Апеляційне провадження №22-ц/796/14117/13 Головуючий в 1 інстанції - Шевченко Н.М.
Доповідач - Желепа О.В.
18 листопада 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Желепи О.В.
суддів Рубан С.М., Кабанченко О.А.
при секретарі Мившук В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі: Київської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 червня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення прокурора, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
ОСОБА_1, звернулась з позовом до суду в якому просила визнати за нею право власності на об'єкт нерухомого майна, нежитлову будівлю загальною площею 26,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Сої вимоги обґрунтовувала тим, що 07.05.2008 року між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір про спільне будівництво та експлуатацію павільйону за адресою: АДРЕСА_1, предметом якого є спільна діяльність в сфері господарської діяльності, пов'язана з реконструкцією, будівництвом об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі за вищевказаною адресою, а також реєстрація права власності на нежитлову будівлю та організація діяльності торгівельного павільйону в нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_1. За умовами Договору сторони зобов'язалися діяти шляхом об'єднання майна та зусиль. Позивачка взяла на себе зобов'язання з моменту підписання Договору за власні кошти здійснювати проведення робіт по реконструкції, будівництву нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1, відповідач, в свою чергу, зобов'язався з моменту підписання договору отримати відповідну дозвільну документацію на проведення реконструкції, будівництва нежитлової будівлі та, після завершення позивачкою робіт по реконструкції і будівництву нежитлової будівлі, зареєструвати право власності на нежитлову будівлю на ім'я позивачки. На початку вересня 2008 року позивачкою було завершено будівництво нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1, після чого загальна площа об'єкту становить 26,0 кв.м. Однак, на неодноразові звернення позивачки з приводу надання необхідних документів для реєстрації права власності на спірне житлове приміщення, відповідачем не вчинено жодних дій щодо виконання взятих на себе зобов'язань за Договором від 07.05.2008 року, що є підставою звернення позивачки з даним позовом в судовому порядку.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03.06.2013 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на об'єкт нерухомого майна, нежитлове приміщення загальною площею 26 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Не погодившись з таким рішенням суду, перший заступник прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі: Київської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Посилався на те, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, безпідставно застосував ст. 392 ЦК України, оскільки позивачем не доведено факт набуття права власності на новозбудоване нерухоме майно, яке згідно з ст. 331 ЦК України виникає з моменту його державної реєстрації. Також зазначав, що матеріали справи не містять жодного дозвільного документу, необхідність, яких визначена містобудівним законодавством, а також доказів того, що новозбудоване нерухоме майно на час розгляду справи було прийняте в експлуатацію та пройшло державну реєстрацію, а тому не було підстав для задоволення позову. Вказував на те, що задовольняючи позов та визнаючи за позивачем право власності на вищезазначений об'єкт нерухомості, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 33, 35, 36 ЦПК України фактично прийняв рішення, яке стосується інтересів Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, як органу, на який покладено обов'язок видавати дозвільні документи на будівництво об'єктів нерухомого майна і приймати їх в експлуатацію, не залучивши його до участі у розгляді справи.
В судовому засіданні апеляційного суду прокурор доводи скарги підтримав.
Сторони до суду не з'явились, про день і час розгляду справи повідомлені, позивач-08.11.2013 року, а відповідача 02.11.2013 року, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями, які повернулись на адресу апеляційного суду.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.
Визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить змісту як частини третьої статті 376, так і статті 331 ЦК.
Відповідно до п. 9 постанови при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону № 2780-XII спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.
За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України. У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Судом встановлено, що за даними Висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 13.08.2007 року, складеного на підставі заяви ОСОБА_2, затвердженого Головним державним санітарним лікарем Дніпровського району м. Києва, схема розміщення земельної ділянки під МАФ (кіоск) за адресою: АДРЕСА_1, відповідає вимогам діючого санітарного законодавства України і за умови дотримання вимог цього висновку може бути використаний в заявленій сфері застосування, (а.с. 17).
