33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"26" листопада 2013 р. Справа № 918/1521/13
Суддя Горплюк А.М. розглянувши матеріали справи
за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
до відповідача Кузнецовського міського комунального підприємства
про стягнення 336 300 грн. 31 коп.
В засіданні приймали участь:
Від позивача: Клімцова В.В. (довіреність № 1183 від 13.06.2013р.).
Від відповідача: Діонісьєв І.М. (довіреність № 2010 від 11.11.2013р.).
Суть спору: позивач - Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до відповідача - Кузнецовського міського комунального підприємства про стягнення 376 343 грн. 46 коп. заборгованості, 13 874 грн. 91 коп. пені та 2 975 грн. 64 коп. 3% річних.
12.11.2013р. представник відповідача, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав відзив на позов, в якому визнає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 314 152 грн. 70 коп., 3% річних в сумі 2 975 грн. 64 коп. та просить зменшити сум пені до 2 000 грн. 00 коп..
В судовому засіданні 12.11.2013р. оголошено перерву до 19.11.2013р..
12.11.2013р. позивач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь 314 152 грн. 70 коп. заборгованості, 18 178 грн. 77 коп. пені та 3 968 грн. 84 коп. 3% річних. Судом прийнято дану заяву до розгляду.
18.11.2013р. представник відповідача, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав пояснення, в яких просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.
Ухвалою суду від 19.11.2013р. розгляд справи відкладено на 26.11.2013р..
26.11.2013р. позивач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав пояснення, в яких просить задоволити позовні вимоги в повному обсязі.
В судовому засіданні 26.11.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав вказаних у позовній заяві з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та заперечив проти задоволення заяви відповідача про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені. Представник відповідача визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу та 3% річних, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені просить суд відмовити.
Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для повного, обєктивного та всебічного розгляду справи.
В результаті розгляду матеріалів справи господарський суд
01.10.2002р. між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (надалі - ВП "Рівненська АЕС") та Кузнецовське комунальне підприємство (надалі - Абонент) було укладено договір № 1 про постачання питної води з водопроводу Рівненської АЕС та додаткову угоду № 1 від 06.07.2010р. (надалі - Договір, а.с. 9-13), відповідно до умов якого ВП "Рівненська АЕС" бере на себе зобов'язання забезпечити Абонента питною водою, яка відповідає чинному стандарту або дозволу Держстандарту України та Міністерства охорони здоров'я України на відхилення від стандарту, в розмірі встановленого ліміту в об'ємі 2880000 м. кубічних на рік, 240000 м. кубічних на місяць, 7890,4 м. кубічних на добу з максимальною подачею 420,0 м. кубічних на годину (пункт 1 Договору).
У відповідності до пункту 2 Договору, Абонент бере на себе зобов'язання своєчасно оплачувати надані йому послуги у водопостачанні, належно експлуатувати водопровідні мережі, пристрої та прилади на них, які перебувають у нього на балансі, відповідно до цього договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, Правил технічної експлуатації систем водопостачання та водовідведення, підприємство повинно оформитись на "Рівненській АЕС" як Абонент у порядку, визначеному Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України. Без такого оформлення водокористування вважається самовільним.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що розрахунки за використану воду здійснюються шляхом перерахування коштів на банківський рахунок "Рівненської АЕС" до 20-го числа місяця наступного за звітним.
На виконання умов Договору позивач згідно актів надання послуг (а.с. 76-70) в березні-серпні 2013 року забезпечив відповідача питною водою, за що виставив відповідачу рахунки на загальну суму 1 297 873 грн. 12 коп. (а.с. 14-18, 82).
Проте, відповідач, в порушення умов Договору, частково оплатив виставленні рахунки в сумі 983 720 грн. 42 коп., що підтверджується банківськими виписками та платіжним дорученням (а.с. 37-52, 87).
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену питну воду становить 314 152 грн. 70 коп., що не заперечується відповідачем.
