27 листопада 2013 рокум. Львів№ 876/1867/13
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Савицької Н.В.
суддів: Запотічного І.І., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 17 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
21.08.2011 року позивач звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати його провести перерахунок та виплату щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 2 мінімальних заробітних плат та щомісячної компенсації у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст.ст. 39, 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 21.02.2011 року.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що йому як особі, яка проживає в зоні добровільного гарантованого відселення померлого громадянина із числа (ліквідаторів, потерпілих) категорії 1, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, має виплачуватись щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 2 мінімальних заробітних плат та щомісячна компенсація у разі втрати годувальника у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком. Однак, як вказує позивач, відповідач дані виплати у оскаржуваний період проводив у значно меншому розмірі.
Оскаржуваною постановою прийнятою в порядку скороченого провадження, позов задоволено частково. Суд зобов'язав відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу, як особі, яка отримує щомісячну компенсацію в разі втрати годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 21.02.2011 року по 22.07.2011 року із врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Суд допустив постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Апелянт не погодившись з даною постановою, оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставин справи та порушив норми матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.
Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції прийнята в порядку скороченого провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст.197 КАС України розгляд даної справи судом апеляційної інстанції здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач по справі віднесений до осіб потерпілих від Чорнобильської катастрофи та є дружиною померлого громадянина із числа (ліквідаторів, потерпілих) категорії 1, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою.
Згідно зі ст. 52 даного Закону, щомісячна компенсація в разі втрати годувальника призначається на кожного непрацездатного члена сім'ї, який був на його утриманні, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України.
Частиною третьою ст. 67 цього ж Закону визначено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового прожиткового мінімуму.
Враховуючи викладені положення Закону, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання щомісячної компенсації у разі втраті годувальника у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.
Однак, із матеріалів справи видно, що відповідач дану пенсію позивачу нараховував та виплачував у значно меншому розмірі, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу щомісячної компенсації у разі втраті годувальника у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.
Також суд першої інстанції правильно вказав, що нарахування та виплату позивачу слід проводи з урахуванням положень ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, в системі національного законодавства немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд не може взяти до уваги посилання апелянта на те, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, а фінансування виплат, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» проводиться із державного бюджету, оскільки відсутність фінансування з державного бюджету коштів на витрати пов'язані із виплатою позивачу передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплат, не може бути підставою для невиконання вимог Закону.
Дана правова позиція суду, узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України» зазначив, що держава самостійно визначає, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків зроблених судом першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись п.3 ч.1 ст.155, ст.160, 183-2, ст.ст.195, 197, п.1 ч.1 ст.199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області -залишити без задоволення, а постанову Любешівського районного суду Волинської області від 17 квітня 2012 року -залишити без змін.
Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.
Головуючий-суддя : Савицька Н.В.
Судді :Запотічний І.І.
Шавель Р.М.