Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303
28.04.2009
Справа №2-17/533-2009
За позовом Київського дочірнього підприємства «Промавтоматика» № 431 ЗАТ «Променергоавтоматика», м. Київ
До відповідача ТОВ «Актакем», м. Сімферополь
про стягнення 57 793,32 грн.
Суддя В.І. Гайворонський
Від позивача - не з'явився
Від відповідача - не з'явився
Сутність спору: Позивач просить стягнути з відповідача 50 707,81 грн. боргу по оренді, пеню в розмірі 3 368,46 грн., суму інфляційних в розмірі 3 296,00 грн., 3 % річних в сумі 421,05 грн. у зв'язку з невиконанням умов договору оренди нежилого приміщення № 08/04-19 від 01.04.2008 року. Позивач вказує, що згідно з п. 5.2 Договору орендна плата сплачується щомісячно не пізніше 10 банківських днів з дня пред'явлення Орендодавцем рахунку для здійснення оплати, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Орендодавця або готівкового в касу підприємства. Однак, орендна плата відповідачем не сплачена.
Позивач в поясненнях вказує, що вважає доведеним факт отримання відповідачем рахунків, оскільки відповідач не заперечує щодо цього, що підтверджується підписаними актами приймання-сдачі робіт.
Відповідач відзив на позов не представив, явку представника у судові засідання не забезпечував, про слухання справи повідомлений рекомендованою поштою.
Розглянувши матеріали справи, суд -
Згідно п.1, п.п. 1.1, п. 1.2 Договору оренди нежитлового приміщення в КДП «Промавтоматика» ЗАТ «Променергоавтоматика» Орендодавець (КДП «Промавтоматика» № 431) передає, а Орендар (ТОВ «Актакем») бере у тимчасове платне користування приміщення, яке є власністю ЗАТ «Променергоавтоматика», що знаходяться в будинку по вул. Шепелєва 2 в м. Київ, площею 90 кв.м.
Згідно п. 5.1 договору на місяць встановлюється середня орендна плата в розмірі 50 грн. 21 коп. за один кв.м. орендованої площі і підвищується на індекс інфляції попереднього місяця. Окрім того сплачується ПДВ, по ставці, яка діє в період дії Договору.
Згідно п. 5.2 договору орендна плата сплачується щомісячно не пізніше 10 банківських днів з дня пред'явлення Орендодавцем рахунку для здійснення оплати, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Орендодавця або готівкою в касу підприємства.
Суд вважає, що позов задоволений бути не може, при цьому виходить з наступних обставин:
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Оскільки між сторонами укладений договір, відносини між ними регулюються договором і нормами, що відносяться до договорів.
Ст. 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, як що його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
При цьому необхідно відмітить, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі давати оцінку договору на предмет його невідповідності законодавству в цієї справі, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Верховним судом України (постанова від 20.05.02р. №02/132 по справі №Д 12/12).
Позивач вказує про те, що ним були спрямовані відповідачу рахунки фактури за № Сф-0000024 від 23 січня 2008 року, № СФ-0000079 від 26 лютого 2008 року, № Сф-0000118 від 24 березня 2008 року, № СФ-0000165 від 24 квітня 2008 року, № СФ-0000214 від 20 травня 2008 року, № СФ-0000262 від 19 червня 2008 року, № Сф-0000310 від 16 липня 2008 року, СФ-0000340 від 13 серпня 2008 року, № СФ-0000389 від 16 вересня 2008 року, № СФ-0000441 від 15 жовтня 2008 року, № СФ-0000487 від 12 листопада 2008 року, № СФ-0000522 від 3 грудня 2008 року.
Позивач також вказує про те, що відповідач не заперечує проти факти отримання вищезазначених рахунків, що підтверджується підписаними актами приймання-сдачі робіт (наданих послуг).
Із пояснень, наданих позивачем витікає, що він вважає факт пред'явлення відповідачу рахунків доведеним, посилаючись при цьому на те, що відповідачем не заявлено заперечень з цього приводу, та на підписання їм актів приймання-сдачі робіт.
