Справа №: 115/2298/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Щербіна Д.С.
№ провадження: 22-ц/190/6674/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Болотов Є. В.
"27" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:Болотова Є.В.
Суддів:Пономаренко А.В. Сокола В.С.
При секретарі:Боголюбовій Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа Оріхівська сільська рада, про розірвання договору піднайму житлового приміщення, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 20 вересня 2013 року
В квітні 2013 року ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом про розірвання договору піднайму житлового приміщення та визнання ОСОБА_7 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1, посилаючись на те, що на підставі судового рішення відповідач вселився у спірний житловий будинок, однак з дня вселення він не проживав там жодного дня.
Рішенням Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 20 вересня 2013 року позов задоволено. Розірвано договір піднайму житлового приміщення, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7. Визнано ОСОБА_7 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1. Проведено розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В судовому засіданні ОСОБА_7 вимоги апеляційної скарги підтримав.
ОСОБА_6 та його представник проти апеляційної скарги заперечили.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 не проживав у спірному будинку понад один рік без поважних причин, а тому він втратив право користування цим жилим приміщенням. При цьому, місцевий суд розірвав, укладений між сторонами, договір піднайму житлового приміщення.
Проте повністю з такими висновками суду погодитися не можна.
Судом встановлено, що позивач є власником будинку АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину.
Відповідач зареєстрований в спірному житловому будинку, як член сім'ї колишнього власника ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
На підставі рішення Апеляційного суду АРК від 03 червня 2009 року, ОСОБА_7 був вселений 14 серпня 2009 року в спірний житловий будинок.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_6 посилалася на те, що з 14 серпня 2009 року ОСОБА_7 не мешкає за місцем реєстрації без поважних причин, проживає в іншому місці, витрат на оплату комунальних послуг не несе, будинком не цікавиться.
Факт свого непроживання із цього часу визнає й сам відповідач, посилаючись на вимушене залишення ним спірного житла.
Згідно із частиною другою статті 405 Цивільного кодексу України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Крім того, Пленум Верховного Суду України в п. 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснив, що установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідач не довів будь-якими допустимими засобами доказування факт вимушеного залишення ним спірного житла.
Крім того, відповідач не надав докази, що ним вживались заходи до вселення у будинок, однак позивачем створювались перешкоди в цьому.
Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про втрату ОСОБА_7 права користування житловим будинком АДРЕСА_1.
Разом із тим помилковим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині розірвання договору піднайму житлового приміщення, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, оскільки оцінку вказаному договору дав Апеляційний суд АРК в своєму рішенні від 03 червня 2009 року (а.с. 8, 9).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду від 11 червня 2013 року в частині задоволення позову про розірвання договору піднайму житлового приміщення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, відтак підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином в решті рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись ст. 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 1, п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 314 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 20 вересня 2013 року скасувати в частині задоволення позову про розірвання договору піднайму житлового приміщення.
В цій частині в задоволенні позову відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Судді