01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
"14" квітня 2009 р. Справа № 111/20-06/9
Колегія суддів господарського суду Київської області у складі:
головуючий суддя -Євграфова Є.П.,
судді: Антонова ВМ., Мальована Л.Я. розглянувши справу
за позовом 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Австрія-Капітал», м. Київ,
2) Казенного заводу порошкової металургії, м. Бровари,
до
третя особа1. Орендного підприємства «Броварипромжитлобуд», м. Бровари,
2. Броварської міської ради, м. Бровари,
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області, м. Київ,
про звільнення самовільно зайнятої ділянки та знесення самочинного будівництва
за зустрічним позовомОрендного підприємства «Броварипромжитлобуд», м. Бровари,
доКазенного заводу порошкової металургії, м. Київ,
провизнання права власності
за участю представників:
позивача1:не з'явились
позивача2: (відповідача за зустрічним позовом): не з'явились,
відповідача1: (позивача за зустрічним позовом): не з'явились
відповідача2:не з'явились
третьої особи:не з'явились
обставини справи:
Позивачі, Товариство з обмеженою відповідальністю «Австрія-Капітал»та Казенний завод порошкової металургії звернулися до господарського суду Київської області з позовом до Орендного підприємства «Бровапромжитлобуд»про зобов'язання відповідача за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Бровари, Промвузол масив, загальною площею 55 500 кв. м, яка виділена під блок підсобних приміщень, які належать на праві власності TOB «Австрія-Капітал», шляхом знесення самочинного будівництва, шляхом вивозу (звільнення) з відповідної земельної ділянки будівельних матеріалів, обладнання, техніки у термін, що не перевищує 30 календарних днів, з моменту набрання законної сили рішенням суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач 1 посилається на те, що 10 червня 2005 року між TOB «Австрія-Текстиль»(у зв'язку із зміною найменування TOB «Австрія-Текстиль»було - перейменовано в TOB «Австрія-Капітал») та Державою в особі Міністерства промислової політики України, від імені якої діє Казенний завод порошкової металургії (КЗПМ), було укладено договір купівлі-продажу блоку підсобних приміщень інв. № 9, загальною площею 1167,3 м. кв., що знаходяться за адресою: Україна, Київська область, м. Бровари, Промвузол масив та розташовані на земельній ділянці площею 55 500 кв.м. Броварське бюро технічної інвентаризації 12.12.2005 року зареєструвало за TOB «Австрія-Капітал»право власності на нерухоме майно - блок підсобних приміщень, номер витягу 9370930. Як зазначають позивачі, під час проведення обстеження земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно - блок підсобних приміщень, було встановлено наявність самочинного будівництва, що робить неможливим переоформлення на позивача 1 права користування земельною ділянкою. Таким чином, позивачі вимагають від відповідача звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки загальною площею 55 500 кв.м (Київська область, м. Бровари, Промвузол масив).
Представник відповідача 1 у відзиві №439 від 12.05.06 року на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечував з тих підстав, що будівлі та споруди, що складають виробничу базу ОП «Броварипромжитлобуд», були побудовані за кошти і силами ОП «Броварипромжитлобуд», деякі будівлі та споруди у 1992 році були викуплені у позивача 2 за договором №1 від 23.04.91р., а деякі -отримані відповідачем в оренду на підставі договору, укладеного з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області. Інше майно, а саме, вапняне господарство (гасильні ями), склад вапна, диспетчерська, пропарочні камери, склад металопрокату, теплопункт, колерний цех, два туалети, склад будівельних конструкцій, цех розкрою скла, склад скла з монорейкою, побутові приміщення та електроцех, гараж, операторська, склад та навіси, відповідач 1 вважає безхазяйним.
Крім того, відповідачем 1 у справі було заявлено зустрічний позов до позивача 2 -Казенного заводу порошкової металургії, про визнання права власності на об'єкти нерухомості: прирейковий склад, склад інертних матеріалів та адміністративно-побутовий комплекс, що розташовані по вул. Лісова, 4 в м. Бровари. Зустрічний позов на підставі ст. 60 ГПК України прийнятий господарським судом для розгляду з первісним позовом.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач по зустрічному позову посилається на існування правовідносин купівлі-продажу між ОП «Броварипромжитлобуд»та КЗПМ, що, на його думку, підтверджується платіжним дорученням №19 від 16.01.1992р., яким позивачу 2 були перераховані кошти в сумі 27 936 крб. за будівлі і споруди та авізо №10 від 17.03.92р.
