Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючої Григор'євої І.В.,
суддів: Британчука В.В., Єленіної Ж.М.,
за участю прокурора Міщенко Т.М.,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 листопада 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 2 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 8 жовтня 2012 року.
Вказаним вироком
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, такого, що не має
судимості,
засуджено за: ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки; ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.
На підставі статей 75, 104 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК.
Вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 81 КПК 1960 року.
Вказаним вироком також засуджено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рішення щодо яких в апеляційному порядку не переглядалось та в касаційному - не оспорюється.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_2 визнано винуватим, у тому що він 7 липня 2009 року за попередньою змовою із ОСОБА_3, ОСОБА_4 та особою, справа відносно якої виділена в окреме провадження, в районі перехрестя вулиць Саперно-Слобідська та Грінченка у м. Києві відкрито заволоділи майном потерпілої ОСОБА_5 на загальну суму 6 035 грн.
Крім того, ОСОБА_2 5 грудня 2009 року за попередньою змовою з невстановленою слідством особою близько 00.10 год. з квартири АДРЕСА_1 таємно викрав майно, належне ТОВ «Текко-салон», завдавши цим матеріальної шкоди на загальну суму 31 040 грн.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 8 жовтня 2012 року вирок щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 порушує питання про скасування судових рішень із закриттям провадження у справі в частині засудження ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 186 КК за відсутності в діянні складу цього злочину. Вважає, що за встановлених фактичних обставин справи ОСОБА_2, який не вчиняв активних дій, не можна вважати співвиконавцем грабежу. Крім того, просить пом'якшити призначене ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 185 КК покарання. На думку захисника, судом усупереч вимогам статей 103, 104 КК не враховано повною мірою всіх даних про особу неповнолітнього засудженого та вплив на нього дорослих. Апеляційний суд на допущені порушення не зважив та ухвалив рішення, що не відповідає положенням ст. 377 КПК 1960 року.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечив обґрунтованість касаційних вимог захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення з огляду на таке.
Висновок про винуватість ОСОБА_2 у злочинах, вчинених за обставин викладених у вироку, суд першої інстанції обґрунтував сукупністю доказів, які з додержанням установленого кримінально-процесуальним законом порядку розглянув та оцінив на підставі дослідження усіх фактичних обставин справи.
Зокрема, винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК підтверджується показаннями співучасників ОСОБА_3, ОСОБА_4, потерпілої ОСОБА_5, даними, що містяться в протоколах огляду, відтворення обстановки та обставин події, очних ставок, зміст яких у скарзі не оспорюється.
Як убачається з матеріалів справи, зібрані докази були розглянуті судом з точки зору допустимості й достатності, належно оцінені в їх сукупності.
Перевіркою матеріалів справи не встановлено даних, стосовно того, що під час збирання (формування) та процесуального закріплення доказів були допущені порушення вимог кримінально-процесуального закону, та даних котрі б давали підстави вважати недостовірними чи недопустимими покладені в основу вироку докази.
В силу ч. 2 ст. 27 КК виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом.
За співучасті всі співучасники злочину повинні діяти спільно. Спільність дій співучасників означає, що злочин учиняється їхніми загальними й об'єднаними зусиллями. Кожен з них робить свій внесок у здійсненні злочину, при цьому спирається на допомогу й сприяння іншого співучасника або розраховує на це. Таким чином, спільність діяльності співучасників полягає в тому, що вона має взаємодоповнюючий і взаємообумовлюючий характер - діяльність кожного із співучасників взаємопов'язана з діяльністю інших і спрямована на вчинення одного й того ж злочину, досягнення єдиного злочинного результату.
Судом установлено, що ОСОБА_2 діяв узгоджено з іншими співучасниками діяння та злочин щодо ОСОБА_5 був учинений завдяки їх об'єднаним зусиллям.
З огляду на викладене, за встановлених фактичних обставин справи кваліфікація дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 186 КК є правильною, а відтак доводи захисника про відсутність у діянні складу цього злочину є неприйнятними.
Призначаючи покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчинених діянь, особу винного й всі інші обставини, що мають правове значення, та дотримуючись вимог статей 50, 65, 103 КК, призначив ОСОБА_2 за кожен злочин та їх сукупністю захід примусу, що є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Поряд із цим, суд дійшов мотивованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_2 без відбування покарання й на підставі статей 75, 104 КК звільнив засудженого від його відбування, поклавши обов'язок, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 76 КК.
Підстав вважати визначений захід примусу занадто суворим немає. Аргументів щодо неправильного застосування кримінального закону при призначенні покарання у касаційній скарзі захисника не міститься.
Під час перевірки справи у апеляційному порядку суд ретельно з'ясував усі доводи апеляції захисника, які за змістом і суттю аналогічні зазначеним у касаційній скарзі, й мотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи, що ґрунтуються на матеріалах справи. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.
Неправильного застосування норм матеріального права, істотних порушень кримінально-процесуального закону, які були би підставами для зміни або скасування ухвали апеляційного суду, не встановлено.
Керуючись статтями 394 - 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 2 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 8 жовтня 2012 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 - без задоволення.
Судді:
І.В. Григор'єва В.В. Британчук Ж.М. Єленіна