02 грудня 2013 року Справа № 37495/10/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Макарика В.Я., Святецького В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську та заступника прокурора Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АРС-ДІМ» до державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську про скасування податкового повідомлення-рішення,-
товариство з обмеженою відповідальністю «АРС-ДІМ» звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0000572302/0 і №0000411703/0 від 12.03.2010 року та визнати протиправними висновки акту перевірки державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську від 02.03.2010 р. №4143-23-2/33163043 про визнання від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за три квартали 2009 року в розмірі 13 965 213 грн. та про завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, станом на 30.09.2009 р. в розмірі 119 909 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.11.2010 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними висновків акту перевірки державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську від 02.03.2010 року № 4143-23-2/33163043 про визнання від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за три квартали 2009 року в розмірі 13 965 213 грн. та про завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, станом на 30.09.2009 року в розмірі 119 909 грн. закрито.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську від 12.03.2010 року №0000572302/0, згідно якого приватному підприємству «АРС-ДІМ» визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 104728 грн., в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 104728 грн. та №0000411703/0, згідно якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів найманих працівників в розмірі 7149331,11 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 2383110,37 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 4766220,74 грн.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції державна податкова інспекція в м.Івано-Франківську та заступник прокурора Івано-Франківської області оскаржили його в апеляційному порядку, вважають, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську зазначає, що в ході проведення перевірки, встановлено, що за перевірений період ПП «АРС ДІМ» проводило реалізацію основних фондів першої групи,(житлові приміщення) та за наслідками такої діяльності, підприємством, неправомірно занижено валові доходи відповідних звітних періодів. На підставі договорів купівлі-продажу підприємством реалізовано квартири фізичним особам, за ціною, що є істотно нижчою від її справжньої вартості з урахуванням витрат, понесених на придбання підприємством таких житлових приміщень Так, за результатами перевірки встановлено ряд порушень зі сторони платника, в результаті яких підприємством було занижено суму податку на прибуток у розмірі 209 456 грн., у тому числі за 1 квартал 2008р. в сумі 160 821 грн., за 2 квартал 2008р. в сумі 39 288 грн., за 3 квартал 2008р. в сумі 9 347 грн., а також завищено суму податку на прибуток в сумі 209 456 грн., у тому числі за 4 квартал 2008р. в сумі 209 456 грн. Керуючись п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковим органом нараховано штрафні санкції в розмірі - 104 728грн
. Згідно договору міни, укладеного 21.04.08р. між підприємством та ОСОБА_1, ПП «АРС ДІМ», зобов'язувалось в обмін на іменні безпроцентні (дисконтні) облігації, в к-ті 2367 шт.(емітентом являється ТзОВ «АРС ДІМ») передати у власність останньої квартиру, загальною площею - 98.3 м. кв. При цьому, вартість квартири складає -153854,60 грн., виходячи з цього договору, І м.кв площі вартує - 1565,15 грн., в той час, коли ціни на ринку продажу нерухомості становлять значно більшу суму за 1 м. кв., різниця між реальною ціною та ціною продажу становить 20%. Аналогічною є ситуація, стосовно договору укладеного із ОСОБА_2
Наступним порушенням платника, було не включення до валового доходу, дохід, отриманий платником від продажу товарів. За наслідками проведеної інвентаризації товарно-матеріальних цінностей платника виявлено розбіжність між даними бухгалтерського обліку та їх фактичними залишками.
Неправомірність дій вбачається і у формуванні платником валових витрат виробництва, внаслідок включення до складу останніх, витрати, пов'язані з нарахуванням (виплатою) процентів згідно кредитного договору № 010/09-00/7-061-1 021 від 16.09.2008 року, укладеного із позикодавцем ВАТ «РайфФайзен Банк Аваль», а також збитку, отриманого внаслідок перерахунку балансової вартості такої заборгованості за даним фінансовим кредитом. Такі витрати позивач пов'язує із виплатою процентів за борговими зобов'язаннями, частина яких використана в операціях, що як встановлено перевіряючими не пов'язаних із веденням господарської діяльності даного платника, а стосуються рефінансування поточної заборгованості.
