Головуючий суду 1 інстанції - Мирошникова О.Ш.
Доповідач - Соловей Р.С.
Справа № 425/1080/13-ц
Провадження № 22ц/782/4910/13
27 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області
у складі: головуючого Соловей Р.С.,
суддів Медведєва А.М., Пащенко Л.В.
при секретарі Арутюнян Р.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 17 жовтня 2013 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, - про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні майном,
В квітні 2013 року позивач звернувся до суду з позовною заявою з подальшим уточненням позовних вимог (а. с. 29, 75), просив зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійснені ним права користування та розпорядження належною йому ? часткою квартири АДРЕСА_1, що перебуває у спільній частковій власності, шляхом надання доступу та вселення його у квартиру. Крім того, просив зобов'язати відповідачку та третіх осіб ОСОБА_4 і ОСОБА_5 передати йому (позивачеві) ключі від вхідних дверей квартири.
Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_3 задоволено частково, ухвалено усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні ним ? часткою квартири за вказаною вище адресою шляхом зобов'язання ОСОБА_2 передати позивачеві ключі від вхідних дверей вказаної квартири. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідачка, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення, як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та новим рішенням відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.
У судове засідання не з'явились сторони та треті особи, однак колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за їх відсутності, оскільки вони належним чином повідомлені про розгляд справи, про що свідчать зворотні поштові повідомлення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам.
Судом у справі встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником ? частки квартири АДРЕСА_1; інша ? частка квартири належить відповідачці ОСОБА_2, тобто квартира перебуває у їх спільній частковій власності. Зазначені обставини підтверджуються ухвалою Рубіжанскього міського суду від 06.04.2011 р. та витягом про державну реєстрацію прав КП БТІ Рубіжанської міської ради (а. с. 4, 5).
Крім того, встановлено, що позивач не проживає у спірній квартирі, але зареєстрований в ній з 19.09.2000 р. Крім нього, в цій квартирі зареєстровані з 01.07.2008 р. та фактично проживають батьки відповідачки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 (а. с. 6, 45, 46, 48), чого не заперечують сторони.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд виходив з того, що відповідачкою порушується право позивача користуватися належною йому часткою у спірній квартирі, оскільки нею не надаються позивачеві ключі від цієї квартири, тому позивач змушений був звертатися до правоохоронних органів з приводу перешкоджання йому з боку відповідачки у доступі до квартири. Згідно з висновками суду у оскаржуваному рішенні, наявність ключів від вхідних дверей спірної квартири є об'єктивною передумовою повноцінного користування позивачем своєю часткою у вказаній квартирі. З огляду на зазначене суд вважав за можливе задовольнити позовні вимоги в частині зобов'язання саме відповідачки, як особи, до якої був пред'явлений позов, передати позивачеві ключі від спірної квартири, тим самим усунувши перешкоди у користуванні останнім належною йому ? часткою у праві власності на майно, що перебуває у спільній частковій власності.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають матеріалам справи та вимогам чинного законодавства.
Виникнення спірних правовідносин зумовлено тим, що відповідачка, змінила замок в квартирі за вказаною вище адресою, чим створює позивачеві перешкоди у праві користування його часткою у майні, що перебуває у спільній частковій власності сторін у справі. З листа-повідомлення Рубіжанського МВ УМВС України в Луганській області за № 13722 від 17.09.2012 р. вбачається що позивач звертався у вересні 2012 року із заявою з приводу перешкоджання йому у доступі до квартири з боку колишньої дружини ОСОБА_2 (а. с. 11), на що обґрунтовано як на доказ послався суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Судом першої інстанції правильно застосовано у оскаржуваному рішенні положення ст. 319, 321, 383, 386, 391 Цивільного кодексу України як правові підстави вирішення спору між сторонами.
Статтями 41, 47 Конституції України, ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 316 - 319, 321 ЦК України, визначено та законодавчо закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає, що кожна особа має право на безперешкодне користування своїм майном, а також задекларовано право власника володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд здійснювати щодо свого майна будь-які дії, вчиняти будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право власника житлового будинку, квартири використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб передбачено ч. 1 ст. 383 Цивільного кодексу України та статтею 150 Житлового кодексу України.
Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Доводи апелянта, що позивач не проживає у спірній квартирі з 2008 року та не несе витрат по утриманню квартири, на увагу не заслуговують, оскільки розподіл витрат по утриманню квартири не є предметом спору у даній справі. Крім того, ті обставини, що позивач має іншу сім'ю та проживає за іншою адресою, не можуть бути перешкодою щодо здійснення позивачем свого права користуватися належною йому часткою у праві власності на квартиру.
Не є перешкодою у здійсненні позивачем права користування своєю часткою у праві власності на вказану квартиру також ті обставини, що не виділені частки у квартирі, не укладено між сторонами договір про порядок володіння та користування частками у квартирі, не встановлено судовим рішення порядок користування спірною квартирою, на що також посилається апелянт. У доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що спірна квартира є однокімнатною, та в ній проживають її батьки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 Вона вважає спільне проживання останніх в однокімнатній квартирі з позивачем неможливим. Жодним документом не визначено частку квартири, якою б відповідач міг користуватись без порушення прав її (відповідачки) та членів її сім'ї.
Натомість, апелянт вправі домовитися з позивачем про укладення договору щодо порядку володіння та користування частками у квартирі, чи запропонувати йому грошову компенсацію за його частку у спільному майні з припиненням права власності на це майно, або вимагати від позивача грошової компенсації своєї частки у спільному майні з наступним припиненням права власності; не позбавлена права апелянт звернутися до суду у порядку цивільного судочинства з вимогами щодо встановлення порядку користування спірною квартирою, щодо припинення права власності з виплатою грошової компенсації одному із співвласників тощо. Не позбавлений таких прав і позивач.
Отже, суд вправі тільки за позовом однієї із сторін встановити порядок користування відособленими приміщеннями або кімнатами квартири; предметом же позову ОСОБА_3 є лише усунення перешкод з боку відповідачки ОСОБА_2 щодо користування ним належною йому часткою у спірній квартирі та надання доступу до неї.
Відтак, посилання апелянта на необхідність застосування судом положень ст. ст. 355, 356, 358 ЦК України, а також практики Верховного Суду України, за якими має здійснюватись право спільної часткової власності є необґрунтованими; такі питання не є предметом спору у цій справі, оскільки не заявлені ані позивачем, ані відповідачкою, яка мала право звернутися із зустрічним позовом.
З огляду на зазначене, суд правильно керувався приписами ч. 1 ст. 11 ЦПК України та розглянув справу в межах заявлених позивачем вимог.
Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість вважати належним доказом у справі вказаний вище лист Рубіжанського МВ УМВС України в Луганській області, слід зазначити наступне. Цей доказ є належним, оскільки з нього вбачається звернення позивача до правоохоронних органів за фактом перешкоджання йому у доступі у квартиру ОСОБА_2, тобто у вказаному листі міститься інформація щодо предмета доказування. Не заслуговує на увагу довід апелянта щодо того, що інформація в цьому листі стосується звернення позивача до правоохоронного органу 06.09.2012 р., а з позовом він звернувся 01.04.2013 р. Вказана обставина, на думку колегії суддів, не має принципового значення для вирішення спору між сторонами. По-перше, в даному випадку не пропущено строк звернення до суду. По-друге, із змісту апеляційної скарги, як і з пояснень представника відповідачки та її самої в судовому засідання в суді першої інстанції, вбачається, що остання вважає неможливим проживання позивача у спірній квартирі разом з її батьками, які в ній проживають, а також вона визнає, що дійсно позивач не має ключів від вхідних дверей спірної квартири
Посилання апелянта на порушення її майнових прав у зв'язку із зобов'язанням надати ключі від вхідних дверей квартири, що змусить її нести витрати по виготовленню дублікату ключів, не може бути прийнятим до уваги суду, оскільки відповідачка, замінивши самостійно замок, повинна була передбачити можливість користування позивачем майном, що є у їх спільній частковій власності без обмеження при цьому його прав на безперешкодний доступ до своєї власності.
Щодо доводів апелянта про порушення судом вимог процесуальних норм ч. 4 ст. 35 ЦПК України та ст. 121 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне. Доводи апелянта щодо того, що позивачем не було вказано у позовних вимогах спосіб захисту його права, не відповідають матеріалам справи, оскільки у доповненнях до позову (а. с. 29 та 75) позивачем уточнено позовні вимоги із зазначенням способу захисту порушеного права.
Ті обставини, на які посилається апелянт, що судом було відкрито провадження у справі, не дивлячись на те, що позивачем не було виконано ухвалу про усунення недоліків від 01.04.2013 р. (а. с. 7), а вказані уточнення до позовної заяви були подані вже після відкриття провадження у справі, а також те, що після залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, суд розпочав розгляд справи спочатку, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не допущено порушення норм процесуального права, які були б підставою для скасування рішення.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив характер правовідносин, дав належну об'єктивну оцінку наданим доказам, висновки суду в оскаржуваному рішенні є обґрунтованими, відповідають вимогам норм матеріального права, встановленим обставинам та матеріалам справи.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 17 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: