ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
Справа № 31/56
02.04.09
За позовом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах
захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, м. Київ
До 1. Головного управління МНС України у Київській області, м. Київ
2. Державного підприємства "Управління капітального будівництва",
м. Київ
3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський
Будівельно-Індустріальний Союз", м. Київ
Про визнання недійсним інвестиційного Договору № 667/21-4/20-2 від
28.08.2007р.
Суддя Качан Н.І.
Представники:
Від позивача Сабодаш О.І., Остапенко Ю.В. - пред. по довір.
Від відповідача 1. не з'явився
Від відповідача 2. Дякур Т.С. - пред. по довір.
Від відповідача 3. Хмельовська Н., Поз М.О. - пред. по довір.
Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним інвестиційного Договору № 667/21-4/20-2 від 28.08.2007р. про будівництво житлового будинку. Заявлені позовні вимоги Позивач мотивував тим, що у 2007 р. між Відповідачем-1, Відповідачем-2, Відповідачем-3 було укладено інвестиційний договір, відповідно до якого Відповідачі зобов'язалися об'єднати свої зусилля та вклади з метою досягнення спільної мети -будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на земельній ділянці у м. Бровари Київської області.
На думку Позивача зазначений договір є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, не відповідає вимогам Закону України «Про інвестиційну діяльність»в частині здійснення інвестування, сторонами не затверджено проектно-кошторисну документацію до договору, зміст договору передбачає перехід права власності на нерухоме майно, а сам договір не було погоджено з Фондом державного майна України.
З огляду на це, Позивач вважає, що укладений інвестиційний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому має бути визнаний недійним у судовому порядку за позовом заінтересованої сторони -Позивача, до сфери управління якого відноситься Відповідач-2.
Тому Позивач просив суд визнати укладений між Відповідачами інвестиційний договір недійсним разом з додатковою угодою №1.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 05-5-31/12315 від 19.11.2008р. позовні матеріали повернуті без розгляду на підставі п.п. 6, 10 ст. 63 ГПК України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.12.2008р. апеляційну скаргу задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва № 05-5-31/12315 від 19.11.2008р. скасовано, а матеріали позовної заяви повернуто для розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2009р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 25.02.2009р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2009р., розгляд справи було відкладено на 19.03.2009р., у зв'язку з неявкою представників відповідача 1. та відповідача 3.
В судовому засіданні 19.03.2009р. було оголошено перерву до 02.04.2009р., в порядку ст. 77 ГПК України.
У судовому засіданні представник Позивача позов підтримав у повному обсязі та просив вимоги задовольнити.
Відповідач-1 у судове засідання не з'явився, відзиву на позов не надав.
Оскільки явку Відповідача-1 не було визнано судом обов'язковою та з огляду на те, що Відповідач-1 належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, суд ухвалив за можливе здійснити розгляд справи за відсутністю Відповідача-1.
Відповідач-2 у судовому засіданні проти позову не заперечував, визнав позовні вимоги у повному обсязі та подав до суду письмові пояснення, у яких просив суд визнати договір недійсним, посилаючись на проведену перевірку Головного контрольно-ревізійного управління України.
Відповідач-3 позовні вимоги не визнав у повному обсязі та у відповідності до ст. 59 Господарського процесуального кодексу України подав до суду відзив на позовну заяву.
У відзиві Відповідач-3 зазначив про те, що відповідно до умов укладеного інвестиційного договору не передбачалося залучення будь-яких грошових коштів від будь-яких третіх фізичних або юридичних осіб. Таке залучення могло бути здійснено у майбутньому у разі виникнення обґрунтованої необхідності та відповідно до норм чинного законодавства, зокрема, через фонд фінансування будівництва.
Відповідна проектно-кошторисна документація на будівництво житлового будинку згідно умов інвестиційного договору підлягає затвердженню в установленому порядку, а положеннями договору визначено, яка з сторін договору та у який строк має підготовлювати та надати відповідну документацію.
Згоду сторін з усіх істотних умов договору було досягнуто в момент укладення інвестиційного договору, про що зазначено у відповідних положеннях укладеного договору.
Нормами договору не передбачено переходу права власності на будь-яке нерухоме майно, а тому укладення такого договору не потребувало будь-якого погодження Фонду державного майна України.