Наступне порушення полягає в тому, що платником не вівся окремий податковий облік фінансових результатів операцій із цінними паперами, емітентом яких, являється сам скаржник. Зокрема, має місце не відображення в складі витрат платника, витрати пов'язані із придбанням цінних паперів, також, міститься істотна різниця між номінальною вартістю цінних паперів, яка сплачується емітентом при погашенні цих облігацій та вартістю, за якою було відчужено такі цінні папери.
В результаті проведеного перевіркою розрахунку приросту убутку балансової вартості товарів, встановлено розбіжності між фактичними даними балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції та даними, відображеними підприємством у Декларації з податку на прибуток, має місце заниження приросту балансової вартості запасів.
При цьому апелянт зазначає, що відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», товарами вважаються матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Підпунктом 4.1.1. ст. 4. вказаного Закону визначено, що валовий дохід податкового звітного періоду включає: загальні доходи від продажу товарів ( робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також, доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів....за винятком операцій з їх первинного випуску та кінцевого погашення. Відповідно до п. 8 ст. 17 Закону України «Про цінні
папери та фондовий ринок» викуп емітентом власних цінних паперів не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами. Дія п. 7.6 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону від 22.05.1997 року №283/97-ВР із змінами та доповненнями, не поширюється на операції зі зворотного викупу корпоративних прав або цінних паперів платником податку. Тобто при викупі цінних паперів за ціною, що дорівнює або перевищує їх номінальну вартість, жодних податкових наслідків у платника податків, емітента таких цінних паперів, не виникає. Якщо ж викуп цінних паперів відбувається за ціною меншою від номінальної вартості, така різниця включається до складу валового доходу відповідно до пп. 4.1. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідно до пункту 7.4.1 ст. 7 цього ж Закону, доход, отриманий платником від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірної вартості, але не меншої ніж звичайні ціни на такі товари, що діяли на дату продажу. Згідно пп. 7.4.3. вказаної статті положення пп. 7.4.2 та 7.4.1 поширюються і на операції з особами, які не є платниками податку, передбаченими ст. 10 Закону, або ж мають іншу ставку податку.
Отже, відповідно до підпункту 1.20.5-1 пункту 1.20 статті 1 Закону передбачено, що якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування їх рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях(стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.
Пунктом 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. №246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. за № 751/4044, визначено, що первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) з вирахуванням непрямих податків... Відповідно до пункту 2.2 зазначеного Положення 9 «Запаси», передбачено що «запаси» придбані за плату, оприбутковуються за первісною вартістю, яка складається з витрат, що виникли у зв'язку з придбанням підприємством запасів.... Відповідно до пункту 4 згаданого Положення 9 «Запаси» чиста вартість реалізації - очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію. Таким чином, запаси - це активи платника , які - утримуються для подальшого продажу, за умов звичайної господарської діяльності; - перебувають у процесі виробництва, з метою подальшого продажу продукту виробництва; - утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством. Згідно пункту 6 для цілей бухгалтерського обліку запаси включають: сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб; незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу; готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом; товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу; малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року; поточні біологічні активи, якщо вони оцінюються за цим Положенням (стандартом), а також сільськогосподарська продукція і продукція лісового господарства після її первісного визнання.
При цьому п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).
Пунктом 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Якщо платник податку здійснює будівництво з метою продажу і при цьому залучає до виконання будівельно-монтажних робіт субпідрядні організації, то вартість виконаних робіт, в тому числі і субпідрядними організаціями відноситься на валові витрати такого платника. При цьому вартість запасів у незавершеному виробництві, які були безпосередньо придбані платником податків, підлягає відображенню у податковому обліку приросту (убутку) балансової вартості
Підпунктом 8.4.3. ст.. 8. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що у разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних фондів І- ї групи у зв'язку з їх відчуженням, балансова вартість такої групи зменшується на балансову вартість об'єкта продажу. Сума перевищення виручки від такого відчуження окремих об'єктів основних фондів , включається до валових доходів платника. Стаття 11 , зокрема п.11.3 цього ж Закону передбачає, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період протягом якого відбулася одна із подій: дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника в оплату товарів (робіт, послуг)...; дата оприбуткування в касі платника…; дата відвантаження товарів ( фактичне надання результатів робіт) Статтею 7, а саме п 7.6 згаданого Закону, визначено, що платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів за проведені операції із цінними паперами ї деривативами в розрізі окремих видів цінних паперів. При цьому, облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.
