Справа № 2-994/12
Провадження № 22ц/782/4838/13
28 листопада 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого: Лісіциної А.І.
суддів: Іванової І.П., Галан Н.М.,
при секретарі Кушнарьовій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слов'яносербського районного суду Луганської області від 23 жовтня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину майна, набутого за час шлюбу, -
Оскаржуваним рішенням позовні вимоги задоволено частково, визнано спільною сумісною власністю та визнано за ОСОБА_1, право власності на автомобіль ВАЗ 2107, 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який належав на праві власності ОСОБА_3; стягнуто з ОСОБА_1 грошову компенсацію за ? частину цього автомобіля на користь ОСОБА_2 в сумі 12022 грн. У задоволенні вимог ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на ? частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду 1-ї інстанції частково скасувати в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на ? частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та постановити в цій частині нове, яким задовольнити вказані позовні вимоги.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення суду в частині визнання за ОСОБА_1, , права власності на автомобіль ВАЗ 210704, 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який належав на праві власності ОСОБА_3 та в частині стягнення з неї грошової компенсації за частину цього автомобіля на користь ОСОБА_2 в сумі 12022 грн. не оскаржується і в апеляційному порядку не перевіряється.
Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на ? частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що єдиним власником цієї квартири був ОСОБА_3, оскільки ним вона була приватизована, у зв'язку з чим вказана квартира не може вважатися об'єктом права спільної сумісної власності.
Проте до такого висновку суд дійшов внаслідок неповного з'ясування обставин справи, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що згідно п. п. 1, 4 ч. 1 ст.309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.
Згідно п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Однак, ч.1 ст. 62 СК України та п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року передбачає, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира була надана ОСОБА_3 у 2006 році, коли він мешкав однією сім'єю з позивачкою на склад сім'ї 4 чоловіка, в тому чисті і позивачку і її сина. За час проживання у квартирі було зроблено ремонт, внаслідок якого вартість квартири істотно збільшилася, про що свідчить висновок будівельно-технічної експертизи №883/23 від 25.07.2013 року.
Згідно цього висновку ринкова вартість квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 станом на 27.12.2006 року складає 35530 грн., а ринкова вартість цієї ж квартири станом на час проведення експертизи складає 106396 грн., а вартість виконаних будівельно-ремонтних робіт у цій квартирі у період з 27.12.2006 року по день проведення експертизи складає 49964 грн.
Суд першої інстанції встановивши, що позивачка та померлий ОСОБА_3 були сім'єю, що майно набуте ними під час проживання є спільною сумісною власністю і розподіливши автомобіль, безпідставно відмовив у визнанні права власності за позивачкою на ? частину квартири.
За таких обставин рішення суду підлягає зміні з ухваленням нового рішення і задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі і визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частину квартири.
Керуючись ст.ст. 209, 303,304,п.3 ч.1 ст.307, .ст.309, 316,317,319 ЦПК України судова колегія,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Слов'яносербського районного суду Луганської області від 23 жовтня 2013 року змінити, в частині відмови ОСОБА_1 у позові про визнання права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 рішення скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити та визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає чинності негайно, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий
Судді: