вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
01.04.09Справа №2а-1879/08/8
(09:57)
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим ускладі головуючого судді Кушнової А.О. , , при секретарі Дрягіні В.П., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Закритого акціонерного товариства "Сімкомунсервіс"
до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим
про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення
за участю представників:
від позивача: Доценко Наталя Володимірівна,довіреність № 105/1 від 26.08.08; Єлеонська Вероніка Ігорівна, довіреність № 105/1 від 26.08.08
від відповідача: Тарасенко О.В., довіреність № 87/10.0 від 23.07.08
Суть спору: позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АРК, у якому просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ ум. Сімферополі АР Крим від 07.08.08 р. № 0008891502/0 по сплаті штрафних санкцій з ПДВ у сумі 225 379,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем при винесені оскаржуваного податкового повідомлення-рішення порушені положення п.п. 15.1.1 ст. 15 та п.п. «в» п.п.18.2.1 ст.18 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
При цьому позивач вважає, що відповідач неправомірно нарахував штрафні санкції у сумі 225 379,00 грн. у зв'язку зі спливом строків давності самостійного визначення податковим органом суми податкових зобов'язань позивача. Також, у доповненнях до позову позивач посилається на застосування до нього з 16.06.05 року по 19.06.08 судової процедури банкрутства. На думку позивача сума штрафних санкцій з ПДВ у розмірі 225 379,00 грн., що нарахована відповідачем відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, є конкурсною заборгованістю відповідно до ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та є погашеною станом на 19.06.08.
Відповідач позов не визнав та вважає його таким, що не підлягає задоволенню, оскільки повідомлення-рішення, що оскаржується, прийнято відповідно до вимог чинного законодавства України і підстави для його скасування відсутні.
Так, відповідач вважає, що позивач в порушення п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» самостійно своєчасно не погасив узгоджені податкові зобов'язання по ПДВ, у зв'язку з чим відповідно до п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Інструкції ДПАУ № 342 від 03.09.01 № 276 від 18.07.05 року «Про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків, які поступають до бюджетів і державних цільових фондів» правомірно було винесене податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Сімферополі АР Крим від 07.08.08р. №0008891502/0 по сплаті штрафних санкцій з ПДВ у сумі 225 379,00 грн.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд
Державною податковою інспекцією в м.Сімферополі проведена невиїзна документальна перевірка своєчасності сплати податку на додану вартість по податковій декларації до бюджету Закритого акціонерного товариства «Сімкомунсервіс» за періоди: грудень 2002 р., січень 2003, лютий 2003, березень 2003, квітень 2003, травень 2003, червень 2003, липень 2003, серпень 2003, вересень 2003, жовтень 2003, листопад 2003, грудень 2003, лютий 2004, березень 2004, квітень 2004. уточ. розрахунок № 562312 від 16.06.04, травень 2004, червень 2004, липень 2004, серпень 2004, вересень 2004, листопад 2004, грудень 2004, за наслідками якої складено акт перевірки № 2529/10/15-2/13778729 від 31.07.2008 р. (далі -Акт перевірки) (а.с.5-8).
На підставі акту винесене податкове повідомлення - рішення за формою «Ш» №0008891502/0 від 07.08.2008 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50% в сумі 225 379,49 грн. за затримку сплати самостійно визначених податкових зобов'язань понад 90 календарних днів. Штрафні санкції за несвоєчасну сплату узгоджених сум ПДВ по податковим деклараціям розраховані в автоматичному режимі за допомогою програмного комплексу АРМ «ТАХ».
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із частинами 1,3 статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями) Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України від 13.07.2000 № 886/2000 Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Виходячи з системного аналізу вищевикладених норм, суд приходить до висновку про те, що ДПІ в м. Сімферополі є територіальним органом виконавчої влади, яка у правовідносинах з юридичними особами, в тому числі пов'язаними із своєчасністю сплати податків до бюджету, реалізують владні управлінські функції, через що належить до суб'єктів владних повноважень в розумінні пп.7 п.1 ст.3 КАС України.
Отже, даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" N 2181-III від 21.12.2000 р. (із змінами та доповненнями).
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України; податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Згідно підпункту 1.5 п. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.
Відповідно до п. 17.3 ст. 17 вищезазначеного Закону України сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.
Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм можна дійти висновку, що сума штрафних санкцій за змістом Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є складовою податкового зобов'язання.
Згідно п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством.
Штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому пунктом 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків.
Так, положення п. 17.1.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачають підстави, строки, порядок та розмір сплати штрафу.
Отже, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:
при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.
Як, зазначено у п. 5.3.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Зазначеним вище підпунктом 4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:
а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;
б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);
в) календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.1.4 цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року;
г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), - до 1 квітня року, наступного за звітним.
Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків) згідно з відповідним законом з питань оподаткування, така декларація подається у строки, визначені цим пунктом для такого базового податкового періоду. Для цілей підпункту 4.1.4 цього пункту під терміном "базовий податковий період" слід розуміти перший податковий період звітного року, визначений відповідним законом з питань оподаткування, зокрема календарний місяць для цілей оподаткування податком на додану вартість.
За змістом п.5.1 ст.5 Закону №2181 - податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. А тому в силу пп.5.3.1 цього Закону - платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього Закону для подання податкової декларації.
Відповідно до вимог п.п. 17.1.7 цього Закону, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у визначених з залежності від терміну такої затримки розмірах.
Враховуючи наведені норми Закону № 2181, суд враховує, що штраф відповідно до п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 цього Закону застосовується у відсотках від погашеної суми податкового боргу, де строк, визначений ст. 15 Закону слід обраховувати саме з дати погашення податкового боргу.
Таким чином, аналізуючи підстави нарахування штрафних санкцій за п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону №2181, необхідно звернути увагу, що повідомлення про застосування штрафів складається в залежності від терміну затримки сплати (погашення) узгодженого податкового зобов'язання, що відповідає вимогам Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001 №110, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.03.2001р. за N268/5459. Отже, зобов'язання платника податків щодо сплати штрафу за несвоєчасну сплату податку на додану вартість виникають в залежності від терміну затримки сплати (погашення) узгодженого податкового зобов'язання.
Положеннями ч.3 та ч.4 ст.9 Закону України «Про систему оподаткування» визначено, що зобов'язання юридичної та фізичної особи по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів) припиняються у зв'язку зі сплатою податку, збору (обов'язкового платежу).
У розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» переказ грошей - це рух певної суми грошей з метою її зарахування на рахунок одержувача або видачі йому в наявній формі. Ініціатором переказу вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування і подачі відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу.
Податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації, що передбачено п.5.1. ст. 5 Закону України №2181.
Відповідно до п. 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/11205 (далі-Порядок № 327), невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.
Вказане свідчить про те, що за будь-яких яких обставин підставою для висновків про порушення граничних строків сплати зобов'язань можуть бути виключно первинні документи (податкові декларації та інші документи, пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), зокрема платіжні доручення чи акти про направлення готівкових коштів в рахунок погашення податкового боргу.
Згідно з п. 6.1.7 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, податкове повідомлення про застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов'язань складається за формою та згідно з вимогами, установленими Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 N 253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за N 567/5758 (зі змінами та доповненнями).
З форми податкового повідомлення за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання (форма "Ш") слідує, що в основу такого повідомлення може бути покладено виключно акт перевірки, до якого п. 1.7., п. 2.3.2 Порядку № 327 встановлені вимоги про необхідність відображення в акті посилань на первинні документи бухгалтерського і податкового обліку платника податків, що підтверджують наявність фактів порушення податкового законодавства.
Як пояснив представник відповідача та вбачається з акту перевірки, при перевірці були використані податкові декларації позивача з ПДВ та відомості картки особового рахунку платника податків по ПДВ, в яких зарахування сплачених зобов'язань відбувалось в автоматичному режимі без додержання призначення платежу згідно платіжних доручень платника податків. Первинні документи позивача, зокрема, платіжні доручення, якими позивач сплачував визначені та узгоджені у перевірених податкових деклараціях з податку на додану вартість податкові зобов'язання згідно з вказаними у них призначеннями платежів, відповідачем не досліджувалось.
Вказане підтверджується також тим, що надані позивачем платіжні доручення на підтвердження сплати податкових зобов'язань у спірному періоді, про що свідчать визначені в них призначення платежів, у акті перевірки не відображені та не приймались до уваги. В той же час, зазначені в акті перевірки платіжні доручення свідчать про сплату податкових зобов'язань з ПДВ за податковий період, що не перевірявся.
Як свідчать наявні в матеріалах справи та зазначені в актах перевірок платіжні доручення за 2003-2008р.р., позивач відповідно до доданих до матеріалів справи платіжних доручень сплачував поточні податкові зобов'язання з ПДВ, визначені у податкових деклараціях з ПДВ за відповідні періоди грудня 2002р., 2003-2008р.р., а також по плану санації, в свою чергу ДПІ в м.Сімферополі на підставі п 7.7 ст. 7 Закону України №2181, здійснювала погашення податкового боргу в порядку календарної черговості його виникнення, не звертаючи уваги на призначення платежу, вказані позивачем у платіжних дорученням при сплаті поточних податкових зобов'язань, що і призвело до нарахування спірних штрафних санкцій.
Відповідно до п.2.3.4 Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
Отже, чинним законодавством не передбачено нарахування штрафних санкцій в автоматичному режимі, а картка особового рахунку не є первинним документом платника податків, який може свідчити про порушення граничних строків сплати зобов'язань, у зв'язку з чим суд доходить висновку про необгрунтованість здійсненого відповідачем нарахування штрафних санкцій згідно зі спірним податковим повідомленням-рішенням.
Суд вважає, що такі дії та висновки відповідача суперечать положенням чинного законодавства України з огляду на таке.
Пункт 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» визначає, що платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.
При цьому, частиною 4 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» передбачено, що обов'язок юридичної і фізичної особи по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється у зв'язку зі сплатою податку, збору (обов'язкового платежу).
Стаття 1 Закону України №2181 також визначає, що обов'язок погашати податковий борг покладено на платника податків, із чого слідує, що право визначати призначення платежу, внаслідок чого і відбувається погашення податкового боргу, належить лише платнику податків.
Пункт 11.4 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України № 276 від 18.07.2005р. та зареєстрованої в Мінюсті України 02.08.2005. за № 843/11123, визначає, що під погашенням податкового боргу за певним видом платежу слід розуміти зменшення абсолютного значення від'ємного сальдо розрахунків платника з бюджетом та пені, підтверджене відповідним документом.
Таким чином, доказом самостійної сплати податкового боргу платником податку може бути лише документи такого платника податку (в т.ч. платіжні доручення) з відповідним призначенням платежу.
Самостійне ж розпорядження органом державної податкової служби коштами платника шляхом перерозподілу платежів в автоматичному режимі і направлення їх на погашення податкового боргу, всупереч визначеному платником призначення платежу, є недопустимим.
Крім того, серед прав органів державної податкової служби, передбачених ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» немає права самостійно, без згоди на те платника податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платника податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства, а також стягувати в судовому порядку суми податкового боргу, штрафу, пені.
Відповідно до п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України №2181 джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податку є будь-які власні грошові кошти, в тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна тощо.
Крім того, п. 11 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” наділяє органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, правом застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України, але не наділяє їх правом самостійно розпоряджатись коштами платника податків на свій розсуд.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, з позовом до позивача про стягнення податкового боргу з ПДВ за податковими деклараціями з ПДВ за період грудень 2002,2003-2004, в разі неповної оплати платіжними дорученнями, відповідач не звертався, а самостійно погашав його за рахунок поточних платежів позивача 2005-2007р.р, внаслідок чого і дійшов висновку про порушення позивачем граничних строків сплати податкових зобов'язань за період, що перевірявся.
За таких обставин суд вважає, що положення п. 7.7 ст. 7 Закону України №2181, яким встановлена рівність бюджетних інтересів та передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, розповсюджуються виключно на платника податків, адже обов'язок по сплаті податкових зобов'язань та податкового боргу згідно з вимогами податкового законодавства покладено саме на платників податків, а не на контролюючий орган і п. 7.7 ст. 7 Закону України №2181 не дає права податковим органам направляти кошти підприємства на свій розсуд.
Відповідач не навів суду жодної норми законодавства, яка б наділяла органи державної податкової служби повноваженнями по самостійному розпорядженню коштами платника податків на свій розсуд та всупереч волі платника.
