Справа № 316/2255/13-ц
Провадження № 2/316/1004/13
"03" грудня 2013 р. Місцевий Енергодарський міський суд Запорізької області у складі:
головуючого: Ткаченко І. М.,
при секретарі: Лохматовій Г. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Енергодар цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в порядку регресу,-
04.09.2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів в порядку регресу.
На підтвердження своїх вимог пояснив, що 11.08.2006 року між ним та відповідачкою було укладено шлюб. Рішенням Жовтневого суду Дніпропетровської області від 17.05.2010 року шлюб було розірвано.
Під час шлюбу позивачем було укладено договір позики з ОСОБА_3, згідно якого він взяв в борг 25000 доларів США із строком повернення до жовтня 2009 року. Гроші були взяті в борг в інтересах сім'ї, для купівлі квартири та ремонту в ній. Зобов'язання були ним виконані в повному обсязі, та гроші повернуті. Просить суд стягнути з відповідачки частку виплачену ним за договором позики в розмірі 99912 грн. 50 коп., та стягнути судові витрати.
У судове засідання позивач не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, за участю представника.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, дав відповідні пояснення стосовно предмету розгляду, та просить позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідачка та її представник у судовому засіданні позов не визнали, та пояснили, що кошти на придбання квартири давали батьки відповідачки, за матеріальним станом брат позивача не мав можливості надати такі кошти, про борг відповідачка дізналася тільки в 2009 році. Крім того, вважають, що позивачем пропущено строк позовної давності, просять його застосувати та в задоволенні позову відмовити.
Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснили, що коти давалися ними в борг сторонам по справі для придбання квартири.
Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилались позивач та його представник, як на підставу вимог, а відповідачі як на підставу своїх заперечень, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Згідно вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.
Згідно ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Так у судовому засіданні встановлено, що 11.08.2006 року між позивачем та відповідачкою було укладено шлюб. Рішенням Жовтневого суду Дніпропетровської області від 17.05.2010 року шлюб було розірвано.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.2010 року, та рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.07.2010 року ОСОБА_2 було відмовлено в задоволенні позову про визнання договору позики недійсним.
Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З цього суд робить висновок, що судовими рішеннями було встановлено наявність боргу, та витрачення коштів в інтересах сім'ї.
Однак, позов заявлено з підстав сімейного Кодексу України та з регресних зобов'язань передбачених Цивільним Кодексом України.
Визначаючи природу позовних вимог та право відношень сторін, суд вважає, що має місце сімейні правовід ношені між сторонами по справі.
Таким чином, до спірних право відношень повинні бути застосовані правила, що регулюються Сімейним Кодексом України.
Відповідно до ч. 2 ст. 72 Сімейного Кодексу України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Таким чином, суд виходить з моменту розірвання шлюбу, то б то з 17.05.2010 року, коли рішення суду про розірвання шлюбу набрало чинності.
До суду позивач звернувся 04.09.2013 року, після спливу трирічного строку.
Представник відповідачки та відповідачка просять суд застосувати строк позовної давності та з цих підстав відмовити в задоволенні позову.
П. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року зазначено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховується також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Таким чином, враховуючи рішення суду про поділ майна, де подружжя вже ділило майно, а саме квартиру, позивач мав можливість та достовірно знав про наявність боргу, позивач мав можливість звернутися до суду в визначений законом строк. При цьому, навіть зараз, позивач не ставить питання про поновлення строку, та не зазначає поважність причин його пропуску.
Враховуючи, що позивачем пропущено строк позовної давності, не ставить питання про його поновлення, не вказуються причини поважності пропуску, а відповідачка заявила відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України клопотання про застосування позовної давності, суд вважає, що в задоволенні позову повинно бути відмовлено.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні,на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Таким чином не підлягають і вимоги стосовно стягнення судових витрат.
Керуючись ст. ст. 267 ЦК України, ст. ст. 3, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст. 72 Сімейного Кодексу України, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в порядку регресу відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Для осіб відсутніх у судовому засіданні в той же строк, з моменту отримання копії рішення.
Суддя: І. М. Ткаченко