Казенний завод порошкової металургії у відзиві на зустрічну позовну заяву проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечує, оскільки вважає їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі. В обґрунтування своїх заперечень відповідач по зустрічному позову зазначає, що позивачем в якості доказів існування правовідносин купівлі-продажу між сторонами не надано ні договору, ні акту приймання-передачі на виконання договору, а одне лише платіжне доручення та авізо, які є одностороннім, внутрішнім документом позивача, не можуть бути належними доказами існування зазначених правовідносин. Крім того, відповідач по зустрічному позову зазначає, що ним не оспорюється право власності ОП «Броварипромжитлобуд»на прирейковий склад, склад інертних матеріалів, адміністративно-побутовий комплекс, а тому є незрозумілим, в чому полягає порушення або оспорювання відповідачем прав та інтересів позивача.
Представник третьої особи в письмових поясненнях від 06.07.06 року зазначив, що склад пилорами, РБУ цеху ЖБК та склад цементу, що розташовані на виробничій базі ОП «Броварипромжитлобуд»в м. Бровари по вул. Лісова 4, є державним майном та передані в оренду відповідачу відповідно до Додаткової угоди від 30.07.1993р. до Договору оренди, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та ОП «Броварипромжитлобуд»та акту передачі майна в оренду підприємства від 25.10.1993р.
Рішенням Господарського суду Київської області від 19.09.2006 року по справі № 111/20-06 первісний позов задоволено повністю: зобов'язано Орендне підприємство «Броварипромжитлобуд»за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Бровари, Промвузол масив, та прилягає до вул. Лісова, загальною площею 55500 кв. м, що виділена під блок підсобних приміщень, які належать на праві власності ТОВ «Австрія-Капітал», шляхом знесення самочинного будівництва (відповідно до Генплану виробничої бази ОП «Броварипромжитлобуд»1994 року) та вивозу (звільнення) з відповідної земельної ділянки утворившихся матеріалів. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.12.2006 року рішення господарського суду Київської області від 19.09.2006 року скасовано частково.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.08.2007 року постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.12.2006 року по справі № 111/20-06 та рішення господарського суду Київської області від 19.09.2006 року по справі № 111/20-06 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Київської області.
Ухвалою господарського суду Київської області від 01.10.2007 року справу № 111/20-06 прийнято до свого провадження суддею Є.П. Євграфовою, присвоєно їй № 111/20-06/9 та призначено до розгляду на 16.10.2007 року.
Відповідно до ухвали суду від 16.10.2007 року на підставі ч. 1 ст. 24 ГПК України для з'ясування усього кола обставин, що входять до предмету доказування у даній справі, залучено до участі у справі іншого відповідача - Броварську міську раду Київської області, у зв'язку з чим, з метою повного, всебічного та об'єктивного вирішення спору, розгляд справи відкладено на 12.11.2007 року. Крім того, зазначеною ухвалою зобов'язано позивачів направити копію позовної заяви та доданих до неї документів Броварській міській раді Київської області та надати суду докази відправки, проте, позивачі зазначені вимоги суду не виконали.
01.11.2008 року позивачами було подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій уточнено перелік об'єктів самочинного будівництва, що знаходяться на спірній земельній ділянці та підлягають знесенню відповідачем 1.
Ухвалою голови господарського суду Київської області від 17.01.2008 року заяву позивачів про відвід судді Євграфової Є.П. у справі № 111/20-06/9 залишено без задоволення та призначено розгляд справи № 111/20-06/9 колегіально у складі: суддя Євграфова Є.П. - головуюча, судді Рябцева О.О. та Антонова В.М.
Розпорядженням заступника голови господарського суду Київської області від 17.03.2008 року у зв'язку з перебуванням судді Рябцевої О.О. у відпустці, на підставі ст. 24 Закону України «Про судоустрій України»у складі суду по розгляду справи № 111/20-06/9 здійснено заміну судді Рябцевої О.О. на суддю Мальовану Л.Я.
Протягом 26.02.2008р. - 29.12.2008р. у зв'язку з вирішенням питань про відвід колегії суддів та оскарженням позивачем ухвали про відкладення розгляду справи, справа перебувала у голови господарського суду Київської області, апеляційній та касаційних інстанціях.
Ухвалою господарського суду Київської області від 15.01.2009 року розгляд справи призначено на 13.01.2009 р.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді Євграфової Є.П. на лікарняному, розгляд справи, призначений на 13.01.2009р. та 17.03.2009р., не відбувся.
В судове засідання 14.04.2009року сторони представників не направили. Від позивача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника. З огляду на строки вирішення спору та достатність зібраних у справі доказів, та відповідно можливість розгляду справи за відсутністю представників сторін, клопотання судом залишено без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд встановив:
Спір між сторонами виник у зв'язку зі знаходженням на спірній земельній ділянці об'єктів, які позивачі вважають самочинним будівництвом.
10.06.2005 року між ТОВ «Австрія-Текстиль» (у зв'язку із зміною найменування TOB «Австрія-Текстиль»було перейменовано в TOB «Австрія-Капітал») (позивач 1) та Державою в особі Міністерства промислової політики України, від імені якої діє Казенний завод порошкової металургії (позивач 2), було укладено договір купівлі-продажу блоку підсобних приміщень інв. № 9, загальною площею 1167,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, Промвузол масив та розташовані на земельній ділянці площею 55 500 кв.м. (далі - Договір).
12.12.2005 року Броварським бюро технічної інвентаризації зареєстровано за позивачем 1 право власності на нерухоме майно -блок підсобних приміщень.
Судом встановлено, що земельна ділянка, на якій розташоване нерухоме майно, придбане позивачем 1, знаходиться у постійному користуванні позивача 2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 86, виданого Броварською міською радою народних депутатів Київської області на підставі відповідного рішення від 14.05.1998 року № 19-02-23.
З метою оформлення права оренди земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно позивача 1, останній уклав договір № 215-П від 28.12.2005 року з ТОВ «Константа»на проведення проектно-вишукувальних та землевпорядних робіт.
Як зазначають позивачі в позовній заяві, від час проведення обстеження земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно позивача 1, було виявлено наявність об'єктів самочинного будівництва, що перешкоджає позивачу 1 отримати спірну земельну ділянку в орендне користування та є, на думку позивача 1, підставою для звернення до суду з заявленим позовом.
Однак, судова колегія приходить до висновку, що позивач 1 не має права на звернення до суду з заявленим позовом, виходячи з наступних обставин.
Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову (враховуючи відсутність у господарського суду права на заміну неналежного позивача належним), незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Вимога позивача 1 про зобов'язання відповідача 1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинного будівництва є безпідставною, з огляду на таке.
Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що підставами для набуття права на землю є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень.
Згідно ч.1 ст. 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або їх частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування -на підставі договору оренди.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладання договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Позивачем 1 не надано доказів на підтвердження набуття ним в установленому законом порядку прав на земельну ділянку, на якій розташоване належне йому майно.
У ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»поняття «самовільне зайняття земельних ділянок»визначено як будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.
Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Отже, звертатися до суду з позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, мають право власники такої земельної ділянки або землекористувачі, права яких підтверджені відповідними документами, передбаченими статтею 126 Земельного кодексу України.
Натомість, в процесі розгляду справи колегією суддів встановлено та не заперечується сторонами, що позивач 1 не є ні землевласником, ні землекористувачем спірної земельної ділянки, на якій розташоване його майно, отже в нього відсутнє суб'єктивне матеріальне право, на захист якого подано позов.
Відтак, суд приходить до висновку, що позивач 1 є неналежним позивачем у справі, тому, з урахуванням відсутності у господарського суду повноваження на заміну неналежного позивача належним, позовні вимоги позивача 1 не підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог позивача 2, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Позивач 2 заявив вимогу про звільнення спірної земельної ділянки, оскільки, як встановлено судом, є її законним користувачем.
З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка була надана позивачу 2 у постійне користування для обслуговування споруд.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
При цьому, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
З аналізу даної статті вбачається, що на підтвердження позовних вимог про зобов'язання знести об'єкти самочинного будівництва, позивач має надати суду докази того, що таке майно було самочинно збудоване саме відповідачем, до якого заявлено позов.
Однак, такі докази позивачем 2 надані не були, що свідчить про недоведеність позовних вимог.
Судом не приймаються до уваги посилання позивача 2 на Акт обстеження земельної ділянки від 31.05.2006 року, оскільки він не містить обґрунтованих доказів належності спірного майна, яке позивач 2 вважає самочинним будівництвом, відповідачу 1.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, частина майна, яке позивач 2 вважає самочинним будівництвом, була набута відповідачем 1 у власність у процесі приватизації державного майна способом, передбаченим ч. 1 ст. 15 Закону України «Про приватизацію державного майна», а саме - оренда державного майна з правом викупу по залишковій вартості (п. 3.2.4. Договору оренди майна від 03.08.1990 року).
Так, відповідно до Додаткової угоди від 30.07.1993 року до Договору оренди майна від 03.08.1990 року, укладеної між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та орендним підприємством «Броварипромжитлобуд», акту передачі в оренду майна підприємства від 25.10.1993 року, відомості розрахунку відновної вартості будівель станом на 01.10.1993 року, відомості відновної вартості споруд в зв'язку з підвищенням цін, акту оцінки вартості майна орендного підприємства від 19.10.1993 року, в оренду відповідачу 1 було передане наступне державне майно, розташоване на спірній земельній ділянці:
- склад пилорами, інвентарний номер 6460 (інвентаризаційний опис № 8, порядковий № 2), балансова вартість -22523340 крб., залишкова вартість -21566766 крб.;
- РБУ цеху ЖБК інвентарний номер 6020 (інвентаризаційний опис № 6, порядковий № 1), балансова вартість -174859176 крб., залишкова вартість -138263117 крб.;
- склад цементу, інвентарний номер 6019 (інвентаризаційний опис № 6, порядковий № 2), балансова вартість -65536800 крб., залишкова вартість -45569724 крб.
До власності відповідача 1 відносяться:
- адміністративно-побутовий корпус (АБК (нове)) залишковою вартістю 111455914 крб.;
- склад цементу і цементопровід залишковою вартістю 18068857 крб.;
- приміщення для ремонту дільниці ОГМ (Бокси) залишковою вартістю 8784891 крб.;
- адміністративно-побутовий корпус (зимовий) залишковою вартістю 8659826 крб.;
- РБУ лінії подачі добавок залишковою вартістю 2338647 крб.;
- продовження колії козлового крану залишковою вартістю 11996233 крб.;
- дороги і площі залишковою вартістю 104580185 крб.;
- огорожа (забір) залишковою вартістю 3550050 крб.;
- розподільча стійка залишковою вартістю 23875798 крб.;
- прирельсовий склад залишковою вартістю 4112952 крб.;
- склад інертних матеріалів залишковою вартістю 3023615 крб.
Таким чином, зазначене вище майно (окрім того, що передане в оренду) набуте відповідачем 1 у процесі приватизації в установленому законом порядку та є його власністю.
Згідно з ч.1, ч.2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і власник не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 346 ЦК України встановлено такі підстави припинення права власності:
відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам'яток історії та культури; викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.
В даному випадку право власності відповідача 1 на зазначене вище нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, не припинялося з підстав, передбачених ст. 346 ЦК України.
Крім того, колегія суддів враховує, що в силу ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч. ч. 2 - 5 ст. 13 цього Кодексу, згідно з якими при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У разі задоволення позову про зобов'язання відповідача 1 звільнити земельну ділянку від належного йому нерухомого майна, будуть істотно порушені його права як легітимного власника такого майна, тому позовні вимоги позивача 2 не підлягають задоволенню.
Позивачем 2 не надано будь-яких інших доказів, які можуть підтверджувати порушення земельного законодавства відповідачем 1, в тому числі, самовільного використання спірної земельної ділянки, зокрема, актів перевірки державних органів у сфері контролю за використанням та охороною земель, актів перевірки органів держархбудконтролю, протоколів про адміністративні правопорушення тощо.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з листа Державного проектного інституту «Київський Промбудпроект»від 22.02.1995 року № 15-1/1П-ГІ-82 та Плану розташування земельної ділянки, що є Додатком № 1 до висновку ДПІ «Київський Промбудпроект»від 28.08.1997 року № 15-83/483, частину спірної земельної ділянки в процесі паспортизації та інвентаризації земель, що проводилась в м. Бровари, було рекомендовано передати в користування відповідачу 1 та іншим правонаступникам будівельних організацій, які утворились в процесі їх організаційно-майнового реформування, володіють значною частиною основних і виробничих фондів та функціонують на вказаній території.
Листом від 05.07.1995 року № 08-1380 позивач 2 у відповідь на зазначені рекомендації ДПІ «Київський Промбудпроект», а також керуючись рішенням Броварського міськвиконкому від 25.07.1994 року, дав згоду на вилучення із свого землекористування земельної ділянки площею 5,65 га, що знаходиться під виробничою базою відповідача 1 та інших підрозділів, створених в процесі реформування тресту.
Колегія суддів звертає увагу також на те, що з Генерального плану виробничої бази ОП «Броварипромжитлобуд»від 1994 року, наданого до суду позивачем 2, вбачається, що будівлі та споруди, які позивач 2 вважає самочинним будівництвом, станом на 1994 рік вже були розташовані на спірній земельній ділянці.
З викладеного випливає, що позивач 2 набув у користування земельну ділянку, що була обтяжена правами третіх осіб -власників та користувачів майна, яке розташоване на цій ділянці, оскільки на момент оформлення позивачем 2 Державного акту на право постійного користування спірною земельною ділянкою (1998 рік), на ній вже знаходились будівлі та споруди відповідача 1 та інших осіб.