Відповідно до пункту 4. Договору (зміни до якого були внесені додатковою угодою № 1 від 06.07.2013р., а.с. 13) за несвоєчасне виконання розрахунків за використану воду, відповідач зобов'язувався сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості за кожен день прострочення від суми невиконаних зобов'язань.
На підставі пункту 4. Договору позивач нарахував відповідачу пеню (по кожному рахунку окремо з урахуванням часткових оплат) в розмірі 18 178 грн. 77 коп. (розрахунок а.с. 95).
Крім того, на підставі частини 2 статті 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 3% річних (по кожному рахунку окремо з урахуванням часткових оплат) в розмірі 3 968 грн. 84 коп. (розрахунок а.с. 95).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частин 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідач доказів сплати боргу суду не подав.
На підставі вищевикладеного вимоги позивача про стягнення з відповідача 314 152 грн. 70 коп. заборгованості, 18 178 грн. 77 коп. пені та 3 968 грн. 84 коп. 3% річних стверджуються Договорами, іншими матеріалами справи, а відтак є законними та обґрунтованими.
У відзиві на позов відповідач вказує на те, що заборгованість перед позивачем виникла в звязку з не перерахуванням субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам області на погашення заборгованості з різниці в тарифах на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися органами влади чи органами місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013р. № 167. Так, відповідно до довідки наданої відповідачем (а.с.107) станом на 01.11.2013 року заборгованість з різниці в тарифах перед Кузнецовським міським комунальним підприємством за комунальні послуги в частині населення (з централізованого водопостачання та водовідведення) за 2011-2012 роки та 09 місяців 2012 року, становить 11 279 568 грн..
Крім того, відповідач вказує на незадовільний стан проведення розрахунків населенням міста за послуги водопостачання та водовідведення, в результаті чого у населення міста станом на жовтень 2013 року перед Кузнецовським міським комунальним підприємством утворився борг в сумі 1 351 80 грн.
Обставини викладенні у відзиві на позов відповідача, в якому він посилається на порядок перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам області на погашення заборгованості з різниці в тарифах на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися органами влади чи органами місцевого самоврядування затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013р. № 167, судом до уваги не беруться, оскільки даний порядок стосується відносин між державою та органами місцевого самоврядування, а не відносин між позивачем та відповідачем з приводу предмету позову. Обставини викладенні у відзиві з приводу важкого фінансового стану підприємства взяті судом до уваги.
Разом з тим, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України, яка кореспондується зі статтею 233 ГК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
При цьому судом повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що відповідач є комунальним підприємством, основним видом діяльності якого є забезпечення потреб населення та соціально значимих об'єктів міста, в число яких входять медичні та навчальні заклади, дитсадки, а також об'єкти в яких здійснюють свою діяльність органи державної влади, соціального забезпечення життєдіяльності міста та правоохоронні органи, тощо, порушення належної діяльності яких призведе до соціальної напруги в місті, суд вважає за можливе скористатись правом, наданим статтею 233 ГК України та пунктом 3 частини 1 статті 83 ГПК України, зменшивши розмір пені, яка підлягає до стягнення в сумі 18 178 грн. 77 коп., до 5 000 грн. 00 коп..
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача 314 152 грн. 70 коп. заборгованості, 5000 грн. 77 коп. пені та 3 968 грн. 84 коп. 3% річних.
Пунктом 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.
Враховуючи те, що задоволенню б підлягала вимога в розмірі 336 300 грн. 31 коп. на відповідача на підставі статті 49 ГПК України покладаються витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 726 грн. 01 коп. (336 300 грн. 31 коп. х 2% = 6 726 грн. 01 коп.).
Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Кузнецовського міського комунального підприємства (34400, Рівненська область, м. Кузнецовськ, майдан Незалежності 2, код ЄДРПОУ 30536302) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від іменні якого діє Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Кузнецовськ, код ЄДРПОУ 05425046) - 314 152 грн. 70 коп. заборгованості, 5 000 грн. 00 коп. пені, 3 968 грн. 84 коп. 3% річних та 6 726 грн. 01 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення підписане суддею "03"грудня 2013р..
Суддя Горплюк А.М.