З огляду на це апелянт вважає, що позивачем допущено порушення ряду норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» як спеціального Закону з питань оподаткування.
Крім того апелянт зазначає, що згідно рішення власника ПП «АРС ДІМ» - ОСОБА_4 від 11.12.07 р. про збільшення статутного фонду підприємства, та Акта приймання-передачі від 11.12.07 р., останній передає на баланс цього товариства, як внесок до статутного капіталу земельну ділянку площею - 0,7 га. та права на знаки для товарів та послуг «АРС» та «АРС ДІМ», оціночною вартістю згідно Звіту про оцінку ринкової вартості прав на торгівельні марки в сумі - 12 489 400 грн. Як вбачається із наведеного відбувся обмін права власності таких матеріальних та нематеріальних активів на право власної частки в цьому підприємстві.
Відповідно до п.1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» доходом визначається сума будь-яких коштів, вартість матеріального та нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів одержаних платником у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду, як на території України, так і за її межами. Пункт. 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , визначає, що продажем товарів є будь-які операції, здійснювані відповідно до договорів купівлі-продажу, міни, поставки, інших цивільно-правових договорів, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від термінів її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
Згідно ст. 12. Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником майна, зокрема переданого йому засновниками і учасниками у власність. Вкладом до статутного капіталу такого товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до пп. 11.1.2. ст. 11 Закону, дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш ніж одного з об'єктів нерухомості підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною п. 7.2 ст 7 цього Закону. Згідно з пп. 8.4.11, п. 8.4, ст. 8 цього ж Закону: до продажу основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції внесення таких основних фондів та нематеріальних активів до статутного фонду іншої особи; до придбання основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з включення таких основних фондів та нематеріальних активів до складу статутного фонду такої іншої особи із подальшим включенням основних фондів до відповідних груп.
Таким чином, апелянт вважає, що операція отримання корпоративних прав в обмін на майно має дві основні ознаки продажу: відбувається перехід права власності на майно і натомість інвестор отримує компенсацію - корпоративне право. З цієї причини операція надання майна, в тому числі земельної ділянки та нематеріальних активів в обмін на корпоративні права, що отримуються, повинна бути кваліфікована, як продаж з усіма податковими наслідками і регламентується ст. 11 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майном, яке може оцінюватися, вважаються: об'єкти в матеріальній формі, у тому числі земельні ділянки, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.
Власник майна, вносячи його до статутного фонду юридичної особи, має припиняти свої повноваження власника по відношенню до вказаного об'єкта і набувати корпоративних прав (прав по управлінню діяльністю юридичної особи, по отриманню частини її прибутку в передбаченому установчими документами порядку, тощо). Отже, з моменту передачі учасником прав на таке майно є власністю господарського товариства, а тому, операції з внесення до статутного фонду юридичної особи нематеріальних активів прирівнюються до операцій купівлі-продажу таких активів і відображаються в податковому обліку аналогічно операціям з внесення до статутного фонду основних груп.
Підприємство ж, яке в обмін на внесене до його статутного фонду нерухоме майно, нематеріальні активи, надає фізичній особі такі корпоративні права, згідно із п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» являється податковим агентом щодо вартості такого майна.
Таким чином, у зв'язку із змінами статутного фонду ПП «АРС-ДІМ», які відбулися 28.10.2008 р. та відповідно до нової редакції статуту, розмір статутного фонду підприємства становить - 25 157 250 грн..
Згідно з пп. є) 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), вважається доходом, отриманим платником податку від його працедавця, як додаткове благо. Якщо ж додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.
На підставі наведеного просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог.