Крім того, відповідно до положень чинних протягом спірного періоду Інструкцій про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету № 37 та № 276, облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи (далі - АІС). При введенні первинних документів по кожній операції фіксується особистий номер працівника, дата та час введення інформації. При обробці розрахункових документів про сплату платежів до бюджету в автоматичному режимі з використанням даних електронного реєстру розрахункових документів відповідальною особою, яка проводить їх обробку, за зовнішніми ознаками перевіряються дані заповнення реквізиту "Призначення платежу" на відповідність необхідним вимогам та на його паперовій копії проставляється дата та підпис відповідальної особи.
З даних положень законодавства слідує, що операції в картках особових рахунків проводяться в хронологічному порядку, але на підставі первинних документів платника податків та визначених в них призначень платежів.
Системний аналіз норм Закону України №2181 та Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету та від 18.07.2005 № 276, свідчить, що контроль за справлянням податкових зобов'язань, що здійснюється органами державної податкової служби України, не передбачає прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.
Відповідно до ст. 177 ЦК України гроші є об'єктами цивільних прав, у тому числі права власності.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк виконує доручення клієнта у точній відповідності з інформацією, що міститься в розрахунковому документі.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власник користується своїм майном на свій власний розсуд. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що встановлено ст. 391 ЦК України. Відповідно до ст.ст. 22, 41 Конституції України захист права власності гарантується державою. Кожен має право володіти, користуватись та розпоряджуватися своєю власністю. Відповідно до ст.47 Господарського кодексу України держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що жодна норма податкового законодавства не наділяє органи державної податкової служби повноваженнями розпоряджатися коштами платника податків всупереч його волі, вираженій у призначеннях платежів на платіжних дорученнях, на свій власний розсуд.
Таким чином суд прийшов до висновку про відсутність у відповідача повноважень змінювати призначення платежу, визначене платником податків в платіжних документах.
При таких обставинах, суд вважає, що відповідач діяв упереджено, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи, несправедливо.
Частина 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, належних доказів того, що нарахування застосованих до позивача штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням здійснено правильно та правомірно, на підставі первинних документів позивача, ДПІ в м.Сімферополі суду не надано.
Судом встановлено, що 20.05.05 Господарським судом АРК порушена справа про банкрутство ЗАТ «Сімкомунсервіс». Ухвалою підготовчого засідання Господарського суду АР Крим у справі про банкрутство ЗАТ «Сімкомунсервіс» № 2-8/8860-2005 від 16.06.05 до ЗАТ «Сімкомунсервіс» застосовано судову процедуру банкрутства - розпорядження майном, визнані грошові вимоги ініціюючого кредитора - Державної податкової інспекції у м.Сімферополі у сумі 815 992,33 грн., призначено розпорядника майна (а.с. 42).
Ухвалою Господарського суду АР Крим у справі про банкрутство ЗАТ «Сімкомунсервіс» № 2-8/8860-2005 від 21.12.05 застосовано відносно позивача процедуру банкрутства - санацію (відновлення платоспроможності боржника) згідно Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (а.с. 43-44).
Як зазначено у преамбулі Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" цей закон не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Так, згідно з п. 15 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 цього Закону.
Положеннями ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
Положення ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначають поняття «кредитора», яким є юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Судом встановлено, що ДПІ у м. Сімферополі у період судової процедури банкрутства позивача виступала конкурсним кредитором, для якого передбачено, що кредитори з вимогами щодо пені, штрафів, інших фінансових санкції, які є публічно-правовими санкціями, що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, згідно з частиною 1 статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вправі подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника.
Розмір штрафів і пені відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" має бути включений до реєстру вимог окремо та задовольнятися у шосту чергу відповідно до черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої статтею 31 Закону.
Відповідачем у пунктах 1-24 акту перевірки № 2529/10/15-2/13778729 від 31.07.2008р. вказані граничні терміни сплати податкових зобов'язань з ПДВ кожного з періоду, що перевірявся, останній з яких припадає на 31.01.05 року. (а. с. 6-8).
Судом досліджені всі податкові декларації з податку на додану вартість позивача за грудень 2002р., 2003-2004р. та всі платіжні документи, які свідчать про сплату позивачем податку на додану вартість (а. 82-141; 142-154; 173-225), за результатами яких встановлено наступне.
Конкурсні зобов'язання позивача щодо сплати штрафу з ПДВ за несвоєчасну сплату податку на додану вартість виникли за деклараціями по податку на додану вартість:
· За грудень 2002р. від 20.01.03 (а.с.246-247) з уточненим розрахунком за грудень 2002р. від 07.02.03 (а.с.249-251);
· За січень 2003р. від 20.02.03 (а.с. 106-107);
· За лютий 2003р. від 20.03.03 (а.с.104-105).
Податковий борг за вищенаведеними деклараціями по податку на додану вартість був сплачений позивачем до 20.05.05, як зазначено у акті перевірки відповідача № 2529/10/15-2/13778729 (а.с.6) та відповідних платіжних дорученнях (а.с.143, 145). Отже, сплата штрафних санкцій з ПДВ за вищенаведеними деклараціями здійснена до порушення справи про банкрутство ЗАТ «Сімкомунсервіс» 20.05.05р. і підстав вважати порушеними строки оплати самостійно визначених податкових зобов'язань у суду немає.
Судом встановлено, що граничні строки сплати інших податкових декларацій з ПДВ настали в період після порушення справи про банкрутство.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Штрафні санкції за деклараціями по податку на додану вартість, зазначеними у п.п. 4-24 акту перевірки від 31.07.08 № 2529/10/15-2/13778729, могли виникнути лише після порушення справи про банкрутство ЗАТ «Сімкомунсервіс», отже є поточними у розумінні ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Відповідно до положень ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться, про що зазначається в ухвалі господарського суду.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Приймаючі до уваги спеціальні норми ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» штрафні санкцій за деклараціями по податку на додану вартість, зазначеними у п.п. 4-24 акту перевірки від 31.07.08 № 2529/10/15-2/13778729, не можуть бути нараховані.
Крім того, суд звертає увагу на наступне.
Ухвалою Господарського суду АР Крим у справі про банкрутство ЗАТ «Сімкомунсервіс» № 2-17/2669-2006 від 19.06.08 провадження по справі припинено на підставі п. 7 ст. 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (а. с. 46). Вказана ухвала набрала законної сили.
Відповідно до п. 7 ст. 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами.
Крім того, як зазначено у мотивувальній частині ухвали Господарського суду АР Крим у справі про банкрутство ЗАТ «Сімкомунсервіс» № 2-17/2669-2006 від 19.06.08 боржником (позивачем) виконані всі поточні кредиторські зобов'язання.
Згідно положень ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, суд приходить до висновку про відсутність у позивача перед відповідачем будь якої заборгованості зі сплати обов'язкових платежів, штрафних санкцій та пені станом на 19.06.08, а саме на день припинення господарським судом АРК провадження у справі № 2-17/2669-2006 про банкрутство ЗАТ «Сімкомунсервіс».
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про безпідставність та необгрунтованість прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.Сімферополі АР Крим від 07.08.08 р. № 0008891502/0 по сплаті штрафних санкцій у сумі 225 379,00 грн., що свідчить про його протиправність.
За таких обставин суд прийшов до висновку, що відповідач діяв упереджено, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання розумного балансу між публічними інтересами та інтересами позивача.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч. 2 ст. 11 КАС України передбачені межі судового розгляду: суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З метою повного захисту прав, свобод та інтересів сторін суд приходить до висновку про доцільність визнання податкове повідомлення-рішення ДПІ ум. Сімферополі АР Крим від 07.08.08 р. № 0008891502/0 по сплаті штрафних санкцій у сумі 225 379,00 грн. протиправним та його скасування.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
В судовому засіданні 01.04.09 оголошено вступну та резолютивну частину постанови. Постанова складена у повному обсязі 06.04.09р.
Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 07.08.08 р. № 0008891502/0 про зобов'язання сплати штрафних санкцій з податку на додану вартість ЗАТ «Сімкомунсервіс» у сумі 225 379,00 грн.
3. Стягнути на користь ЗАТ «Сімкомунсервіс» (м.Сімферополь, пр. Кирова, 52, банківські реквізити невідомі) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 гривні 40 копійок.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя Кушнова А.О.