ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/18454/13 05.11.13
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Трансенерго"
до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Експрес-Банк"
про визнання договору поруки припиненим та визнання договору іпотеки недійсним.
Суддя Стасюк С.В.
Представники сторін:
від позивача Фролов М.Є. (дов. б/н від 17.01.2013 року)
від відповідача Калантай М.А. (дов. № юр-149 від 18.06.2013 року)
Андрієнко С.В. (дов. № юр-74 від 25.04.2013 року)
вільний слухач:Гурник П.В. (дов. б/н від 01.05.2013 року)
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 05 листопада 2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Трансенерго" (надалі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Експрес-Банк" (надалі по тексту - відповідач) про визнання договору поруки від 13.07.2007 року № 10-07/п припиненим та визнання недійсним іпотечного договору від 16.07.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А., зареєстрованого в реєстрі за № 2503, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2013 року порушено провадження у справі № 910/18454/13, розгляд справи призначено на 22.10.2013 року.
15.10.2013 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.
18.10.2013 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов та заява про застосування строків позовної давності.
21.10.2013 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування документів у відповідача.
Представник позивача в судове засідання 22.10.2013 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 24.09.2013 року виконав частково, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
У судовому засіданні 22.10.2013 року представники відповідача заперечили проти поданого клопотання про витребування документів у відповідача.
Суд, розглянувши подане позивачем клопотання про витребування документів у відповідача дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з підстав необґрунтованості.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2013 року розгляд справи було відкладено на 05.11.2013 року.
Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва 28.10.2013 року відповідач подав додаткові документи по справі.
У судовому засіданні 05.11.2013 року представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 05.11.2013 року надав усні пояснення по справі, в яких заперечив проти позову, з підстав, наведених у відзиві на позов.
Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -
13.07.2007 року між Акціонерним банком "Експрес-Банк" (після зміни організаційно-правової форми - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Експрес-Банк") (кредитодавець) та Приватним підприємством "Лекс" (позичальник) було укладено договір про відкриття кредитної лінії №10-07/кл (надалі по тексту - Кредитний договір) відповідно до пункту 1.1 якого кредитодавець зобов'язується відкрити позичальнику безвідкличну кредитну лінію із відновлювальним лімітом кредитування в сумі 1 800 000,00 грн. терміном з 13 липня 2007 року по 11 липня 2008 року зі сплатою 19,0% річних, та надати в її межах грошові кошти на поповнення обігових коштів, а позичальник зобов'язується повернути отриманий кредит, сплатити проценти за користування ним, та інші платежі за договором у визначених договором розмірах і термінах (строках) та виконати інші свої зобов'язання, визначені договором, в повному обсязі.
Між сторонами підписано додаткові угоди до Кредитного договору, а саме: № 1 від 16.08.2007 року, № 2 від 29.10.2007 року, № 3 від 13.12.2007 року, № 4 від 31.08.2008 року, № 5 від 30.05.2008 року, № 6 від 27.06.2008 року, № 7 від 01.09.2008 року, № 8 від 23.12.2008 року, № 9 від 29.02.2009 року, № 10 від 26.03.2009 року, № 11 від 24.06.2009 року.
Згідно укладених між Акціонерним банком "Експрес-Банк" та Приватним підприємством "Лекс" договорів № 1-11 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору відповідачем було надано Приватним підприємством "Лекс" кредит в сумі 25 500 000,00 грн. терміном з 13.07.2007 року по 01.04.2011 року зі сплатою 24% річних, на поповнення обігових коштів.
13.07.2007 року між Акціонерним банком "Експрес-Банк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Трансенерго" (поручитель) було укладено договір поруки № 10-07/П (надалі по тексту - Договір поруки), за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання Приватним підприємством "Лекс" своїх зобов'язань по Кредитному договору.
Згідно з пунктом 1.2. Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за Кредитним договором як солідарний боржник в повному обсязі, включаючи сплату суми кредиту, процентів за користування кредитом, неустойки (пеня, штраф) та відшкодування збитків у випадках, передбачених Кредитним договором.