Заступник прокурора Івано-Франківської області в апеляційній скарзі навів доводи аналогічні за змістом та по суті доводами викладеним в апеляційній скарзі державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську та також просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську проведена планова виїзна перевірка приватного підприємства «АРС-ДІМ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.09.2009 року, за результатами якої складено акт №4143-23-2/33163043 від 02.03.2010 року з додатками. В ході перевірки встановлені порушення пп. 1.22.1, п.1.22, п.1.25, п.1.32 ст.1, п. 3.1 ст. З, пп.4.1.1, пп.4.1.3 та 4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пл.5.3.2, пп. 5.3.3 п.5.3, пп.5.4.10 п.5.4, пп.5.5.1 п.5.5, п.5.9 ст.5, пп.7.3.3 п.7.3, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.6.1 п.7.6 ст.7, пп.8.2.2 п.8.2, пп.8.3.1 та пп.8.3.2 п.8.3, ші.8.4.3 п.8.4, пп.8.6.1 п.8.6, пп.8.9.1 п.8.9 ст. 8, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вслідок чого: занижено суми податку на прибуток всього у сумі 209456 грн., у тому числі за 1 квартал 2008 року в сумі 160821 грн., за 2 квартал 2008 року в сумі 39288 грн., за 3 квартал 2008 року в сумі 9347 гри.; завищено суми податку на прибуток всього в сумі 209456 грн., у тому числі за 4 квартал 2008 року в сумі 209456 грн. З врахуванням цього відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000572302/0 від 12.03.2010 року про визначення приватному підприємству «АРС-ДІМ» податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 104728 грн., в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 104728 грн. Крім того перевіркою встановлено порушення п. 1.2, п.1.3, п. 1.15, ст.1, п.п. є) 4.2.9 п.4.2 ст.4, п.7.1, п.7.2 ст.7, пп.11.11, пп.11.1.2 п.11.1 та пп.11.2.2 п.11.2 ст.11, п.19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» внаслідок чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 2383110,37 грн. За вказані порушення податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000411703/0 від 12.03.2010 року про визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем податок з доходів найманих працівників в розмірі 7149331,11 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 2383110,37 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 4766220.74 грн.
Розглядаючи спір в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000572302/0 від 12.03.2010 року, суд першої інстанції зазначив, що згідно даного рішення податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 104728 грн. визначено за результатами виявлених порушень в частині визначення позивачем валових доходів, витрат і амортизаційних відрахувань за період з 01.01.2008 року по 30.09.2009 року. Дані порушення відображені в акті перевірки та реєстрі відхилень по скоригованому валовому доходу, скоригованих валових витратах, амортизаційних відрахуваннях, оподаткованому прибутку та податку на прибуток.
Так, перевіркою встановлено, що згідно договору міни від 21.04.2008 року ОСОБА_1 передала іменні безпроцентні (дисконтні) облігації в кількості 2367 шт. в обмін на належну приватному підприємству «АРС-ДІМ» квартиру АДРЕСА_1, загальна площа якої 98,3 кв.м. Продаж вчинено за 153854,60 грн., що становить 1565,15 грн. за метр квадратний, однак балансова вартість 1 кв.м. даного житла згідно бухгалтерського обліку позивача становила 2207,63 грн. Відповідно до висновків державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську підприємством занижено суму валового доходу (рядок 01.1 Декларації з податку на прибуток) на 63156 грн., що складає різницю між продажною вартістю товару та вартістю, визначеною у відповідності до правил національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
В даній спірній ситуації суд першої інстанції зазначив, що відповідно до пп. 1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами. Поряд з цим, пп.4.3.5 п.4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу. Відповідно до пп.3.1.4 п.3.1 розділу III «Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання - юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень» затверджених Наказом ДПА України № 584 від 11.09.2008р. (Додаток 7), у разі встановлення порушення податкового законодавства у випадках, законодавчо передбачених для застосування звичайної ціни, додатково зазначається сума податкового зобов'язання, розрахованого у зв'язку із незастосуванням (невірним застосуванням) платником податків у податковому обліку звичайних цін.
Згідно матеріалів справи, при визначенні суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за штрафними санкціями за 2-й квартал 2008 року внаслідок застосування звичайних цін по операції з продажу гр. ОСОБА_1 згідно Договору міни від 21.04.2008р. № 800177 квартири АДРЕСА_1, державною податковою інспекцією в Надвірнянському районі вище вказані вимоги не дотримано. При цьому суд першої інстанції правильно вважав, що твердження податкового органу про те, що вище вказаний порядок винесення рішення щодо застосування рівня звичайних цін застосовується виключно при нарахуванні податкового зобов'язання за основним платежем спростовується самим визначенням терміну податкове зобов'язання, яке наведене в п.1.2 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. При цьому, термін податкове повідомлення, згідно п.1.9 ст.1 вказаного Закону письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Також, в даному випадку суд першої інстанції зазначив, що договірна вартість продажу квартири АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 згідно Договору міни від 21.04.2008р. визначена позивачем на рівні вартості, визначеної Івано-Франківським ОБТІ.
Крім того судом першої інстанції зазначено, що перевіркою за період з 01.01.2008 року по 30.09.2009 року державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську встановлені розбіжності між фактичними даними балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, та даними відображеними приватним підприємством «АРС-ДІМ». Реєстр таких порушень щодо визначення приросту (убутку) балансової вартості запасів наведено в додатках №5 і №6 до акту перевірки.
Щодо правомірності, у даному випадку, визначення відповідачем в ході перевірки приросту (убутку) балансової вартості запасів, то судом першої інстанції правильно зазначено, що відповідно до норм п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що платником податку приріст (убуток) у незавершеному виробництві та залишках готової продукції ведеться щодо товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно), тобто щодо матеріальної складової даних рахунків обліку, а не щодо нематеріальних витрат. Однак, відповідачем при визначенні залишку балансової вартості товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів у незавершеному виробництві та залишках готової продукції використано методику визначення такого залишку з участю таких витратних статей рахунку 23 «Виробництво» як послуги сторонніх організацій, які не можуть вважатись балансовою вартістю товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів у залишках незавершеного виробництва.
При цьому посилання відповідача на те, що результати окремих будівельно-монтажних робіт, що придбаваються у підрядних організацій, для цілей податкового обліку належать до категорії «запасів» відповідно до п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.1999р., та відповідно до категорії «товарів» у відповідності із п.1.6 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», спростовуються п.3.1 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», яким визначено, що норми цього Положення (стандарту) не розповсюджуються на незавершені роботи за будівельними контрактами, включаючи контракти з надання послуг, що безпосередньо пов'язані з ними.
Правильність формування приватним підприємством «АРС-ДІМ» показників приросту (убутку) товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів у незавершеному виробництві та залишках готової продукції підтверджується і листами ДПА України № 1564/7/15-0217 від 19.01.2007 року, № 14784/7/25-0017 від 24.07.2008 року, № 14060/7/15-0217 від 06.07.2009 року. При цьому суд правильно врахував, що згідно витягів із оборотно-сальдових відомостей по рахунку 23 «Виробництво» по видах затрат за 2008 рік та 9-ть місяців 2009 року та оборотів по рахунку 23 «Виробництво» вартість будівельних матеріалів в залишках рахунку 23 «Виробництво» у позивача станом на 31.12.2008 року складали 7543180 грн., а станом на 30.09.2009 року 9374918 грн., в той же час відповідачем безпідставно, при сальдо рахунку 23 «Виробництво» станом на 31.12.2008 року в сумі 16444922 грн., визначено залишок запасів в залишках незавершеного виробництва в розмірі 15589674 грн., а при сальдо рахунку 23 «Виробництво» станом на 30.09.2009 року в сумі 19431308 грн. визначено залишок запасів в залишках незавершеного виробництва в розмірі 18712269 грн.
Розглядаючи спір в частині включення в ході перевірки відповідачем до складу валового доходу відповідних звітних періодів доходу в загальній сумі 686227 грн., що становить різницю, отриману внаслідок викупу емітентом цінних паперів за ціною меншою від їх номінальної вартість т о суд першої інстанції вірно врахував, що згідно пп.7.9.1. п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з залученням платником податку коштів або майна в довірче управління, у тому числі шляхом емісії (випуску) облігацій. Підпунктом 7.9.2 п.7.9 ст.7 даного Закону передбачено, що не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з поверненням платником податку коштів або майна з довірчого управління, у тому числі залучених шляхом погашення (викупу) облігацій. Незважаючи на вказані норми Закону, відповідачем визначено дохід позивачу у вигляді різниці в розмірі 686227 грн., яка (на думку відповідача) отримана позивачем внаслідок викупу емітованих ним же цінних паперів за ціною нижче їх номінальної вартості. При цьому позивач викуповував власні цінні папери за ціною їх продажу, що не заперечується відповідачем, яка теж була нижче їх номінальної вартості, а тому суд першої інстанції правильно вважав, що жодного доходу з інших джерел в розумінні пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем не отримано.