Відтак, суд вважає недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню, позовні вимоги позивача 2.
З приводу заявленого відповідачем 1 зустрічного позову до позивача 2 про визнання права власності на об'єкти нерухомості, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Судом встановлено, що земельна ділянка, на якій знаходиться майно, на яке у зустрічному позові просить визнати право власності Орендне підприємство «Броварипромжитлобуд», належить на праві постійного користування Казенному заводу порошкової металургії.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Позивачем за зустрічним позовом не надано доказів надання йому уповноваженим органом у встановленому законом порядку земельної ділянки під зазначене збудоване нерухоме майно.
З метою забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи, господарський суд Київської області зобов'язав сторони та третю особу, із залученням представників Броварського міжміського бюро технічної інвентаризації та броварського міського відділу земельних ресурсів провести інвентаризацію земельної ділянки, на якій знаходиться спірне майно (що заявлене, як самочинно збудоване) та майна (об'єктів нерухомості, тимчасових споруд), про що скласти інвентаризаційний акт та схему розташування об'єктів, із зазначенням назви об'єкту, інвентарного номеру (якщо такий присвоєно), особи, якою будувалися та у віданні якої знаходяться будівлі (споруди), властивостей (капітальна, тимчасова).
Проте, з аналізу Акту обстеження земельної ділянки від 23.11.2007 року, складеного на виконання вимог ухвали суду, не вбачається, кому і на якому правовому титулі належить нерухоме майно, що знаходиться на спірній земельній ділянці.
Надана відповідачем 1 інформація про належність об'єктів не є допустимим доказом у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не містить жодних підтверджень належності спірного майна певним суб'єктам.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів.
При цьому, умовою для задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власності на майно. Такими доказами, насамперед, є правовстановлюючі документи, перелік яких наведено у Тимчасовому положенні про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5.
Суд не приймає до уваги посилання позивача за зустрічним позовом на договір № 1 від 23.04.1991 року, за яким він придбав у відповідача майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, а саме: прирейковий склад, склад інертних матеріалів, адміністративно-побутовий корпус, оскільки в матеріалах справи вказаний договір відсутній.
Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням вимог зазначеної статті, не можуть бути допустимими доказами наявності у позивача права власності платіжне доручення № 19 від 16.01.2009 року та авізо № 10 від 17.03.1992 року, оскільки дані документи не є правовстановлюючими та не підтверджують наявність правовідносин купівлі-продажу спірного майна між позивачем та відповідачем.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Абзацом 3 частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державної реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»визначено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме - право власності на нерухоме майно.
Судом встановлено, що у позивача за зустрічним позовом відсутні документи, які б посвідчували його право власності на зазначене нерухоме майно, що знаходиться на спірній земельній ділянці, крім того, суд враховує, що ці об'єкти у відповідності до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно не були зареєстровані позивачем за зустрічним позовом в Комунальному підприємстві «Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації».
Таким чином, викладені вище факти свідчать про порушення зі сторони позивача за зустрічним позовом положень ч. 1 ст. 181, ч. 1 ст. 182, ч. 3 п. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, п. 1 ч.1 ст. 4 та ст. 19 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», а також Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно та неподання суду належних і допустимих доказів на підтвердження свого права власності на зазначені об'єкти нерухомого майна.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Натомість, позивач 1 та позивач 2 за первісним позовом не довели обставин, на які вони посилаються як на підстави зобов'язання відповідача 1 знести об'єкти самочинного будівництва, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували законність та обґрунтованість вимог позивачів.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позивач 1 та позивач 2 не довели обставин, на які посилаються як на підстави своїх вимог, а тому позовні вимоги позивачів за первісним позовом задоволенню не підлягають.
Позивачем за зустрічним позовом також не доведено, що нерухоме майно, що знаходиться на спірній земельній ділянці, належить йому на праві власності. В матеріалах справи відсутні докази, що спростовують наведене.
Витрати по сплаті державного мита та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу по первісному та зустрічному позову розподіляються відповідно до ст. 49 ГПК України.
На підставі наведеного, керуючись ст.124 Конституції України, ст. ст. 1, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Австрія-Капітал», Казенного заводу порошкової металургії до Орендного підприємства «Броварипромжитлобуд»про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та знести самочинне будівництво відмовити.
В задоволенні зустрічного позову Орендного підприємства «Броварипромжитлобуд»до Казенного заводу порошкової металургії про визнання права власності на об'єкти нерухомості відмовити.
Головуючий суддяЄ.П. Євграфова
СуддяЛ.Я. Мальована
СуддяВ.М. Антонова
Рішення підписано 30.04.2009р.