06.11.2007 року між Комунальною організацією виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Центр містобудування та архітектури» та СПД ОСОБА_2 укладено Договір № 1734/01-07, за умовами якого СПД ОСОБА_2 доручив, а Комунальна організація зобов'язалася виконати підготовчі роботи з метою визначення можливості оформлення документації на тимчасове розміщення торговельного кіоску за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 16,21)
18.03. 2008 року між Комунальною організацією виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Центр містобудування та архітектури» та СПД ОСОБА_2 укладено Договір № 284/01-08, за умовами якого СПД ОСОБА_2 доручив, а Комунальна організація зобов'язалася виконати розробку матеріалів обґрунтування можливості розміщення торговельного кіоску за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 19, 20, 22, 23-31)
07.05.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про спільну діяльність, предметом якого є спільна домовленість сторін щодо організації спільної діяльності в сфері господарської діяльності, пов'язаної з реконструкцією, будівництвом об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1, для досягнення наступних господарських і комерційних цілей, а також введення в експлуатацію і реєстрація права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно п. 1.2. Договору, сторони зобов'язалися діяти спільно шляхом об'єднання майна і зусиль.
Відповідно до п.п. 3.1.1., 3.1.2. договору про спільну діяльність, ОСОБА_1 зобов'язалася з моменту підписання цього Договору за власні кошти здійснювати проведення робіт по реконструкції, будівництву нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1; здійснювати у разі потреби додаткові внески на спільну діяльність в розмірі, встановленому шляхом попередніх переговорів та внесенням відповідних змін у Договір.
Відповідно до п.п. 4.1.1 Договору, ОСОБА_2 зобов'язався з моменту підписання цього договору отримати відповідну дозвільну документацію на проведення реконструкції, будівництва нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1; після завершення ОСОБА_1 робіт по реконструкції, будівництву нежитлової будівлі, зареєструвати право власності на нежитлову будівлю на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 4-7)
Листом від 10.09.2008 року № 05-13/5984 Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві не заперечено проти надання земельної ділянки в оренду ПП ОСОБА_2 для розміщення, експлуатації та обслуговування кіоску по продажу продуктів харчування за адресою: АДРЕСА_1 у Дніпровському районі м. Києва, (а.с. 13)
Судом встановлено, що предметом спору є визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, нежитлову споруду, загальною площею 26,0 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, оскільки право власності на зазначений об'єкт оспорюється відповідачем ОСОБА_2, який не виконав умови договору про надання послуг від 07.05.2008 року щодо реєстрації права власності на спірне нежитлове приміщення за позивачкою після завершення нею робіт по реконструкції та будівництву цього об'єкту нерухомості.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має достатні правові підстави на визнання за нею права власності на об'єкт нерухомого майна, нежитлову будівлю, загальною площею 26,0 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1., оскільки позивачкою виконано умови договору про спільну діяльність від 07.05.2008 року в частині реконструкції та будівництва спірного нерухомого майна, поліпшення площі якого становить 26,0 кв.м, що підтверджено наявними у справі доказами (а.с. 14) та не заперечно сторонами під час судового розгляду справи, однак всупереч п. 4.1.2 Договору відповідачем не зареєстровано право власності на нежитлову будівлю на ім'я позивачки, що свідчить про невизнання та/або оспорення відповідачем права власності позивачки на зазначений об'єкт будівництва.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду, оскільки рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права виходячи з наступного:
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте зазначеним вимогам ухвалене рішення не відповідає.
Згідно ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 6 Конституції України органи, законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
У частині 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Тому звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво повинно мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до Інспекції державного архітектурного-будівельного контролю у м. Києві, тобто позивачем не надано суду доказів, що він звертався з заявою до компетентних органів про прийняття об'єкта до експлуатації.
Суд першої інстанції не встановив правові підстави для звернення ОСОБА_1 до суду із заявленими вимогами, ураховуючи, що чинним законодавством передбачено іншу процедуру прийняття в експлуатацію новоствореного нерухомого майна, порядок проведення державної реєстрації та оформлення права власності на нього.
Також, суд першої інстанції безпідставно не врахувавши абз. 2 п. 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» в якому роз'яснено, що у разі пред'явлення позову про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості до неналежного відповідача (наприклад, до бюро технічної інвентаризації чи лише до певної фізичної особи) суд залежно від предмета позову та обставин справи у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК, має вирішити питання про його заміну на належного відповідача або із власної ініціативи у порядку, передбаченому частиною другою статті 35 ЦПК, залучає відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, також відповідно до частини третьої статті 45 ЦПК залучає до участі у справі відповідну інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю для надання висновків на виконання її повноважень, не вирішив питання про залучення Інспекції державного архітектурного-будівельного контролю у м. Києві до розгляду даної справи.
Отже, суд першої інстанції не врахував вищезазначених обставин та вимог законодавства і відповідно ухвалив незаконне та не обґрунтоване рішення .
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі: Київської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 червня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді: