ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]
04 грудня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Росік Т. В.
суддів: Прокопчук Н.О.‚ Мазурик О.Ф.
при секретарі Мургі М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс Банк» про визнання пункту кредитного договору недійсним‚
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04.10.2013 року в задоволені позову ОСОБА_2 до ПАТ Комерційний банк «Правекс Банк» про визнання пункту кредитного договору недійсним відмовлено.
Дериземля А.М.‚ вважаючи, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, без врахування судом фактичних обставин справи‚ в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обгрунтування своїх вимог посилається, що суд дійшов помилкового висновку про недоведеність порушення умовами спірного кредитного договору прав та законних інтересів позивача, оскільки п. 6.1.11 вказаного договору суперечить положенням Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до статті 18 якого договори із споживачем не повинні містити умови, які є несправедливими.
Сторони в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 212 -215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27.09.2007 року між ОСОБА_2 та АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк» укладено кредитний договір №12001-029/17Ф, згідно умов якого позивач отримала кредит у розмірі 61 000 грн. зі сплатою процентної ставки 14,99 % річних строком до 27.09.2017 року. Кредит надавався для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно договорів заставного майна, укладення яких здійснюється на підставі та з урахуванням вимог п.6.1.11 даного договору.
Пунктом 6.1.11 укладеного сторонами договору передбачено, що позивач зобов'язався протягом строку дії цього договору забезпечити страхування майна, переданого у заставу Банку відповідно до п. 3.1 цього договору, шляхом укладення щорічно до 27 вересня договорів страхування зі страховими компаніями, визначеними банком, а також письмово погоджувати умови договору страхування і не здійснювати дій, направлених на зміну цих умов.
Суд першої інстанції до спірних правовідносин правильно застосував ст. 627 ЦК України за якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що умови передбачені п. 6.1.11 оскаржуваного договору суперечать положенням ч.2 ст.6 Закону України «Про страхування», п.2 ч.1, ч.2, п.4 ч.4 ст.19, ч. 4 ст.18, ст. 19, п.1, п.2, п.3, п.4 та п.5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», як такі, що є нечесною підприємницькою практикою, такими, що вводять позивача в оману, є агресивними, містять елементи примусу, встановлюють обтяжливі та непропорційні позадоговірні перешкоди, є вимогою, на яку позивач не надавав прямої згоди, порушують права позивача на свободу вибору та волевиявлення, є наданням послуги, від якої позивач не міг відмовитись і є обмеженням позивача у наданні необхідної і доступної інформації про продукцію, що нав'язується, є такими, що порушують принцип рівності сторін та свободи договору.
Проте, останньою не доведено належними та допустимими доказами порушення оспорюваною умовою кредитного договору її прав та законних інтересів як споживача.
Судом правильно зазначено, що підписуючи кредитний договір, позивачка погодилася із передбаченим ним пунктом 6.1.11 зобов'язанням щодо здійснення страхування заставного майна у спосіб та порядку, визначеному умовами кредитного договору.
За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах.
Посилання скаржника на несправедливість спірної умови кредитного договору є безпідставними, оскільки така умова, як зобов'язання здійснення страхування заставного майна не призводить до істотного дисбалансу прав та обов'язків позичальника як споживача фінансових послуг, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними і колегією суддів до уваги не приймаються.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, і на законність оскаржуваного рішення не впливають.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий суддя:
Судді:
Справа № 757/17062/13-ц
№ апеляційного провадження: №22-ц/796/15354/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Пилаєва М.К.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Росік Т.В.