№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11777/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Борденюк В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: ОСОБА_2
24 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Рейнарт І.М., Кулікової С.В.
при секретарі: Гречка Т.В.
за участю: відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4
представника відповідачів ОСОБА_5
представника позивача ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 червня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, за участю третіх осіб - Відділу РАЦС Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, Органу опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання батьківства.
У травні 2012 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, та ставив питання про визнання його батьком ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та внесення зміни до актового запису про народження, вказавши його батьком дитини для належного утримання та виховання дитини, на виконання обов'язків, передбачених статтею 180 СК України. Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 2001 року він проживав однією сім'єю з ОСОБА_9 без реєстрації шлюбу, у подальшому ОСОБА_9 від нього завагітніла, та ІНФОРМАЦІЯ_1 народила доньку ОСОБА_8, яку він систематично відвідував та допомагав її утримувати матеріально. Після смерті ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3, дитину почали виховувати відповідачі відповідно до розпорядження Святошинської РДА в м. Києві.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 червня 2013 року Ста шевському Д.В. у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу. Де ставив питання про скасування рішення суду та постановлення за яким задовольнити позов у повному обсязі. Мотивуючи свою вимогу тим, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. А саме судом не було враховано, що позовна давність строком в один рік підлягає застосуванню у випадку вирішення спору за правилами ст. 129 СК України. Проте вищезгадана норма закону не підлягає застосуванню до даних правовідносинах, оскільки позовні вимоги, які заявлялися апелянтом, ґрунтуються на ст. 128 СК України, і за своїм змістом не стосуються ст. 129 СК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом при розгляді справи було встановлено, що ОСОБА_8, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, зі слів матері дитини у відповідності до вимог ст. 135 СК України відомості про батька дитини були записані зі слів матері, а саме як ОСОБА_12
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 померла. Розпорядженням Святошинської РДА у м. Києві № 532 від 11 липня 2011 року ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, надано статус дитини-сироти.
Розпорядженням Святошинської РДА у м. Києві № 787 від 02 листопада 2011 року призначено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 опікунами над малолітньою ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 і покладено на них відповідальність за збереження житла за адресою: АДРЕСА_1, де зареєстрована дитина.
Звертаючись з позовом до суду та ставлячи питання про визнання батьківства у відповідності до положень ст. 128 СК України, позивач вказував на те, що починаючи з 28.03.2005 року він знав що ОСОБА_8 є його донькою. І хоча з матір'ю дитини вони не проживали разом після її народження, однак він систематично відвідував її та допомагав у її утриманні матеріально.
Суд першої інстанції постановляючи рішення з урахуванням показів свідків та беручи до уваги висновок Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 595 від 5 грудня 2012 року, за яким було встановлено вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_7 відносно ОСОБА_8, що складає величину не менш ніж 99,99 %,, вважав доведеним у судовому засіданні факт біологічного батьківства ОСОБА_7 стосовно ОСОБА_8. Однак, при цьому вказував на те, що встановлення біологічного батьківства не є безумовною передумовою для визнання батьківства у розумінні ст. 128 СК України.
Колегія суддів вважає за можливе погодитися з такими висновками суду так як Висновок експертизи з питання походження дитини є одним з доказів, які повинні бути оцінені судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Відповідно до ст.ст.213, 215 ЦПК рішення щодо визнання батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.
Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року „Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" відповідні норми КпШС УРСР, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства розглядалися в їх сукупності ( спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини тощо).
Поширення дії правил ст. 128 СК України лише на дітей, народжених після 01.01.2004 року, є неправильним, оскільки подібна вказівка не лише не враховує того, що батьківські правовідносини мають мати тривалий характер, а й суперечить загальним засадам регулювання сімейних відносин, однією з яких є регулювання сімейних відносин з максимально можливим врахуванням інтересів дитини ст. 7 СК України.
Судом першої інстанції при розгляді справи з урахуванням показів свідків, пояснень відповідачів було встановлено те, що покійна ОСОБА_9 не приховала від своїх знайомих та рідних, що батьком дитини є позивач. Крім того, зазначали, що дитини знала ОСОБА_7 як свого батька. Однак, при цьому сам ОСОБА_7 відвідував дитину дуже рідко ( при цьому міг бути у стані алкогольного сп'яніння), грошей на утримання дитини не надавав ( при цьому міг попросити кошти у самої ОСОБА_9). Свідок ОСОБА_11 ( мати позивача) також у судовому засіданні вказувала на те, що дитиною ( ОСОБА_8) піклувалася вона як матеріально так і продуктами харчування допомагала речами, а ніж її син ( позивач).
Отже, на думку колегія суддів, зазначене вище свідчить про відсутність батьківських правовідносин, які б виникли у позивача відносно дитини за життя її матері ( відсутність матеріальної допомоги, піклування, бажання спілкування, турботи, спільного виховання) які б слугували підставами для встановлення батьківства.
Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що позивач забравши дитину за два тижні до смерті її матері (ОСОБА_9) до себе, після смерті останньої відмовився від подальшого утримання дитини, їх спільного проживання, а також не виявив бажання почати оформлення відповідних документів щодо встановлення будь-яких родинних відносин з дитиною. А відтак, передав ОСОБА_8 відповідачам, які в подальшому і стали її опікунами.
Звертаючись до суду з позовом про визнання батьківства в липні 2012 року позивач не зазначив які ж ним за цей ( протягом року після смерті матері дитини) були вчинені дії щодо визнання батьківства.
Беручи до уваги положення ст.7 СК України за яким регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, а дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановленні Конституцією України, Конвенцією про права дитини та враховуючи інтереси дитини яка перебуваючи в родині опікунів більше ніж два роки, визнала їх як своїх батьків прийнявши при цьому трьох дітей опікунів як своїх братів та сестер, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції в частині того, що позивач не довів у судовому засіданні своїх батьківських відносин до дитини та визнання ним дитини своєю донькою, як за час проживання її з матір'ю так і після смерті матері за час перебування у опікунів.
В сукупності оцінивши надані сторонами у ході розгляду справи докази за правилами ст. 60 ЦПК України, суд прийшов до правильного висновку, що сам по собі факт біологічного батьківства позивача щодо дитини не є достатнім в даному випадку для визнання позивача батьком.
У той же час колегія суддів вважає, що заслуговують на уваги посилання апелянта на те, що судом безпідставно до даних правовідносин були застосовані норми ч.2 ст. 129 СК України, а саме строки позовної давності з урахуванням клопотання відповідачів про застосування таких строків.
Виходячи з того, що позивач звертаючись до суду обґрунтовував свої позовні вимоги у відповідності до положень ст. 128 СК України, а також те, що для вимог про визнання батьківства строк давності не встановлено, колегія суддів вважає, що постановлене судове рішення підлягає зміні, а саме виключенню з мотивувальної частини рішення суду посилання на норми ст. 129 СК України щодо застосування строків позовної давності як відмови у задоволенні позову.
Заперечуючи проти рішення суду в частині показів наданих свідками, апелянт будь-яких доказів на їх спростування не надав. Хоча у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Колегія суддів вважає, що з урахуванням вищевикладеного у відповідності до вимог ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних підстав, а саме з підстав посилання суду першої інстанції на положення ч. 2 ст. 129 СК України, у зв'язку з чим судове рішення підлягає зміні у відповідності до положень ст. 309 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 червня 2013 року змінити, виключивши з мотивувальної частини посилання суду на ст. 129 Сімейного кодексу України.
В іншій частині постановлене судове рішення залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення. Може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: