14 листопада 2013 року № 810/5437/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Лапія С.М.,
при секретарі - Пилипчук В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Росукренергохолдінг» до державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-
ТОВ «Росукренергохолдінг» звернулось до суду з позовом до ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.06.2013№0000992201.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства є необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення - протиправними.
До судового засідання сторони, належно повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не з'явились.
Представники позивача звернулись до суду з письмовим клопотанням, яким підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили позов задовольнити та розглядати справу за їх відсутності.
Представник відповідача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким заперечив проти позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову та розглядати справу за його відсутності.
На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
ТОВ «Росукренергохолдінг» є юридичною особою та перебуває на податковому обліку в ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області,.
Як встановлено судом, посадовими особами ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів Київської області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків та зборів при взаємовідносинах з ТОВ «Шовковіта» і ТОВ «Транс-Атлантика Сервіс» за весь період діяльності.
За результатами перевірки складено Акт від 03.06.2013 № 308/22/37142650 (далі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження зобов'язань з податку на прибуток у сумі 31 214,00 грн. у ІІ кварталі 2012 року, ІІ-ІІІ кварталі 2012 року та ІІ-IV кварталах 2012 року; п. 185.1. ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3 та 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, що призвело до заниження зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 14 327,00 грн. у травні, липні, жовтні та листопаді 2012 року.
Вказані висновки ґрунтуються на тому, що перевіркою не встановлено факту реального здійснення господарських відносин між позивачем і ТОВ «Шовковіта» та ТОВ «Транс-Атлантика Сервіс» за вказаний період.
На підставі висновків Акту перевірки та листа про уточнення трактування від 19.06.2013 №1416/10/22 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.06.2013 №0000992201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 18 798,75 грн., з яких 15 039,00 грн. - за основним платежем та 3 759,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Рішенням Головного управління Міндоходів у Київській області від 09.09.2013 №761/10/10-36-10-01-206/566 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.
Вважаючи вказані висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Як встановлено судом, ТОВ «Росукренергохолдінг» (покупець) придбано у ТОВ «Шовковіта» (постачальник) товар, а саме рукав НЖФ100L6m у кількості 7 штук.
За наслідками даної операції виписано:
- видаткову накладну № ШК-0000186 від 03.10.2012 на товар у кількості 2 шт. (12 погонних метрів, по 6 м. кожний) на суму 7 590,00 грн., в т. ч. ПДВ 1265,00 грн.; отримано за довіреністю № 434 від 01.10.2012;
- видаткову накладну № ШК-0000496 від 12.11.2012 на товар у кількості 5 шт. (30 погонних метрів, по 6 м. кожний) на суму 18975,50 грн., в т. ч. ПДВ 3162,58 грн.; отримано за довіреністю № 528 від 12.11.2012.
ТОВ «Шоковіта» виписано та передано позивачу податкові накладні від 03.10.2012 №186 від 12.11.2012 №496.
Позивачем здійснено повну оплату даного товару, що підтверджується платіжними дорученнями від 03.10.2012 № 2733 та від 12.11.2012 № 3487.
Поставка (приймання-передача) товару здійснювалась за адресою постачальника: м. Дніпропетровськ, вул. Серова, буд. 21.
Доставка товару здійснювалась позивачем самостійно власним силами та за власний рахунок, що підтверджується подорожніми листами від 03.10.2012 №0608580 та від 12.11.2012 № 0516864.
Адреса місця доставки та подальшого знаходження товару: Полтавська обл., м. Гадяч, вул. Енгельса, 39.
Після передачі первинних документів до бухгалтерії підприємства товар оприбутковано позивачем, що підтверджується прибутковими накладними від 03.10.2012 №ПН-001704 та від 01.02.2013 № ПН-003127 і оборотно-сальдовою відомістю.
У подальшому товар використано позивачем у власній господарській діяльності, а саме - введено в експлуатацію на дослідно-промисловій установці по стабілізації газового конденсату в блочно-комплектному виконанні, яка розташована за адресою: Полтавська область, Гадяцький район, місто Гадяч, вул. Енгельса, 39, що підтверджується актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, копії яких містяться в матеріалах справи.
Акти складені комісією, відповідно до Наказу про введення в експлуатацію необоротних активів від 22.08.2012№ 12.
Також про внутрішнє переміщення товару свідчить картка № 125 складського обліку матеріалів.
Витрати на придбання товару позивачем не задекларовано та не враховано при визначенні об'єкту оподаткування у декларації за II-IV квартали 2012 року, оскільки товар використовувався для потреб власної господарської діяльності відповідно до актів внутрішнього переміщення основних засобів.
Також, ТОВ «Росукренергохолдінг» (покупець) придбано у ПП «Транс-Атлантіка Сервіс» (постачальник) товар, а саме: рукав НЖ Ф 100 L 6м у кількості 18 штук.
