01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
29.04.2009 № 14/123/7
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Зубець Л.П.
Лосєва А.М.
при секретарі: Царенко А.М.
За участю представників:
від позивача - не з'явились;
від відповідача - Ковальчук О.О. - дов. №25-1/8 від 27.06.2008р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Добробут"
на рішення Господарського суду м.Києва від 27.02.2009
у справі № 14/123/7 (суддя Книш Н.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Добробут"
до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Незалежний"
про визнання договору купівлі-продажу недійсним
Позивач звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.03.2007р., укладеного між позивачем та відповідачем, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог діючого законодавства відповідач не попередив позивача при укладені спірного договору про права третіх осіб на предмет договору (поголів'я курей).
Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про його необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами. Зокрема, відповідач стверджував, що оспорюваний договір купівлі-продажу було виконано ним в повному обсязі, однак, у зв'язку з тим, що позивач тривалий час не сплачував на користь відповідача кошти за придбане поголів'я курей, останній змушений був звернутись до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу від 16.03.2007р. (справа №1/18) у розмірі 136 000 грн.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 27.02.2009р. у справі №14/123/7 в позові було відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.02.2009р. у справі №14/123/7 скасувати, прийнявши нове, яким позов задовольнити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 229, 230, 658, 659 Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2009р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.04.2009р.
Розпорядженням В.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2009р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Іваненко Я.Л., Лосєва А.М.
Представник відповідача в судовому засіданні 22.04.2009р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.02.2009р. у справі №14/123/7 як таке, що прийняте з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Позивач у судове засідання 22.04.2009р. не з'явився, своїх представників не направив, про місце, дату та час судового розгляду повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення Ухвали Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2009р.
Згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони, зокрема, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду та ін.
Позивач своїми процесуальними правами не скористався, у судове засідання не з'явився, поважності причин нез'явлення суду не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Таким чином, оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також беручи до уваги наявність доказів належного повідомлення позивача про місце, дату та час судового засідання, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представника позивача за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
16 березня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „МК-Добробут” (далі - позивач, Покупець) та Приватно-орендним сільськогосподарським птахопідприємством „Незалежний” (далі - відповідач, Продавець) було укладено договір купівлі-продажу (далі - Договір).
У відповідності до умов Договору (п.1.1 - п.1.3) Продавець зобов'язався продати у власність Покупця поголів'я курей породи Шевер в кількості 17 000 по ціні 8 грн. за 1 голову на загальну суму 136 000 грн., а Покупець - прийняти та оплатити його на умовах товарного кредиту в строк до 01.04.2008р. При цьому, Продавець гарантував, що дане поголів'я птиці не обтяжене як спосіб виконання зобов'язань по іншим цивільно правовим угодам.
На виконання умов Договору відповідач передав у власність позивача поголів'я курей в кількості та за ціною, визначеною сторонами в Договорі, про що було складено та підписано двосторонній Акт приймання-передачі від 16.03.2007р.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає про те, що на момент підписання Договору тривали два судових процеси, пов'язані з майном пайовиків КСПП „Снов”, а саме - цивільний процес в Щорському райсуді та кримінальний процес в Корюківському райсуді по обвинуваченню Бобровника М.Ф. (директора ПОСП „Незалежний” - відповідача у даній справі) в скоєні злочинів, передбачених ст. 219, ст. 222 ч.2, ст. 364 ч.1, ст. 366 ч.2 Кримінального кодексу України. Позивач стверджує, що відповідач умисно не повідомив його про існування прав третіх осіб на поголів'я курей, придбаних за спірним Договором, у зв'язку з чим, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України, позивач просить суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 16.03.2007р.
Господарський суд Чернігівської області відмовив в задоволенні позовних вимог повністю, мотивуючи це, зокрема, тим, що позивачем не доведено наявності умислу з боку відповідача при укладенні спірного Договору, істотність значення обставин, відносно яких позивача введено в оману і сам факт обману при укладенні Договору.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.02.2009р. у справі №14/123/7 скасувати, прийнявши нове, яким позов задовольнити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а саме щодо фактів, встановлених в Рішенні Щорського районного суду Чернігівської області від 14.09.2007р. у справі №2-5/2007 та у Вироку Корюківського районного суду Чернігівської області від 20.12.2007р. а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 229, 230, 658, 659 Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи.
Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать (ч.1 ст. 144 Господарського кодексу України).
В ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно зі ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Стаття 203 Цивільного кодексу України формулює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:
- законність змісту правочину;
- наявність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності;
- вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі;
- відповідність форми вчинення правочину вимогам закону;
- спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 даного кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 14.09.2007р. у справі №2-5/2007 визнано недійсними договір купівлі-продажу майна, що знаходиться у спільній частковій власності від 12.04.2003р. та договір оренди майна від 12.04.2003р., укладені між співвласниками Приватного сільськогосподарського племінного птахопідприємства „Снов” та відповідачем (Приватно-орендним сільськогосподарським птахопідприємством „Незалежний”), зобов'язано останнього повернути у власність Приватного сільськогосподарського племінного птахопідприємства „Снов” майно, передане на підставі договору про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності від 12.04.2003р., договору оренди майна від 12.04.2003р. та договору купівлі-продажу майна, що знаходиться у спільній частковій власності від 12.04.2003р., укладеного між співвласниками майна Приватного сільськогосподарського племінного птахопідприємства „Снов” та Приватно-орендним сільськогосподарським птахопідприємством „Незалежний”, на загальну суму 2 284 279,44 грн.
Однак, ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 12.12.2008р. було скасовано вищевказане Рішення Щорського районного суду Чернігівської області, а позовну заяву Приватного сільськогосподарського племінного птахопідприємства „Снов” в особі арбітражного керуючого Стук І.М. до Приватно-орендного сільськогосподарського птахопідприємства „Незалежний” та колективу співвласників майна про визнання договору про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності від 12.04.2003р. неукладеним, договору купівлі-продажу майна від 12.04.2003р. та договору оренди від 12.04.2003р. недійсними - залишено без розгляду.
Вироком Корюківського районного суду Чернігівської області від 20.12.2007р. у справі №1-114/2007 року про обвинувачення Бобровника М.Ф. в скоєнні злочинів, передбачених ст. 219, ст. 222 ч.2, ст. 364 ч.1, ст. 366 ч.2 Кримінального кодексу України, встановлено наступне:
- Бобровник М.В. підписав протокол загальних зборів колишніх членів КСПП „Снов” №4 від 12.04.2003р., в якому були зазначені неправдиві відомості;
- на вказаних зборах затверджено перелік майна, яке було передано співвласниками на підставі договору про спільне володіння, користування та розпорядження майном цілісним майновим комплексом, список осіб на суму не витребуваних паїв та перелік майна, що виділяється із складу майна реорганізованого КСПП „Снов” на суму не витребуваних паїв, затверджено перелік майна, що виділяється із складу майна реорганізованого КСПП „Снов” засновнику Приватно-орендного сільськогосподарського птахопідприємства „Незалежний” Бобровнику М.Ф. для внесення його до статутного фонду в ПСПП „Незалежний”;
- договір купівлі-продажу від 12.04.2003р. підписаний особою (Тітенко М.І.), яку більшість співвласників не уповноважувала вчиняти будь-які дії щодо їх майнового паю, та інше.
Позивач у позовній заяві та в апеляційній скарзі стверджує, що відповідач придбавав поголів'я курей, в тому числі в Автономній Республіці Крим, з метою поновлення кількості поголів'я курей, що було отримано ним раніше за договором купівлі-продажу майна, яке знаходиться у спільній частковій власності співвласників від 12.04.2003р.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний Договір було укладено між сторонами після спливу чотирьох років з моменту складання договору про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності від 12.04.2003р., акту приймання-передачі майна, одержаного колективом співвласників у спільне володіння, користування і розпорядження від 15.04.2003р., договору купівлі-продажу майна, що знаходиться у спільній частковій власності від 12.04.2003р., акту приймання-передачі від 15.04.2003р., на які позивач посилається в позові та в апеляційній скарзі, як на підставу придбання відповідачем у власність курей у загальній кількості 29399 голів на суму 321 057 грн. При цьому, згідно з поясненнями самого позивача, фізіологічний строк придатності курей-несучок становить 1 рік.
У відповідності до ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
В ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Натомість, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що поголів'я курей, реалізоване за спірним Договором від 16.03.2007р. є тотожним (ідентичним) та/або мало відношення до поголів'я курей, зазначених в документах (від 2003 року), на які посилається позивач.
До матеріалів справи залучено докази, які підтверджуються факт придбання відповідачем у 2005 році в Автономній Республіці Крим за цивільно-правовими угодами поголів'я курей в кількості набагато більшій, ніж вказано в оспорюваному Договорі купівлі-продажу (товарно-транспортні накладні: 02АБА№035101 від 15.12.2005р., 02АБА№035105 від 15.12.2005р., 02АБА№035107 від 15.12.2005р., 02АБА№035113 від 20.12.2005р., 02АБА№035110 від 20.12.2005р., 02АБА№035111 від 20.12.2005р., 02АБА№035115 від 20.12.2005р., 02АБА№035116 від 20.12.2005р.; видаткові накладні: №РН-0002021 від 15.12.2005р., №РН-0002091 від 15.12.2005р., №РН-0002020 від 15.12.2005р., №РН-0002038 від 20.12.2005р., №РН-0002035 від 20.12.2005р., №РН-0002036 від 20.12.2005р., №РН-0002039 від 20.12.2005р., №РН-0002040 від 20.12.2005р., №РН-0003893 від 15.12.2005р., №РН-0003897 від 20.12.2005р.). Окрім того, в справі наявна довідка Відділу статистики у Щорському районі №47 від 10.02.2009р. про наявність поголів'я птиці у відповідача за період з 2004 по 2007рр., яка свідчить про можливість здійснення відповідачем в процесі господарської діяльності як відчуження, так і придбання майна.
В ст. 658 Цивільного кодексу України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.
Отже, виходячи з даної норми, продавцем за договором може виступати особа, що є власником товару. Це випливає із загального правила, встановленого ч. 1. ст. 317 Цивільного кодексу України про те, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з положеннями ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
При цьому, під обманом слід розуміти навмисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається. Ознакою обману є умисел, тобто особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила у правовідносини, невигідні для неї. Також обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
У відповідності до ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Нормами Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладений саме на позивача.
Однак, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності умислу з боку відповідача, істотності значення обставин, щодо яких його введено в оману, і сам факт обману, а отже не підтвердив існування правових підстав для визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 16.03.2007р.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, наявні у справі, колегія суддів констатує, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тому підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „МК-Добробут”, з викладених у ній підстав, відсутні.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 43, 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „МК-Добробут” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.02.2009р. у справі №14/123/7 - без змін.
2. Матеріали справи №14/123/7 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Мартюк А.І.
Судді Зубець Л.П.
Лосєв А.М.
30.04.09 (відправлено)