Кіровоградської області
06 грудня 2013 рокуСправа № 912/1726/13
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Коротченко Л.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу 912/1726/13
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Полігрейн Агро", м. Київ
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорегіон",
м. Долинська Кіровоградської області
про стягнення 2 762 754,61 грн.
Представники :
від позивача - Черноуз Б.І., довіреність № 40 від 07.03.13 р.;
від відповідача - участі не брали.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Полігрейн Агро" звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорегіон" на користь позивача збитків, спричинених втратою переданого на зберігання зерна кукурудзи в сумі 1 934 700,00 грн., 3% річних за користування коштами в сумі 22 739,35 грн., збитків, спричинених втратою переданого на зберігання зерна пшениці в сумі 795 960,80 грн. та 3% річних за користування коштами в сумі 9 355,26 грн.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач участі в судовому засіданні не брав, письмових заперечень або будь-яких пояснень по суті спору суду не надав.
Копії ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 01.11.13 р. направлялись товариству з обмеженою відповідальністю "Агрорегіон" рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за двома адресами: 1) 28500, Кіровоградська область, м. Долинська, вул. Войкова, 21, 2) 25491, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 25, кв. 2, що зазначені позивачем у позові. Перша із вказаних адрес підтверджена роздруківкою з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с.70), а саме: 28500, Кіровоградська область, м. Долинська, вул. Войкова, 21.
Однак, зазначені вище листи за двома адресами повернулися на адресу суду з поштовими відмітками про причини невручення: "за зазначеною адресою не проживає", "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 47-48, 50-51).
Відповідно до п.п. 3.9.1., 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами та доповненнями), за змістом ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Господарським судом дотримано вимог процесуального закону щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду даної справи.
На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.
13.12.12 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Агрорегіон" (далі - Зерновий склад) та товариством з обмеженою відповідальністю "Полігрейн Агро" (далі - Поклажодавець) укладено договір складського зберігання № 13/12/1831 (далі - Договір, а.с. 10 - 13).
Відповідно до умов Договору, Поклажодавець передає, а Зерновий склад приймає на зберігання зерно по фізичній вазі, визначеній на повірених вагах Зернового складу (п.п. 2.1., 3.1. Договору).
При цьому, Зерновий склад зобов'язався, зокрема, забезпечити належне зберігання зерна, не допускаючи погіршення його якісних показників; повернути Поклажодавцю відповідну кількість зерна у фізичній вазі згідно Акту - розрахунку обсягу зерна, побічних продуктів та відходів, які належать власнику, виходячи з якості, визначеної при прийманні та відвантаженні, природного убутку та механічних втрат при зберіганні, убутку від чищення та сушіння; Поклажодавець, в свою чергу, зобов'язаний забезпечити доставку зерна на Зерновий склад із товаротранспортними документами; своєчасно розраховуватись за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також додаткові послуги; забрати зерно з Зернового складу після закінчення строку його зберігання, встановленого цим Договором (п.п.4.1.1., 4.1.4., 5.1.1.- 5.1.3. Договору).
У відповідності до п.п. 6.1., 6.2., 6.4. Договору, розрахунки за надані послуги проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість; розміри плати (тарифи) за надання послуг встановлюються за домовленістю сторін, якщо інше не передбачено законодавством, та викладені у Додатку № 1 до цього Договору; Поклажодавець сплачує вартість послуг із зберігання зерна за кожен місяць зберігання. Поклажодавець сплачує вартість інших послуг Зернового складу, які надаються згідно цього Договору по факту надання таких послуг згідно виставлених рахунків на оплату; Поклажодавець оплачує всі послуги Зернового складі протягом трьох банківських днів з моменту виставлення Зерновим складом Поклажодавцю рахунку-фактури за ці послуги.
У розділі 8 Договору сторони погодили строк зберігання за Договором.
Так, згідно п. 8.1. Договору, строк зберігання за цим Договором - з моменту прийняття зерна Зерновим складом до 01 червня 2013 року включно.
Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 01.06.2013 року (п. 9.1. Договору).
Договір підписаний повноважними представниками позивача та відповідача, скріплений круглими печатками сторін.
Шляхом підписання Додатку № 1 до Договору сторони погодили тарифи на оплату послуг Зернового складу (а.с. 14).
Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором зберігання, правовідносини за якими регулюються Главою 66 Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до приписів ст. 957 Цивільного кодексу України, за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
На виконання умов Договору, Поклажодавець передав, а Зерновий склад прийняв на зберігання:
- 967350 кг кукурудзи, що підтверджується складською квитанцією на зерно № 275 від 13.02.13 р. на бланку серії АФ № 223593;
- 500 000 кг пшениці, що підтверджується складською квитанцією на зерно № 269 від 24.01.13 р. на бланку серії АФ № 223586 (а.с. 15).
Сільськогосподарська продукція передана на зберігання Зерновому складу придбана позивачем на підставі договорів купівлі-продажу № 1779 від 14.12.12 р., № 26 від 23.01.13 р., укладених між позивачем як Покупцем та відповідачем як Продавцем (а.с. 62-63, 66-67).
На підтвердження знаходження на зберіганні сільськогосподарської продукції, а саме: кукурудзи в кількості 967 350 тон на суму 1 934 700,00 грн. та пшениці в кількості 361800 тон на суму 795 960,00 грн. на Зерновому складі, позивачем надано до суду бухгалтерську довідку Поклажодавця № 581 від 22.10.13 р. з доданою до неї оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 281 станом на 22.10.13 р. (а.с. 16-17).