Також в ході перевірки державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську встановлено завищення позивачем валових витрат на суму 588865 грн., внаслідок їх віднесення до складу сум податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого використання. Придбання товарно-матеріальних цінностей (житлові приміщення) позивачем за період з 01.01.2008 року по 30.09.2009 року наведено в таблиці акту перевірки. В акті перевірки, приватне підприємство «АРС-ДІМ» в рядку 04.1 Декларацій з податку на прибуток підприємств завищено валові витрати на суму 588865 грн., внаслідок включення до складу валових витрат податку на додану вартість, отриманого в складі вартості придбаних житлових приміщень, що призначені для використання в операціях, що звільнені від оподаткування ПДВ відповідно із п.5.1.20 Закону України «Про податок на додану вартість», чим порушено вимоги пп.5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
При цьому суд першої інстанції зазначив, що згідно абзацу 3 пп. 5.3.3 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість».
В даній спірній ситуації суд першої інстанції вірно врахував, що згідно пп. 5.1.20 п.5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» звільняються від оподаткування операції з поставки житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першої поставки. Для цілей цього підпункту під першою поставкою житла (об'єкта житлового фонду) розуміється перше передання готового новозбудованого житла (об'єкта житлового фонду) у власність покупця або поставка послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника. З огляду на це суд першої інстанціїх правильно вважав, що отримання у власність ПП «АРС-ДІМ» готових новозбудованих житлових приміщень і є першою поставкою такого житла, а тому всі подальші операції щодо такого житла вважаються другою поставкою та звільняються від оподаткування податком на додану вартість, а сума ПДВ, сплачена в складі витрат на придбання такого житла, відноситься до складу валових витрат платника податку, відтак позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат та відображено в рядку 04.1 Декларацій з податку на прибуток підприємств суму ПДВ 588865 грн., сплачену в складі вартості придбаних житлових приміщень, що призначені для використання в операціях, що звільнені від оподаткування ПДВ відповідно із п.5.1.20 Закону України «Про податок на додану вартість», а висновки ДПІ в м.Івано-Франківську про завищення валових витрат на суму 588865 грн. є протиправними, та такими, що не ґрунтуються на зазначених вище вимогах Закону.
Крім вказаного вище, в акті перевірки зазначено, що приватне підприємство «АРС-ДІМ» в рядку 04.1 Декларацій з податку на прибуток підприємств завищено валові витрати на суму 1211465 грн., внаслідок включення до складу валових витрат, пов'язаних з виплатою процентів за борговими зобов'язаннями (кредитний договір № 010/09-00/7-061-1 021 від 16.09.2008 року), частина якого використана в операціях, що не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме рефінансування поточної заборгованості в ВАТ «Кредо банк», а також збиток, отриманий внаслідок перерахунку балансової вартості такої заборгованості, основна сума якої виражена в іноземній валюті.
В даному випадку судом першої інстанції встановлено. що приватне підприємство «АРС-ДІМ» (позичальник) отримано від ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (позикодавець), відповідно до умов кредитного договору №010/09-00/7-061-1 021 від 16.09.2008 року, кредит в сумі 329 781,32 дол. США (сума еквівалентна 1600000,00 грн.) на фінансування витрат пов'язаних з поточною діяльністю та в сумі 309169,98 дол. США (сума еквівалентна 1500000,00 грн.) для рефінансування поточної заборгованості в ВАТ «Кредо банк», цільовим використанням якого є фінансування витрат пов'язаних з поточною діяльністю. При цьому суд першої інстанції правильно зазначив, що згідно п.п. 1.32 ст.1, пп. 5.5.1 п.5.5 ст. 5 та пп. 7.3.3 п.7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» перерахунку підлягає балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, шляхом відображання у податковому обліку платника податку такого перерахунку в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення). Зазначеною нормою прямо передбачено, що у разі або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому, зазначена норма Закону не ставить будь-яких обмежень щодо віднесення до складу валових витрат платника податку збитку, отриманого внаслідок такого перерахунку, в залежності від напрямку використання отриманої іноземної валюти, по якій виникла така заборгованість, і, навпаки, зобов'язує платника податку кредитора чи дебітора відображати результати такого перерахунку в податковому обліку, якщо така основна сума заборгованості відповідає визначенню заборгованості, наведеною в пп. 7.3.3 п.7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». З цього приводу суд першої інстанції вірно вважав, що висновки податкового органу про те, що погашення поточної заборгованості перед кредитором шляхом отримання кредитних коштів від іншого кредитора не є операціями, що пов'язані з веденням господарської діяльності, є помилковими, оскільки рефінансування поточної заборгованості - це погашення старої заборгованості новою шляхом заміни короткострокових зобов'язань довгостроковими на умовах більш вигідних для підприємства (зменшення відсоткової ставки за кредитом з 20% до 11% річних) із залученням додаткових грошових коштів в розмірі 329781,32 дол. США для ведення господарської діяльності під одне і те ж забезпечення (заставу) повернення таких грошових коштів, що в результаті було направлено на отримання доходу. При цьому, кредитні кошти, отримані від ВАТ «Кредобанк» використані виключно на ведення господарської діяльності приватного підприємства «АРС-ДІМ», тому висновки відповідача є такими, що не грунтуються на вимогах пп.7.3.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Розглядаючи спір суд першої інстанції також правильно врахував, що крім вище наведених порушень, державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську виявлено і інші випадки порушень в частині визначення позивачем валових доходів, витрат і амортизаційних відрахувань за період з 01.01.2008 року по 30.09.2009 року, що зазначені в акті перевірки, та вплинули на визначене спірним рішенням податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 104728 грн., однак, такі висновки перевірки не є предметом оскарження в даній адміністративній справі, визнаються позивачем та не заперечуються відповідачем, однак оскілки податковим повідомленням-рішенням №0000572302/0 від 12.03.2010 року визначено позивачу податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток в загальній сумі, а не виокремлено донарахування за конкретні порушення Закону, суд першої інстанції правильно вважав, що дане рішення підлягає до скасування в повному обсязі, бо суд не може підміняти собою державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало вимогам закону.
Крім того розглядаючи спір судом першої інстанції встановлено, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №0000411703/0 від 12.03.2010 року став висновок акту перевірки про порушення позивачем п. 1.2, п.1.3, п. 1.15, ст. 1, п.п. є) 4.2.9 п.4.2 ст. 4, п.7.1, п.7.2 ст. 7, пп. 11.1.1, пп. 11.1.2 п. 11.1 та пп. 11.2.2 п.11.2 ст. 11, п.19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» внаслідок чого донараховано податок на доходи фізичних осіб в сумі 2383110,37 грн. Зокрема, 500227,00 грн. донараховано внаслідок внесення до статутного фонду товариства нерухомого майна фізичною особою, а саме земельної ділянки) та донараховано 1873410,00 грн. внаслідок внесення до статутного фонду товариства фізичною особою прав на торгові знаки «АРС» і «АРС-ДІМ» і 9473,37 грн. - внаслідок продажу житлових приміщень за договірними цінами, нижче звичайних цін.
В даній спірній ситуації судом встановлено, що засновником приватного підприємства «АРС-ДІМ». ОСОБА_4 внесено до статутного фонду підприємства в обмін на корпоративні права нерухоме майно у вигляді земельної ділянки, оціночною вартістю 10004540 грн., та права на знаки для товарів та послуг «АРС» і «АРС-ДІМ», оціночною вартістю 12489400 грн. Оціночна вартість переданої земельної ділянки визначена згідно висновку «Звіту про оцінку ринкової вартості земельної ділянки» від 22.11.2007 року, а оціночна вартість прав на знаки для товарів та послуг «АРС» і «АРС-ДІМ» визначена згідно «Звіту про оцінку ринкової вартості на торгівельні марки «АРС» і «АРС-ДІМ» від 07.12.2007 року.
Посилаючись на порушення позивачем наведених норм законодавства податковий орган виходив з того, що приватне підприємство «АРС-ДІМ» у спірних правовідносинах є податковим агентом, а фізична особа при внесенні до статутного фонду підприємства нерухомого майна отримала дохід, який підлягає оподаткуванню за правилами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції правильно зазначив, що у розумінні положень п.1.15. ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону. Положеннями п. 1.2. ст. 1 цього Закону встановлено, що дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську не заперечує проти того, що нерухоме майно та права на торгові знаки фізичною особою були внесені саме до статутного фонду підприємства, що підтверджено актом перевірки та іншими матеріалами справи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку господарська операція щодо придбання позивачем майна - земельної ділянки та права на торгові знаки шляхом внесення їх до статутного фонду позивача підпадає під поняття прямої інвестиції, і витратами, понесеними у зв'язку із придбанням інвестиційного активу, не є доходом, який підлягає оподаткуванню за правилами ст.ст. 11, 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» і не відноситься до операцій з купівлі-продажу майна. При цьому суд вірно врахував, що згідно п.п. 8.4.11 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до придбання основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з включення таких основних фондів та нематеріальних активів до складу статутного фонду такої іншої особи, із подальшим включенням основних фондів до відповідних груп. Поняття інвестиції визначено положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так, згідно п. 1.28. ст. 1 вказаного Закону інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції. Під капітальною інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно з цим Законом, під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів, фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні, під прямою інвестицією - господарську операцію, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Відповідно оподаткування інвестиційного прибутку, яким є придбання шляхом внесення до статутного фонду підприємства, врегульовано п.9.6 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», так положеннями п.п. 9.6.2 вказаної норми придбання інвестиційного активу законодавцем віднесено до операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні. Відповідно при здійсненні вказаної операції не виникає об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб у вигляді інвестиційного прибутку у разі, коли вартість придбаного фізичною особою інвестиційного активу дорівнює вартості майна, внесеного до статутного фонду юридичної особи, що має підтверджуватися сумою витрат понесених фізичною особою у зв'язку з придбанням такого майна, або його грошовою оцінкою здійсненою згідно з чинним законодавством.
При цьому суд першої інстанції підставно відхилив доводи та посилання відповідача в акті перевірки на підтвердження положення ст. ст. 715 та 716 ЦК України, які регулюють правовідносини за договорами міни, бо за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар, при цьому до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. Згідно ж п. 1.8. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» корпоративні права - це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах. Крім того поняття товарів визначено положеннями п.1.6. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого, товари - це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Згідно пункту 1.1. ст. 1 вказаного Закону матеріальні активи - основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів. Нематеріальні активи відповідно до пункту 1.2. статті 1 цього ж Закону - об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку. Тому певні активи можуть бути визнані товаром лише в разі належності їх або до основних фондів, або до оборотних активів, або до об'єктів права інтелектуальної власності чи аналогічних об'єктів.
Поняття активів міститься в пункті 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Відповідно до наведеного Положення, активи - це ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому. Поняття оборотних активів визначено пунктом 4 згаданого Положення 2 «Баланс», відповідно до якого оборотні активи - це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу, при цьому, еквіваленти грошових коштів згідно з пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів» - короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни їх вартості. Отже оборотними є такі активи, що є або еквівалентами грошових коштів, або призначені для реалізації чи споживання. Всі інші активи належать до необоротних (пункт 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»). А оскільки корпоративні права, виражені в іншій, ніж цінні папери, формі, не є високоліквідними і не призначені для реалізації чи споживання, то такі активи за загальним правилом не належать до оборотних, а тому не є товаром у розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Враховуючи вище викладене, суд підставно вважав, що висновок відповідача щодо донарахування податку з доходів фізичних осіб внаслідок внесення до статутного фонду товариства нерухомого майна фізичною особою (земельна ділянка) та прав на торгові знаки «АРС» і «АРС-ДІМ», який знайшов своє відображення в акті перевірки і став однією з підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0000411703/0 від 12.03.2010 року є неправомірним.
Крім того, судом встановлено, що відповідно до висновків державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську, приватним підприємством «АРС-ДІМ» в порушення пп. 4.2.9 п.4 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не було оподатковано додаткове благо гр. ОСОБА_1, яке утворилось за рахунок знижки з ціни (вартості) проданої квартири АДРЕСА_1 згідно Договору міни від 21.04.2008р., внаслідок чого перевіряючими донараховано підприємству податок з доходів фізичних осіб в розмірі 9473,37 грн. (63155,78x15%). Тобто, продаж квартири відбувся за договірними цінами, нижче звичайних цін.
Розглядаючи дані позовні вимоги суд першої інстанції правильно вважав, що такі підлягають до задоволення, а питання щодо законності визначення звичайних цін в даному випадку уже досліджено при перевірці правильності визначення сум валового доходу, що відображено вище у даній постанові суду.
З урахуванням вище наведене, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позовні вимоги.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 160, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 254 КАС України, суд,
апеляційні скарги державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську та заступника прокурора Івано-Франківської області - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року по справі № 2а-1050/10/0970 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді В.Я. Макарик
В.В. Святецький