.
З 06 липня 1998 року позивач зареєстрований і постійно проживає у кімнаті НОМЕР_1 гуртожитку по АДРЕСА_1, що підтверджується актами ЛКП «Новий Львів».
На підставі рішення виконкому Львівської міської ради № 139 від 09 березня 2007 року гуртожитку по АДРЕСА_1 надано статус житлового будинку.
Ухвалою Львівської міської ради від 29 березня 2007 року № 721 вказаний будинок прийнятий у власність територіальної громади м. Львова.
Рішенням виконкому Львівської міської ради № 636 від 27 червня 2008 року внесено зміни до п. 4 вказаного рішення та зобов'язано Сихівську районну адміністрацію укласти договори житлового найму з мешканцями, які зареєстровані і проживають у будинку по АДРЕСА_1.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що кімната НОМЕР_1 була надана позивачу правомірно. Також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову про виселення відповідачів із кімнати НОМЕР_3, так як із довідки ЛКП «Новий Львів» вбачається, що ця кімната є вільною, відповідачі її не займають.
Проте з такими висновками судів погодитись не можна.
Порядок надання жилої площі в гуртожитку підприємства, правила користування гуртожитками та їх утримання регулюються Примірним положенням про гуртожиток, яке затверджене Радою Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року № 208.
Відповідно до п. п. 9, 10 цього положення та ст. 129 ЖК Української PCP на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану в гуртожитку жилу площу.
Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 роз'яснив, що вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам крім інших питань слід з'ясовувати і питання щодо видачі відповідно до Положення про гуртожиток ордера на зайняття жилої площі в гуртожитку.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що позивач вселений у спірне житлове приміщення НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 на підставі ордера, виданого 02 лютого 1998 року, однак не звернув уваги на те, що у зазначеному ордері не зазначено, на яку саме кімнату він виданий.
Судами попередніх інстанцій не повно з'ясовано обставини справи і не надано їм оцінки, зокрема не перевірено доводів позивача про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не мають правових підстав для проживання у кімнаті НОМЕР_1 по АДРЕСА_1.
Згідно зі ст. 61 ЖК Української PCP користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем і наймачем, на ім'я якого видано ордер.
Із матеріалів справи вбачається, що договір найму на спірну кімнату у ОСОБА_3 відсутній.
Згідно із ст. 109 ЖК Української PCP виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення, що передбачено ст. 116 ЖК України.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не врахував рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 490 від 29 квітня 2011 року «Про завершення впорядкування проживання мешканців у будинку АДРЕСА_1», яким передбачено утворення двох містобудівних одиниць (житловий будинок і гуртожиток) у будинку АДРЕСА_1. Соціальний гуртожиток заплановано розмістити в лівому крилі, де і розташовано кімнату НОМЕР_1, тому не передбачено її закріплення за громадянами, всі особи, які самоправно там проживають, на підставі ст. 116 ЖК Української PCP підлягають виселенню.
Крім того, ОСОБА_3 як черговик будівельник - договірник ВО «Полярон», згідно з ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 13 липня 2007 року про визнання мирової угоди між ОСОБА_3 та ТОВ «Олімпік», отримав однокімнатну квартиру АДРЕСА_2.
З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин під час розгляду справи судами попередніх інстанцій були порушені норми процесуального права, які згідно зі ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради задовольнити частково.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 25 червня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.А. Макарчук
Судді: Л.М. Мазур
А.В. Маляренко
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана
5
Справа № 6-43056св13
Головуючий у першій інстанції Бойко О.М.
Доповідач Нагорняк В.А.