За наслідками даної операції виписано:
- видаткову накладну від 18.05.2012 № ТА-000556 у кількості 10 шт. (60 погонних метрів, по 6 м кожний) на суму 33 000,00 грн., в т. ч. ПДВ 5500,00 грн.; отримано за довіреністю № 162 від 03.07.2012;
- видаткову накладну від 03.07.2012 № ТА-000140 у кількості 8 шт. (48 погонних метрів, по 6 м кожний) на суму 26400,00 грн., в т. ч. ПДВ 4400,00 грн.; отримано за довіреністю № 52 від 18.05.2012.
ПП «Транс-Атлантіка Сервіс» виписано та передано позивачу податкові накладні від 18.05.2012 № 556 від 03.07.2012 № 140.
Позивачем здійснено повну оплату отриманого товару, що підтверджується платіжними дорученнями від 18.05.2012 № 487, від 18.05.2012 № 488 від 03.07.2012 № 1017.
Поставка (приймання-передача) товару здійснювалась за адресою постачальника: м. Дніпропетровськ, вул. 152-ї ДивізіїАДРЕСА_1.
Доставка товару здійснювалась позивачем самостійно власним силами та за власний рахунок, що підтверджується подорожніми листами від 18.05.2012 №0516986 року та від 03.07.2012 № 0516726.
Адреса місця доставки та подальшого знаходження товару:
- Вінницька область, місто Козятин, вул. Шевченко, 26, придбаного згідно з видатковою накладною № ТА-000140 від 03.07.2012 у кількості 8 шт.
- Київська обл., Васильківський район, смт. Глеваха, вул. Південна, буд. 1, придбаного згідно з видатковою накладною № ТА-000556 від 18.05.2012 у кількості 5 шт.
- Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Переяславське, вул. Шевченка, буд. 1-А, придбаного згідно з видатковою накладною № ТА-000556 від 18.05.2012 у кількості 5 шт.
Після передачі первинних документів до бухгалтерії підприємства товар оприбутковано позивачем, що підтверджується прибутковою накладною від 31.12.2012 №ПН-002941 і оборотно-сальдовою відомістю.
У подальшому зазначений товар використано позивачем у власній господарській діяльності, а саме введено в експлуатацію на нафтобазах, на які його доставлено, що підтверджується наявними в меті ралах справи фотокопіями актів приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів.
Витрати на придбання товару позивачем не задекларовано та не враховано при визначенні об'єкту оподаткування у декларації за II-IV квартали 2012 року, оскільки він використовувався для потреб власної господарської діяльності відповідно до актів внутрішнього переміщення основних засобів.
Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про реальність здійснення вказаних господарських операцій та їх оформлення відповідно до вимог законодавства.
Складені між позивачем та його контрагентами первинні документи відповідають вимогам законодавства, що не заперечувалось податковим органом, а тому мають юридичну силу та доказовість.
Щодо висновків податкового органу про те, що позивачем завищено валові витрати, які враховуються при визначенні об'єкту оподаткування та, відповідно, занижено податок на прибуток, оскільки первинні бухгалтерські документи не відповідають вимогам законодавства, а господарські операції, про здійснення яких свідчать зазначені первинні документи, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, тобто є нікчемними, а отже не створюють юридичних наслідків, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Як зазначено вище, товар придбано позивачем для використання у власній господарській діяльності як елемент обладнання, що амортизується у процесі його використання, встановлений на нафтобазах позивача.
Відповідно до п. 139.1.5 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат «витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144-148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу».
Оскільки товари придбані позивачем почали використовуватись у власній господарській діяльності у 2013 році, відповідно амортизація повинна нараховуватись з моменту введення товару (обладнання) в експлуатацію.
Зазначений товар обліковується на рахунку 10 «Основні засоби» субрахунок 104 «Машини та обладнання», що не заперечувалось податковим органом.
Враховуючи викладене, витрати на придбання товару підтверджуються зазначеними первинними бухгалтерськими документами, такі витрати не були включені позивачем до витрат, які враховуються при визначенні об'єкту оподаткування та, відповідно, не могли вплинути на заниження зобов'язань підприємства з податку на прибуток.
Щодо висновків податкового органу про те, що відсутність договору та товарно-транспортних накладних свідчить про відсутність факту реального здійснення господарських операцій, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно ст. 205 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Як встановлено судом, товар реалізований позивачу на підставі видаткових накладних, які відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
Дані накладні є первинними документами, що фіксують здійснення господарської операції (поставка товару) та факт встановлення договірних відносин.
Отже, позивачем із ТОВ «Шоковіта» та ПП «Транс-Атлантіка Сервіс» укладено усні договори поставки, що не забороняється законом.
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 ГК України).
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як встановлено судом, сторони виконали свої зобов'язання за договором, постачальник товар поставив, покупець - його прийняв та оплатив його вартість, зазначені господарські операції підтверджені первинними бухгалтерськими документами, оформленими відповідно до вимог законодавства.
У той же час, відсутність товарно-транспортних накладних не може вказувати на відсутність факту реального здійснення господарських операцій, оскільки товар перевозився позивачем самостійно, власним транспортом та за власний рахунок у порядку, що не заперечувалось податковим органом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 №207 Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні затверджено вичерпний перелік документів, які повинні бути у водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця при здійсненні перевезення вантажу автомобільним транспортом.
Згідно вимог даної Постанови водію юридичної особи або фізичній особі-підприємцю, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, необхідно мати:
- документи на вантаж;
- посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії і талон, що додається до посвідчення;
- реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений у встановленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом;
- талон про проходження державного технічного огляду;
- поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Водію юридичної особи необхідно мати також дорожній лист з відмітками про проведення перед рейсових медичного огляду та огляду технічного стану транспортного засобу.
Враховуючи те, що доставка товару здійснювалось позивачем власними силами та за власний рахунок, у оформленні товарно-транспортних документів не було необхідності, оскільки перевезення у кожному випадку здійснювалось власним транспортом з оформленням подорожнього листа.
Також суд зазначає, що правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників).
При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак, враховуючи належне оприбуткування та підтверджене використання позивачем у своїй діяльності придбаного у контрагентів товару, відсутність товарно-транспортних накладних не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій між позивачем та вказаними підприємствами.
Щодо висновків податкового органу про те, що взаємовідносини позивача з ТОВ «Шоковіта» та ПП «Транс-Атлантіка Сервіс» не мають мети реального настання правових наслідків, а тому їх слід розцінювати як такі, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства, а господарські операції, відповідно, не мають ніякого юридичного змісту, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
Проте, висновки Акту перевірки позивача зроблено лише на підставі інформації, яка не отримана в порядку та у спосіб, передбаченими ПК України або іншими законами, без врахування первинних документів позивача.
Стаття 83 ПК України не надає податковому органу право для складання висновків про порушення платником податків вимог законодавства та застосування до нього санкцій за такі порушення на підставі відомостей, викладених в актах перевірки інших підприємств і постанов про порушення кримінальних справ за ознаками вчинення контрагентами платника податків кримінально караних діянь, оскільки відповідно до пункту 61.3 статті 61 ПК України органи Служби безпеки України, внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури та їх службові (посадові) особи не можуть брати безпосередньої участі у проведенні перевірок, що здійснюються контролюючими органами, та проводити перевірки суб'єктів підприємницької діяльності з питань оподаткування.
Доказів на підтвердження того, що інформацію про порушення позивачем вимог законодавства України у господарських взаємовідносинах з вказаними контрагентами відповідачем було отримано у встановленому ПК України порядку, податковим органом надано не було.
Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент складення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Відповідно до приписів статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок, необхідно довести наявність наміру на вчинення такого порушення.
Податковим органом будь-яких доказів на підтвердження наявності у позивача наміру на вчинення порушення не надано.
За законом платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини.
Необхідно зазначити, що у випадку, коли податковим органом отримано відомості про порушення платником податків вимог законодавства, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки від таких дій на інших осіб (Рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).
Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивач як платник податку діяв без належної обачності й обережності, і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.
Реальність виконання укладених між позивачем та його контрагентами угод підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
Як встановлено судом, станом на час здійснення позивачем вказаних господарських операцій його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи, мало статус платника податку на додану вартість, тому були законодавчо наділені правом на підготовку та оформлення документів фінансової звітності за наслідками здійснених із ними правочинів.
Верховним Судом України 31.01.2011 винесено ухвалу по справі № 21-47а10, прийняту за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи носить індивідуальний характер.
Зобов'язання по сплаті податків також має індивідуальний характер, оскільки відповідно до пп. 16.1.4 п 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України.
Відповідно до п. 36.5 ст. 36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.
Нормами закону не встановлено обов'язку суб'єктів підприємницької діяльності по нагляду за дотриманням їхніми контрагентами вимог законодавства та відповідальності суб'єкта підприємницької діяльності за дії або бездіяльність його контрагентів - платників податків.
Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а висновки податкового органу є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами, тому позовні вимоги про скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 187,99 грн. (платіжне доручення від 27.09.2013 № 6188), які підлягають стягненню з Державного бюджету України на його користь.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 94, 122, 158-163, 167, 257 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області 19.06.2013№0000992201.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Росукренергохолдінг» сплачений судовий збір у сумі 187 (сто вісімдесят сім) грн. 99 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Лапій С.М.