ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
22 листопада 2013 року 11:23 № 826/17110/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., при секретарі судового засідання Непомнящій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нафто-Зеларт"
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003972207 від 18.09.2013
29 жовтня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нафто-Зеларт» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 18 вересня 2013 року № 0003972207.
Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням - рішенням, вважаючи його протиправним, необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного податкового законодавства.
Заперечення відповідача, співпадають з висновками акта від 22 серпня 2013 року № 193/1-22-07-34763050.
Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать, що згідно з статтею 78, пунктом 79.1. статті 79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 13 серпня 2013 року № 561 відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нафто-Зеларт» з питань нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Медіа Сапієнс» за період травень 2013 року, за результатом якої складено акт від 22 серпня 2013 року № 193/1-22-07-34763050.
Як висновок проведеної перевірки встановлено порушення пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, а саме: завищено податок на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 52 559 грн., в т.ч. за травень 2013 року на суму 52 559 грн.
Такий висновок податкового органу мотивований тим, що згідно баз даних ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві встановлено, що згідно поданих наступних декларацій з податку на додану вартість суму взаємовідносин відкориговано на загальну суму 128 646,00 грн., в т.ч. ПДВ 21 441,00 грн. Тобто, сума взаємовідносин за перевіряємий період між ТОВ «Компанія «Нафто-Зеларт» та ТОВ «Медіа Сапієнс» становить 315 354,00 грн., в т.ч. ПДВ 52 559,00 грн.
Крім цього, до ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від ДПІ у Дніпровському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві надійшов Акт від 31 липня 2013 року № 58/26-53-22-01-15/37034805 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Медіа Сапієнс» (код ЄДРПОУ 37034805) щодо правомірності визначення сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період з 01 травня 2013 року по 31 травня 2013 року.
Вказана інформація, на думку відповідача, свідчить, що операції між ТОВ «Компанія «Нафто-Зеларт» та ТОВ «Медіа Сапієнс» здійснювались з метою штучного формування податкового кредиту та не мають товарного характеру.
Податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 18 вересня 2013 року № 0003972207 згідно з пунктом 54.3. статті 54, пунктом 58.1. статті 58 та згідно з підпунктом 75.1.2. пункту 75.1. статті 75 Податкового кодексу України Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нафто-Зеларт» завищено від'ємне значення з податку на додану вартість на суму 52 559,00 грн.
На думку позивача, висновки акту перевірки спростовуються первинною документацією, наявною в матеріалах справи, а спірне податкове повідомлення - рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ «Компанія «Нафто-Зеларт» та ТОВ «Медіа Сапієнс», обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).
Матеріали справи свідчать, що між ТОВ «Компанія «Нафто-Зеларт» та ТОВ «Медіа Сапієнс» укладено Договір від 30 травня 2013 року № 3005-13/НЗМС, за умовами якого ТОВ «Медіа Сапієнс» зобов'язується передати у власність ТОВ «Компанія «Нафто-Зеларт» паливно-мастильні матеріали, а саме бензин А-92 К5-Евро в кількості 36,275 тон., на загальну суму 444 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 74 000,00 грн.
В подальшому ТОВ «Медіа Сапієнс» виписано ТОВ «Компанія «Нафто-Зеларт» податкову накладну № 4 від 31 травня 2013 року на загальну суму 444 000,00 грн. в тому числі ПДВ у розмірі 74 000,00 грн. ТОВ «Медіа Сапієнс» виконало вимоги Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних», що підтверджується квитанцією № 9032636636 від 05 червня 2013 року, та витягом з Єдиного реєстру податкових накладних № 6090519 від 06 червня 2013 року.
Оплату за вищезазначений товар здійснено на підставі платіжного доручення від 31 травня 2013 року № 793 на загальну суму 444 000,00 грн.
Судом встановлено, що товар згідно Договору від 30 травня 2013 року № 3005-13/НЗМС не передано у власність позивача, у зв'язку з чим кошти у розмірі 444000,00 грн. повернуті позивачу.
Як встановлено у акті перевірки та підтверджено представником позивача у судовому засіданні, згідно поданих наступних декларацій з податку на додану вартість суму взаємовідносин відкориговано на загальну суму 128 646,00 грн., в т.ч. ПДВ 21 441,00 грн.
Податковим органом встановлено, що ТОВ «Медіа Сапієнс» код за ЄДРПОУ 37034805 зареєстровано Дніпровською РДА у м. Києві, перебуває на обліку в ДПІ у Дніпровському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві, стан платника «до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей», свідоцтво платника ПДВ анульовано 30 липня 2013 року, причина анулювання - до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей.
Таким чином, наведене в сукупності свідчить, на думку відповідача, про нереальність господарської операції між ТОВ «Компанія «Нафто-Зеларт» та ТОВ «Медіа Сапієнс», а даткові документи, складені ТОВ «Медіа Сапієнс» по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія «Нафто-Зеларт» є недійсними та складені з порушенням.
Проте, суд не погоджується із такими доводами відповідача з огляду на наступне.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.
Як вбачається з обставин справи, позивачем задекларовано податок на додану вартість за перевіряємий період на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Медіа Сапієнс» у зв'язку з придбанням послуг.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Медіа Сапієнс» - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки товару та робіт й питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Судом встановлено, що ТОВ «Медіа Сапієнс» повернено сплачені позивачем кошти у розмірі 444000,00 грн. у зв'язку з невиконанням господарської операції.
При цьому, позивачем, в свою чергу, відкореговано податкові декларації з податку на додану вартість суму взаємовідносин відкориговано на загальну суму 128 646,00 грн., в т.ч. ПДВ 21 441,00 грн.
Суд звертає увагу, що посилання податкового органу на відсутність у контрагента позивача ТОВ «Медіа Сапієнс» необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів є необґрунтованою, оскільки позивачем зазначено та надано відповідні докази на підтвердження, що господарська операція по продажу паливно-мастильних матеріалів, а саме бензину А-92 К5-Евро в кількості 36,275 тон., на загальну суму 444 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 74 000,00 грн. не здійснилась, за наслідком позивачу повернуті сплачені кошти, тому останнім відкориговано податкову декларацію з податку на додану вартість.
Крім цього, необґрунтованими виявились посилання податкового органу на анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Медіа Сапієнс», оскільки судом встановлено, що на дату оплати постачання товару та оформлення податкової накладної, а саме 31 травня 2013 року, ТОВ «Медіа Сапієнс» було платником податку па додану вартість, із діючим свідоцтвом про реєстрацію платником ПДВ; після отримання рішення органу ДПС про анулювання реєстрації платником ПДВ, ТОВ «Медіа Сапієнс» звернулось із відповідним адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, станом на час розгляду цієї адміністративної справи, провадження у справі № 826/13869/13-а триває, розгляд справи не завершений.
Таким чином, суд приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Компанія «Нафто-Зеларт» та ТОВ «Медіа Сапієнс» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
При цьому, ну думку суду, не є порушення податкового законодавства той факт, що господарська операція по продажу паливно-мастильних матеріалів, а саме бензину А-92 К5-Евро в кількості 36,275 тон., на загальну суму 444 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 74 000,00 грн. не здійснилась, оскільки за наслідком позивачу повернуті сплачені кошти, а тому останнім відкориговано податкову декларацію з податку на додану вартість.
При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Медіа Сапієнс» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.
У відповідності до частини 2 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
В свою чергу, стаття 135 Податкового кодексу України встановлює порядок визначення доходів та їх склад, який є основою класифікації доходів платника податку, відображається у розрахунках до декларації з податку на прибуток підприємства і є уніфікованим переліком, яким керуються як платники податку, так і податкові органи.
До числа доходів, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відносяться доходи від операційної діяльності та інші доходи. Вони визначаються на основі первинних документів, що підтверджують отримання платником доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, визначених Податковим кодексом у розділі II.
Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статті 9 Закону № 996-XIV.
Судом вже детально зазначалось, що матеріали справи містять копії укладеного Договору позивача із ТОВ «Медіа Сапієнс», копії податкових накладних, дослідивши які порушень щодо їх заповнення судом не встановлено.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
При цьому, як вже зазначалось, матеріали справи місять належним чином копії первинних документів по взаємовідносинам позивача із ТОВ «Медіа Сапієнс», які складені та зареєстровані у відповідності до чинного законодавства.
Факт повернення коштів на рахунки позивача, у зв'язку з невиконанням умов Договору від 30 травня 2013 року № 3005-13/НЗМС, в разі коригування податкової декларації з податку на додану вартість, не свідчить про завищення від'ємного значення позивачем.
За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність винесення податкового повідомлення-рішення від 18 вересня 2013 року № 0003972207.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нафто-Зеларт» підлягає задоволенню.
При цьому, вирішуючи питання про судові витрати, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", який набрав чинності з 23 жовтня 2013 року, внесено зміни у підпункті 1 пункту 3: а саме: за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" встановлено у 2013 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня - на рівні 1147,00 грн.
Таким чином, за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру належить сплатити судовий збір у розмірі 2 відсоток розміру майнових вимог, але не 1720,50 грн. та не більше 4588,00 грн.
Частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нафто-Зеларт» сплачено судовий збір у розмірі 525,59 грн.
Враховуючи, що позивачем звернувся до суду із адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення - рішення, яким позивачу завищено від'ємне значення з податку на додану вартість на суму 52 559,00 грн., суд вважає, що в даному випадку позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 1720,50 грн.
Тому, з Державного бюджету України на користь позивача має бути присуджено витрати по сплаті судового збору саме у розмірі 172,05 грн.
При цьому, суд роз'яснює, що решта суми у розмірі 353,54 грн. може бути повернена в порядку, визначеному статтею 7 Закону України «Про судовий збір» як така, що внесена в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нафто-Зеларт» задовольнити.
2. Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 18 вересня 2013 року № 0003972207.
3. Судові витрати в сумі 172,05 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нафто-Зеларт» за рахунок Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.Ю. Гарник