З огляду на це, Відповідач-3 вважає, що укладений інвестиційний договір повністю відповідав умовам чинного законодавства, а тому підстав для його визнання недійсним не вбачає та просить у задоволенні позову відмовити.
Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
28 серпня 2007 року між Відповідачем-1, Відповідачем-2, Відповідачем-3 було укладено Інвестиційний договір №667/21-4/20-2, відповідно до п. 1.1. якого сторони зобов'язалися об'єднати свої зусилля та вклади і спільно діяти з метою будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на земельній ділянці, розташованій у м. Бровари по вул. Черняховського, 11-а.
Техніко-економічні показники Об'єкту підлягали визначенню на підставі проектно-кошторисної документації.
Згідно з п. 1.2. Договору загальна площа в цілому та загальна житлова площа Об'єкту, що зазначені у проектно-кошторисній документації, підлягали уточненню після закінчення будівництва і введення Об'єкту в експлуатацію на підставі довідки БТІ.
Пунктом 1.3. Договору передбачалося, що будівництво Об'єкту включає у себе розробку містобудівного обґрунтування, проектування, будівельні роботи та введення Об'єкту в експлуатацію.
Пунктом 1.5. Договору передбачено, що вартість робіт за Договором підлягала визначенню на підставі проектно-кошторисної документації.
Згідно з п.п. 1.6.-1.8. Договору фінансування будівництва Об'єкту здійснюється Відповідачем-3 у повному обсязі у формі капітальних вкладень. Джерело капітальних вкладень визначається Відповідачем-3 на власний розсуд у відповідності з чинним законодавством України і може включати у себе власні, залучені кошти, інвестиції.
П. 1.10. Договору передбачено, що внеском (вкладом) Відповідача-2 є належним чином оформлене право на забудову та право користування згаданою земельною ділянкою.
Згідно з п. 2.7. Договору Відповідач-2 прийняв на себе повноваження на виконання функцій замовника за Договором, зокрема, забезпечення фінансування робіт з будівництва Об'єкту.
Згідно з розділом 3.1. Договору Відповідач-1 прийняв на себе зобов'язання, зокрема, щодо виконання функцій замовника-забудовника у частині виконання обов'язків землекористувача відповідно до чинного законодавства. Згідно з розділом 3.3. Договору Відповідач-2 прийняв на себе зобов'язання щодо виконання функцій замовника згідно п. 2.7. Договору, фінансування у повному обсязі будівництва Об'єкту та усіх інших витрат, пов'язаних з будівництвом та введенням Об'єкту в експлуатацію, відшкодування поточних витрат Відповідача-1 та Відповідача-2.
Згідно з п.п. 5.1.-5.2. датою початку виконання робіт вважається дата передачі Відповідачу-3 будівельного майданчика за актом приймання-передачі за умови виконання Відповідачем-1 та Відповідачем-2 своїх зобов'язань за Договором. Орієнтовна тривалість виконання робіт з будівництва Об'єкту складає 36 календарних місяців з моменту початку виконання робіт. Фактичний термін будівництва буде визначено Графіком будівництва підписаний сторонами.
Згідно з п. 10.1. Договору сторони підтвердили досягнення згоди з усіх істотних умов Договору, і що жодна з сторін не буле посилатися у майбутньому на недосягнення згоди з істотних умов договору як на підставу вважати його недійсним або неукладеним.
Договір було підписано директорами Відповідача-1 Відповідача-2, Відповідача-3 та скріплено круглими печатками сторін, а також погоджено Позивачем в особі заступника Міністра А. Ю. Скіб'яка.
Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наступне.
За своєю правовою природою укладений між Відповідачем-1, Відповідачем-2, Відповідачем-3 Договір є змішаним договором, який містить у собі елементи різних за правовою природою цивільно-правових (господарських) договорів, а саме: інвестиційного договору, договору про спільну діяльність, договору підряду.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає з суті змішаного договору.
Таким чином, нормами чинного законодавства України передбачено можливість для учасників цивільно-правових (господарських) відносин укладати змішані договори.
Як стверджує Позивач у своїй позовній заяві, укладений Договір начебто не містить у собі складу і змісту проектно-кошторисної документації, що є обов'язковою істотною умовою договору підряду.
Проте, з таким твердженням Позивача суд не погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 877 ЦК України договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка з сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.
Нормами п. 1.1. Договору передбачено, що техніко-економічні показники Об'єкту підлягали визначенню на підставі проектно-кошторисної документації.
Згідно з п. 5.5. Договору для належного виконання зобов'язань за Договором сторонами було встановлено відповідний графік, яким було визначено відповідні етапи виконання зобов'язань, виконавці та терміни (строки) виконання таких зобов'язань, зокрема: виготовлення містобудівного обґрунтування, отримання необхідних висновків відповідних органів, затвердження містобудівельного обґрунтування -відповідальний замовник-1 та замовник-2, строк -до 10.09.2007р.; отримання викопіювання плану земельної ділянки та погодження в установлених службах -відповідальний замовник-2, строк -до 13.09.2007р.; отримання технічних умов в уповноважених службах для проектування Об'єкту -відповідальний замовник-1 та замовник-2, строк -до 20.09.2007р.; оформлення архітектурно-планувального завдання на проектування Об'єкту та його затвердження органом Головархітектури -відповідальний замовник-2, строк -до 15.09.2007р.; розробка та виготовлення проектно-кошторисної документації на будівництво Об'єкту та проведення її державної експертизи -відповідальний інвестор-генпідрядник -строк до 21.11.2007р.; розробка та подання необхідних документів для вироблення дозволу на виконання будівельних робіт, отримання дозволу -відповідальні сторони -строк до 04.12.2007р.
Відповідно до норм чинного законодавства, до складу проектної документації включаються техніко-економічні обґрунтування, архітектурно-планувальні завдання, проект, робоча документація, технічні умови і паспорти на матеріали, устаткування, конструкції і комплектуючі вироби, документація від заводів-виробників.
Таким чином, відповідно до норм ч. 2 ст. 877 ЦК України в укладеному Договорі зазначається склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також визначено обов'язки сторін щодо надання (отримання) відповідних документів.
Строк виконання робіт визначений сторонами у п.п. 5.1.-5.2. Договору тривалістю у 36 календарних місяців. Початок перебігу такого строку визначений за погодженням сторін з дати передачі Відповідачу-3 будівельного майданчика за актом приймання-передачі. Таким чином, згідно з абзацом 2 ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
З огляду на це, суд не погоджується з твердженням Позивача про те, що Договір не відповідає вимогам законодавства в частині відсутності у його положеннях відповідних норм стосовно проектно-кошторисної документації, та не приймає такі твердження до уваги як такі, що не ґрунтуються на нормах закону.
Так само суд не погоджується з твердженням Позивача про те, що укладений Договір суперечить вимогам Закону України «Про інвестиційну діяльність»в частині здійснення державного інвестування у будівництво житлових будинків.
Відповідно до преамбули зазначеного Закону, ним визначаються загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
Ст. 2 Закону передбачено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, кошти, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності), права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права.
Ч. 3 ст. 4 Закону дійсно передбачено, що Об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.
Проте, як вбачається з положень Договору, його умовами не передбачено залучення у якості інвестицій коштів від фізичних та/або юридичних осіб для будівництва житлового будинку на підставі цього або інших інвестиційних договорів. Положеннями Договору, зокрема, п.п. 1.5.-1.7. встановлено, що фінансування будівництва Об'єкту здійснюється Відповідачем-3 у повному обсязі у формі капітальних вкладень. Джерело капітальних вкладень визначається Відповідачем-3 на власний розсуд у відповідності з чинним законодавством України і може включати у себе власні, залучені кошти, інвестиції.
Таким чином, згідно з Договором фінансування будівництва Об'єкту у повному обсязі здійснюється Відповідачем-3 за рахунок власних або залучених коштів чи інвестицій. При цьому, положеннями Договору не передбачено, що таке залучення має обов'язково відбуватися взагалі або відбуватися саме від фізичних та/або юридичних осіб на підставі саме укладення інвестиційних договорів, а тим паче, у будь-який інший спосіб, який суперечить нормам чинного законодавства України. Зокрема, таке залучення у разі потреби, може здійснюватися Відповідачем-3 шляхом укладення відповідного кредитного договору з банківською або іншою фінансовою установою, що не заборонено в силу ст. 4 Закону.
Право користування земельною ділянкою, а також право забудови цієї земельної ділянки, яке згідно з п. 1.9. є вкладом Відповідача-2, не є інвестицією Відповідача-2 як державного підприємства, а є вкладом (внеском) Відповідача-2 у спільну діяльність сторін, здійсненим на підставі норм глави 77 ЦК України. Нормами ЦК України, які стосуються здійснення сторонами спільної діяльності, зокрема, ст. 1130 ЦК України передбачено, що у рамках спільної діяльності сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, і така діяльність може здійснюватися з або без об'єднання вкладів.
Ст. 1133 ЦК України визначено, що вкладами учасника у спільну діяльність вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.
Згідно з ст. 177 ЦК України майнові права відносяться до об'єктів цивільних прав, які можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої.
Будь-яких прямих обмежень щодо здійснення у якості внеску у спільну діяльність передачі права забудови або права користування земельною ділянкою нормами ЦК України або іншими законодавчими актами не передбачено.
Таким чином, відповідно до норм глави 77 ЦК України, Відповідачем-2 було у якості внеску у спільну діяльність право користування земельною ділянкою та право забудови, що повністю відповідає положенням ЦК України щодо здійснення спільної діяльності.
Тому твердження Позивача про те, що укладений Договір не відповідає положенням Закону не приймаються до уваги судом як такі, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Що стосується твердження Позивача про те, що Договором начебто передбачається перехід права власності на нерухоме майно, з огляду на що такий договір підлягав погодженню з Фондом державного майна України, то суд з цього приводу зазначає наступне.
Порядок відчуження об'єктів державної власності станом на момент укладення Договору регламентувався відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 р. №803.
Відповідно до абзацу 2 п. 6 Порядку рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна України.
Згідно з ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Умовами Договору не передбачено відчуження Відповідачем-2, Відповідачем-1 (передача у власність у будь-який спосіб) Відповідача-3 та/або будь-яких третіх осіб будь-якого нерухомого майна, зокрема, будівель, споруд та/або земельних ділянок. Право на забудову та право користування земельною ділянкою, які згідно з п. 1.9. Договору є внеском Відповідача-2 у спільну діяльність, згідно з ст. 181 ЦК України не є нерухомим майном.
Крім того, відповідно до положень Договору, зокрема, п. 3.1. Договору, передаючи у якості внеску у спільну діяльність право користування земельною ділянкою Відповідач-2 залишається землекористувачем відповідно до норм чинного законодавства та виконує всі обов'язки землекористувача згідно закону. Будь-яких норм, що зобов'язували б Відповідача-2 до, під час або після завершення будівництва Об'єкту та введення його в експлуатацію передати у будь-який спосіб на користь Відповідача-3 або інших осіб вказану земельну ділянку (її частину) або відмовитися від свого права користування на користь таких осіб, Договором не передбачено .
Доводи Позивача про те, що Договором начебто передбачається перехід права власності на нерухоме майно, з огляду на що такий договір підлягав погодженню з Фондом державного майна України, не відповідає обставинам справи, не ґрунтується на нормах чинного законодавства України, а тому не приймається до уваги судом.
Суд також враховує ту обставину, що укладений Договір було погоджено в установленому порядку з Позивачем як органом державної влади, до сфери управління якого належить Відповідач-2, про що свідчить відповідний підпис уповноваженої особи Позивача та засвідчений діючою печаткою Позивача.
Суд, здійснюючи розгляд справи, здійснював її вирішення на підставі наданих сторонами у справі та наявних у ній доказів у межах заявлених позовних вимог, оскільки за ст. 75 ГПК України будь-яких клопотань від сторін щодо виходу за межі позовних вимог не надходило, і у матеріалах справи такі клопотання відсутні.
Суд не досліджував наявність або відсутність відповідних документів, зокрема тих, що було визначено сторонами у п. 5.5. Договору, оскільки дослідження таких фактів не відносилося до заявленого предмету спору.
З урахуванням наведеного суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню як такі, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не підтверджуються наявними у справі доказами.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити .
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття.
Суддя Н. І. Качан