Крім того, на підтвердження належного виконання Поклажодавцем умов Договору в частині оплати послуг Зернового складу, позивачем надано копії банківських виписок від 16.01.13 р. на суму 11,00 грн. та на суму 21 854,34 грн., від 11.02.13 р. на суму 11,00 грн. та на суму 41 586,39 грн., від 13.02.13 р. на суму 16 130,00 грн. та на суму 67 591,72 грн., від 30.05.13 р. на суму 44 900,92 грн. та на суму 44 911,92 грн., від 10.06.13 р. на суму 44 900,92 грн., від 09.07.13 р. на суму 44 900,92 грн., від 23.07.13 р. на суму 31 865,15 грн. та на суму 52 488,00 грн. (а.с. 53- 61, 64-65).
Як вбачається зі змісту п. 9.1. Договору, на момент звернення позивача до суду з даним позовом Договір припинив свою дію.
Разом з цим, Зерновий склад умов Договору не виконав, сільськогосподарську продукцію позивача, що знаходилась на зберіганні у відповідача, не повернув.
Так, листом від 31.05.13 р. № 31/05 відповідач повідомив позивача, що у зв'язку з закінченням терміну зберігання сільськогосподарської продукції та проведенням планових ремонтних робіт, відвантаження сільськогосподарської продукції на елеваторі буде здійснюватися після 20.07.13 р. (а.с. 18).
Листами від 17.07.13 р. № 315, № 316 та № 317 Поклажодавець висловив прохання про сертифікацію та відвантаження у строк до 31.07.13 р. з елеватора відповідача 500,000 тон (7 вагонів) пшениці та 967,350 тон (15 вагонів) кукурудзи, що зберігаються на Зерновому складі згідно складських квитанцій № 275 від 13.02.13 р. та № 269 від 24.01.13 р. (а.с. 19-21).
Оскільки запланованого відвантаження належної позивачу сільськогосподарської продукції відповідачем здійснено не було, листами від 24.07.13 № 331 та № 333 Поклажодавець звернувся до відповідача з проханням про доступ працівника позивача до місця зберігання зерна для підтвердження наявності останнього та про надання оригіналів документів щодо послуг зберігання (а.с. 22-23).
Листи про надання доступу повноважним представникам позивача до місця зберігання зерна з метою підтвердження наявності залишків пшениці та кукурудзи направлялись відповідачу також 30.07.13 р. за № 343 та 05.08.13 р. за № 354 (а.с. 24-25).
У відповідь на неодноразові звернення Поклажодавця, листом від 02.08.13 р. № 02/08-1 відповідач повідомив позивача про неможливість відвантаження сільськогосподарської продукції у встановлені терміни та запропонував власний графік відвантаження або, як варіант, сплати відповідачем на користь Поклажодавця 1 934 700,00 грн. (а.с. 26).
Листом від 02.08.13 р. позивач частково прийняв умови, запропоновані відповідачем (а.с. 27), проте, станом на 22.10.13 р. зобов'язання, взяті на себе Зерновим складом залишаються не виконаними.
У зв'язку з викладеним, позивач, з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, звернувся до суду з даним позовом.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Частинами 1, 2 ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовується зберігачем у розмірі її вартості.
Оскільки, строк зберігання зерна на зерновому складі вже закінчився, як закінчилась і дія самого Договору (01.06.13 р. включно), на вимогу позивача зерно відповідачем фактично не повернуто, доводи позивача про наявність у нього реальних збитків у вигляді вартості неповернутого (втраченого) зерна, є слушними та такими, що заслуговують на увагу.
На думку господарського суду, позивачем належними, в розумінні ст.ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами доведено наявність всіх елементів цивільного правопорушення: протиправної поведінки зберігача, наявність наслідків (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою зберігача та наслідками, що настали, а також вину відповідача.
Крім того, наявними в справі матеріалами підтверджується також і пред'явлений до стягнення розмір збитків, спричинених недодержанням правил здійснення господарської діяльності стороною відповідача: 1 934 700,00 грн. вартості зерна кукурудзи та 795,960.80 грн. вартості зерна пшениці, переданих Зерновому складу на зберігання та неповернутих позивачу останнім.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає доводи позивача в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім суми збитків, позивач, посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України, також просить стягнути з відповідача 3% річних за користування коштами в сумі 32094,61 грн.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз наведеної вище правової норми свідчить, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати.
Отже, оскільки у відповідача відсутнє визначене Договором грошове зобов"язання, господарський суд вважає безпідставною вимогу позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування коштами та відмовляє в її задоволенні.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 49, 75, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорегіон" (28500, Кіровоградська область, м. Долинська, вул. Войкова, 21, код 37168328, п/р 26000300001523 в АТ "Златобанк", м. Київ, МФО 380612, п/р 26003001045725 в ПАТ "Фінбанк" м. Одеса, МФО 328685) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Полігрейн Агро" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 53/80, оф. 908, код 37641298, п/р 26003013005283 в ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", м. Київ, МФО 320627) збитки в сумі 2 730 660, 00 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 54 613,20 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного рішення.
Копію рішення направити відповідачу за адресами:
1) 28500, Кіровоградська область, м. Долинська, вул. Войкова, 21;
2) 25491, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 25, кв. 2.
Повне рішення складено 11.12.2013 р.
Суддя Л. С. Коротченко