Однак, суд вважає таку думку позивача помилковою.
Так, згідно ст. 33 кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, позивач повинен довести те, що рахунки відповідачу виставлялися.
Рішення суду не може бути засновано на припущенні.
Те, що відповідач не заперечує проти позову не доводить того, що рахунки були йому направлені (вручені).
Відповідач може не заперечувати проти позову і при тому, що рахунки не направлені.
Конкретні докази направлення відповідачу чи отримання ним рахунків в матеріалах справи відсутні.
Тобто, не можна вважати факт доведеним, якщо інша сторона не приймає участі у справі, та не заявила конкретних заперечень щодо будь-якої обставини.
Так, в Господарському процесуальному Кодексі відсутні посилання на те, що в даному випадку спірний факт необхідно вважати доведеним.
Більш того, ст. 35 ГПК України носить вичерпний перелік випадків, коли обставини не підлягають доведенню.
Спірний випадок до такого переліку не відноситься (тобто, якщо відповідач не надав заперечень).
Не може бути прийняте до уваги також посилання відповідача на підписання актів сдачі-приймання робіт, оскільки в договорі не вказується про те, що пред'явлення рахунку може бути замінено підписанням указаних актів.
В указаних актах також відсутнє посилання на те, що рахунки відповідачем отримані.
Згідно абзацу 2 ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Самі сторони визначили порядок проведення розрахунків, який вказаний в п. 5.2 договору, та який згідно статті 629 ЦК України зобов'язаний виконуватися саме так, як він визначений сторонами в договорі.
У встановленому законом порядку указаний пункт договору не змінений, і, відповідно, підстав його не виконувати, та не приймати до уваги, не існує.
При цьому необхідно відмітити, що діючим законодавством не передбачено, що суд не повинен приймати до уваги умови діючого договору в залежності від мотивів однієї із сторін щодо обставин його виконання.
Таким чином, немає підстав вважати, що у відповідача виникли обов'язки по сплаті коштів, оскільки згідного умов договору такі зобов'язання у нього виникають після пред'явлення позивачем рахунку. (п. 5.2 договору), а позивач такі рахунки не пред'являв.
Сам позивач у позові вказує, що орендна плата підлягає оплаті з дня пред'явлення орендодавцем рахунку.
Відповідно, у позивача в цей час право на стягнення боргу не виникло.
Оскільки у позивача право на стягнення боргу в цей час відсутнє, відповідно, підстав для задоволення позову на даний час також не існує.
Відповідно до ст. 15 ЦК України суд може захистити порушене право.
Однак, на цей час право позивача не порушене.
Оскільки право позивача в цей час не порушене, підстав для задоволення позову на цей час не існує, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищого Господарського Суду України. (постанова Вищого Господарського Суду України від 15 листопада 2007 року № 2-29/7035-2007).
Окрім цього, позивач не довів обставин, на які посилається, тому що надані ним копії документів належним чином не засвідчені.
Так, частиною 2 статті 36 ГПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Однак, на наданих копіях не вказане прізвище осіб, а на деяких копіях також посада осіб, які їх засвідчили.
Тобто, копії засвідчені невідомими особами з невідомими повноваженнями.
При цьому необхідно відмітить що рішення суду не може ґрунтуватися на припущенні. Тобто якщо на копіях не вказана посада та прізвище особи, що їх завірила, то суд не має права припускати таку особу.
Незнання законодавства, некомпетентність чи неуважність не є поважною причиною.
Ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.
Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми є нормами прямої дії.
Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д12/12) по аналогічному випадку, а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.
Таким чином, суд вправі розглядати справу за тими матеріалами, які надані зацікавленими особами. По тим матеріалам, що надані позивачем, підстав для задоволення позову не існує.
Згідно з ч. 5 статті 49 ГПК України підстав для відшкодування позивачу судових витрат не існує.
На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 44,49,75,82,84,85 ГПК України, суд, -
У позові відмовити повністю.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.