Копія
Постанова
Іменем України
Справа № 801/8944/13-а
09.12.13 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Іщенко Г.М.,
суддів Цикуренка А.С. ,
Санакоєвої М.А.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 801/8944/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Латинін Ю.А. ) від 14.10.2013
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстар-Ресурс-Сервіс" (вул. Дворцове шосе, 34, Алупка, місто Ялта, Автономна Республіка Крим,98676)
до Державної податкової інспекції у місті Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (вул. Васильєва, 16, місто Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.10.2013 позовні вимоги задоволені: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим № 0000301504 від 05.08.2013, стягнуто з Державного бюджету України 114,70 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « Інтерстар-Ресурс-Сервіс».
Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.10.2013 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Правом на участь у судовому засіданні сторони не скористались. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомили. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.
Розглянувши справу в порядку статей 195, пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерстар-Ресурс-Сервіс" (далі-позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці (далі-відповідач) у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000301504 від 05.08.2013.
Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту камеральної перевірки від 03.07.2013 № 925/15.4/35256176, на підставі якого прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідають дійсності та Податковому кодексу України.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем дотримано вимоги пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, які дають підстави для включення суми податку на додану вартість у розмірі 3657,00 грн. до податкового кредиту за податковими накладними ФОП ОСОБА_1 №106 від 17.04.2013, №107 від 17.04.2013; ТОВ «СІМТОН» № 75 від 29.04.2013, а тому висновок податкового органу про завищення податкового кредиту у вказаній сумі за цей період - протиправний.
Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що 05.08.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000301504 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3657,00 грн.
Передумовою прийняття спірного повідомлення-рішення став акт від 03.07.2013 № 925/15.4/35256176 камеральної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2013 року (№9036458517 від 19.06.2013).
Перевіркою встановлені порушення позивачем: пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок включення до складу податкового кредиту за травень 2013 року податкових накладних ФОП ОСОБА_1 №106 від 17.04.2013 на суму 1198,38 грн. у тому числі податок на додану вартість - 199,72 грн., №107 від 17.04.2013 на суму 360,00 грн. у тому числі податок на додану вартість - 60,00 грн., ТОВ «СІМТОН» № 75 від 29.04.2013 на суму 20 383,56 грн., у тому числі податок на додану вартість - 3397,26 грн.
З акту перевірки вбачається, що датою виникнення права позивача на податковий кредит є дата складання податкових накладних ФОП ОСОБА_1 №106 від 17.04.2013, №107 від 17.04.2013; ТОВ «СІМТОН» № 75 від 29.04.2013. Проте, позивачем разом із податковою декларацією з податку на додану вартість за квітень 2013 року не було подано заяву про відмову постачальника своєчасно надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) форми Д8, а тому сума зазначена у податковій накладній не зареєстрованій в Єдиному реєстрі податкових накладних не підлягає включенню до складу податкового кредиту за травень 2013 року.
Із такими висновками відповідача не погоджується судова колегія з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Заявником апеляційної скарги не враховано, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної, а відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Судом першої інстанції безперечно встановлено, що подання до податкової декларації за звітний податковий період заяви із скаргою на постачальника за відмову надати податкову накладну за квітень та/або порушення порядку реєстрації в Єдиному реєстрі було б обґрунтованим, якщо позивач включив би суму податку на додану вартість до податкового кредиту у квітні 2013 року, чого в даному випадку не було (тобто у декларації з податку на додану вартість за квітень позивач не відображав суму податку на додану вартість 3657,00 грн.), у зв'язку з чим у відповідача відсутні підстави вважати порушення позивачем норм чинного податкового законодавства. Тобто, подання скарги і включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за відповідний період є правом, а не обов'язком платника податку.
Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що позивач отримав податкові накладні на суму податку на додану вартість: ФОП ОСОБА_1 №106 від 17.04.2013 у розмірі 199,72 грн., №107 від 17.04.2013 у розмірі 60,00 грн. - 27.05.2013; ТОВ «СІМТОН» № 75 від 29.04.2013 у розмірі 3397,26 грн. - 23.05.2013, та відніс вказану суму до складу податкового кредиту у періоді отримання, тобто у травні 2013 року. Таким чином, відсутність податкових накладних не давало позивачу можливість протягом квітня-травня 2013 року перевірити ці податкові накладні на відповідність вимогам діючого законодавства, а відповідно, і подати скаргу на постачальника товару за порушення порядку реєстрації податкової накладної у реєстрі.
З урахуванням викладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивачем дотримано вимоги пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, які дають підстави для включення суми податку на додану вартість у розмірі 3657,00 грн. до податкового кредиту за податковими накладними ФОП ОСОБА_1 №106 від 17.04.2013, №107 від 17.04.2013; ТОВ «СІМТОН» № 75 від 29.04.2013, через що висновок податкового органу про завищення податкового кредиту у вказаній сумі за цей період є протиправним.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим щодо прийняття спірного повідомлення-рішення, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 05.08.2013 за № 0000301504, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3657,00 грн., діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.
Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.
Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.
Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судом першої інстанції помилково зазначено про стягнення судових витрат шляхом їх безспірного списання з рахунку відповідача, у зв'язку з тим, що відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильно по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норми процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає зміні.
Керуючись частиною першою статті 195, статтею 197, пунктом 2 частини першої статті 198, статтею 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.10.2013 у справі № 801/8944/13-а змінити.
Викласти абзац 3 резолютивної частини у наступній редакції:
"Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстар-Ресурс-Сервіс" (ЄДРПОУ 35256176; адреса місцезнаходження: вул. Дворцове шосе, 34, Алупка, місто Ялта, Автономна Республіка Крим,98676) судовий збір у розмірі 114,70 грн."
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.10.2013 у справі № 801/8944/13-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко
Судді підпис А.С. Цикуренко
підпис М.А.Санакоєва
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.М. Іщенко