Вподальшому 31.03.2008 року між Акціонерним банком "Експрес-Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Трансенерго" було укладено додаткові договори до Договору поруки, в яких сторони погоджували внесення змін до вказаного договору. Зокрема, 31.03.008 року між кредитором та поручителем було укладено додатковий договір про внесення змін та доповнень № 3 до Договору поруки № 3 відповідно до умов якого сторони погодили викласти абзаци другий та третій пункту 2.1. Договору поруки в наступній редакції: "поверненню кредитору суми кредиту в рамках кредитної лінії з загальним лімітом кредитування в розмірі 27 800 000,00 грн., з кінцевим терміном повернення не пізніше 01.04.2011 року, та з врахуванням графіку погашення кредиту відповідно до кредитного договору; сплаті кредитодавцю процентів за користування кредитом за ставкою 18.0 процентів річних щомісячних, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, протягом строку дії кредитного договору. Проценти за останній період користування кредитом сплачуються кредитодавцю в день остаточного погашення кредиту, відповідно до умов кредитного договору, сплату кредитодавцю процентів за користування простроченою сумою кредиту за ставкою та в порядку, визначених Кредитним договором."
Позивач, посилаючись на норми статті 559 Цивільного кодексу України, вважає, що правовідносини за Договором поруки є припиненими, оскільки, між відповідачем та Приватним підприємством "Лекс" було укладено договори про внесення змін та доповнень до Кредитного договору, якими збільшувався розмір (сума) кредитної лінії та розмір відсоткової ставки за користування кредитом, що не було узгоджено з поручителем.
В забезпечення виконання зобов'язань Приватного підприємства "Лекс" за кредитним договором між Акціонерним банком "Експрес-Банк" (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго" (іпотекодавець) 16.07.2007 року було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А., зареєстрований в реєстрі за № 2503 (надалі по тексту - Договір іпотеки).
Відповідно до пункту 1.1. Договору іпотеки на умовах договору для забезпечення виконання боржником зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії №10-07/кл (відновлювальний ліміт) від 13.07.2007 року (змін та доповнень до нього, які будуть укладені між боржником та іпотеко держателем в майбутньому, включаючи збільшення суми кредиту та/або збільшення процентної ставки за кредитом), що укладений між боржником та іпотекодержателем, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме:
- квартиру за № 29, що знаходиться у будинку за № 49 по вулиці Гоголівській у місті Києві, загальною площею 49,20 кв.м., жилою площею 30,40 кв.м., яка належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про придбання майна, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А. 27.05.2005 року за реєстровим №2152. Право власності на квартиру за № 29 зареєстровано за іпотекодавцем Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 25 липня 2005 року, про що записано у реєстрову книгу № д. 55-181 за реєстровим № 1336. Відповідно до відомостей, викладених у довідці-характеристиці, виданій Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 22 травня 2007 року за № 1248694, квартира за № 29 складається з двох жилих кімнат, загальною площею - 49,20 кв.м., жилою площею - 30,40 кв.м., її вартість становить 234 500,00 грн. Згідно з висновком суб'єкта оціночної діяльності про вартість майна, зробленим 04 травня 2007 року суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю "Сенсіо Україна" на дату оцінки 04 травня 2007 року, ринкова вартість квартири № 29 без врахування ПДВ становить 1 214 136,00 грн.;
- квартиру за № 30, що знаходиться у будинку за № 49 по вулиці Гоголівській у місті Києві, загальною площею 64,10 кв.м., жилою площею 39,50 кв.м., яка належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про придбання майна, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А. 27.05.2005 року за реєстровим №2155. Право власності на квартиру за № 30 зареєстровано за іпотекодавцем Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 25 липня 2005 року, про що записано у реєстрову книгу № д. 55-181 за реєстровим № 1336. Відповідно до відомостей, викладених у довідці-характеристиці, виданій Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 22 травня 2007 року за № 1248703, квартира за № 30 складається з двох жилих кімнат, загальною площею - 64,10 кв.м., жилою площею - 39,50 кв.м., її вартість становить 301 642,00 грн. Згідно з висновком суб'єкта оціночної діяльності про вартість майна, зробленим 04 травня 2007 року суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю "Сенсіо Україна" на дату оцінки 04 травня 2007 року, ринкова вартість квартири № 30 без врахування ПДВ становить 1 581 827,00 грн.
На думку позивача, укладення Договору іпотеки порушує охоронювані законом права засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго", оскільки вартість переданого в іпотеку майна становить 50% вартості всього майна позивача, зменшилась вартість активів Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго" та можливість їх збільшення, що є підставою для визнання Договору іпотеки недійсним.
Окрім того, позивач вважає, що оспорюваний Договір іпотеки підписаний з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго" Горкушею М.В., який діяв на підставі довіреності позивача, з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки, засновники Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго" не уповноважували генерального директора Гуленка В.В. та заступника генерального директора Горкушу М.В. на укладення Договору іпотеки, а тому є підстави для визнання його недійсним.
Відповідач заперечив проти позову, посилаючись на рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2011 року у справі № 33/193 за позовом Публічного акціонерного товариство "Акціонерний банк "Експрес-Банк" до Приватного підприємства "Лекс" таТовариства з обмеженою відповідальністю "Трансенерго" про стягнення 49 044 730,08 грн., яким задоволено позов повністю, встановлено факт наявності заборгованості Приватного підприємства "Лекс" перед Публічним акціонерним товариством "Акціонерний банк "Експрес-Банк" за Кредитним договором (з усіма змінами та доповненнями) та визнано обґрунтованими позовні вимоги про солідарне стягнення вказаної заборгованості з боржника та поручителя.
Також, відповідач заперечив проти задоволення позову в частині визнання недійсним договору іпотеки, з огляду на те, що обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги були досліджені та спростовані рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2012 року у справі № 5011-48/2031-2012 залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 року
Також, в процесі розгляду даного спору, відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії.
Нормами статті 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Судом встановлено, що між Акціонерним банком "Експрес-Банк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Трансенерго" (поручитель) було укладено договір поруки від 13.07.2007 року № 10-07/П, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання Приватним підприємством "Лекс" зобов'язань за Кредитним договором як солідарний боржник в повному обсязі, включаючи сплату суми кредиту, процентів за користування кредитом, неустойки (пеня, штраф) та відшкодування збитків у випадках, передбачених Кредитним договором.
У статті 553 Цивільного кодексу України, поруку визначено як договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, і в даному випадку, порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов'язання - своєчасного повернення кредиту за кредитним договором.
Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою визначені статтею 554 Цивільного кодексу України, а саме, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
З положень статті 554 Цивільного кодексу України випливає, що хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (частина 2 статті 555 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що між відповідачем та Приватним підприємством "Лекс" було укладено договори про внесення змін та доповнень до Кредитного договору, якими збільшувався розмір (сума) кредитної лінії та розмір відсоткової ставки за користування кредитом, що не було узгоджено з поручителем.
Положеннями частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Зі змісту вище зазначеної статті, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього: збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.
При цьому, обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами Договору поруки, так і умовами Кредитного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
Ураховуючи встановлені обставини справи у їх сукупності, суд вважає хибними доводи позивача щодо припинення зобов'язання за Договором поруки у зв'язку із збільшенням обсягу відповідальності поручителя внаслідок укладання додаткових угод до Кредитного договору без згоди останнього, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно укладених між Акціонерним банком "Експрес-Банк" та Приватним підприємством "Лекс" договорів №№ 1-11 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору відповідачем було надано Приватному підприємству "Лекс" кредит в сумі 25 500 000,00 грн. терміном з 13.07.2007 року по 01.04.2011 року зі сплатою 24% річних, на поповнення обігових коштів.
31.03.008 року між кредитором та поручителем було укладено додатковий договір про внесення змін та доповнень № 3 до Договору поруки № 3 відповідно до умов якого сторони погодили викласти абзаци другий та третій пункту 2.1. Договору поруки в наступній редакції: "поверненню кредитору суми кредиту в рамках кредитної лінії з загальним лімітом кредитування в розмірі 27 800 000,00 грн., з кінцевим терміном повернення не пізніше 01.04.2011 року, та з врахуванням графіку погашення кредиту відповідно до кредитного договору; сплаті кредитодавцю процентів за користування кредитом за ставкою 18.0 процентів річних щомісячних, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, протягом строку дії кредитного договору. Проценти за останній період користування кредитом сплачуються кредитодавцю в день остаточного погашення кредиту, відповідно до умов кредитного договору, сплату кредитодавцю процентів за користування простроченою сумою кредиту за ставкою та в порядку, визначених Кредитним договором."
Таким чином, позивач, укладаючи додатковий договір про внесення змін та доповнень № 3 до Договору поруки № 3 погодився на збільшення суми кредиту в рамках кредитної лінії з загальним лімітом кредитування в розмірі 27 800 000,00 грн., водночас, позивачем не надано суду належних доказів (обґрунтованих розрахунків, тощо) того, що при внесенні змін до Кредитного договору в частині зменшення суми кредиту до 25 500 000,00 грн. терміном з 13.07.2007 року по 01.04.2011 року зі сплатою 24% річних, було збільшено розмір відповідальності поручителя.
Окрім того, судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2011 року у справі № 33/193, яке набрало законної сили, позовні вимоги Публічного акціонерне товариство "Акціонерний банк "Експрес-Банк", які обґрунтовані неналежним виконанням боржником умов договору про відкриття кредитної лінії № 10-07/кл від 13.07.2007 року, про солідарне стягнення з Приватного підприємства "Лекс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансенерго" простроченої заборгованості за основним зобов'язанням в розмірі 25 500 000,00 грн., пені за прострочення сплати заборгованості за основним зобов'язанням - 2 003 321,93 грн., 3% річних за несвоєчасне повернення заборгованості за основним зобов'язанням - 1 168 720,89 грн., збитків від інфляції відповідно до основного зобов'язання - 2 537 250,00 грн., простроченої заборгованість по нарахованим відсоткам у розмірі 24% річних - 13 879 673,54 грн., пені за прострочення сплати заборгованості по нарахованим відсоткам - 1 066 379,90 грн., 3% річних за несвоєчасне повернення заборгованості по нарахованим відсоткам - 492 577,19 грн. та збитків від інфляції відповідно до нарахованих відсотків - 1 229 453,17 грн., задоволено повністю.
Статтею 598 Цивільного кодексу України визначені підстави припинення зобов'язання. Вказаною статтею передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Пунктом 6.1. Договору поруки (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 13.12.2007 року № 2 до Договору поруки) сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 10.12.2008 року, але не раніше ніж до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.
Таким чином, оскільки а ні положення чинного законодавства, а ні умови укладеного між сторонами договору не передбачають права вимоги однієї із сторін (в односторонньому порядку) щодо припинення зобов'язань по договору поруки, передбачені статтею 559 Цивільного кодексу України підстави припинення поруки застосовуються поза судовим розглядом, що відповідно обумовлене і моментом припинення зобов'язання який настає в силу положень закону та не залежить від вирішення судом відповідного спору (на відміну від вирішення в судовому порядку питання розірвання договору з передбаченими наслідками - частина 3 статті 653 Цивільного кодексу України).
Припинення правовідносин (зобов'язань) здійснюється у спосіб, визначений договором чи законом. Заявлені позивачем вимоги не відповідають визначеним законом способам захисту судом цивільних прав у господарському процесі.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, згідно зі ст. 16 цього Кодексу, може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
Припинення правовідношення застосовується, як правило, у разі невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов'язків і до них відносяться позови про розірвання цивільно-правових договорів та інші.
Главою 50 Цивільного кодексу України та статтею 202 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік підстав припинення зобов'язання.
Заявлені позовні вимоги у даній справі, спрямовані на встановлення факту, що має юридичне значення, який може встановлюватись господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
В даному випадку судом враховуються підстави якими позивачем обґрунтовані заявлені вимоги, однак, зазначені обставини мають встановлюватись під час розгляду спору про право, і в даному випадку таким є спір щодо права стягнення коштів на підставі договору поруки, в забезпечення зобов'язань по договору про відкриття кредитної лінії № 10-07/кл і такий розглядався в межах справи № 33/193 Господарським судом міста Києва.
Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Згідно з пунктом 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).
Встановлення факту припинення поруки за договором з підстав, які фактично є запереченнями вимог щодо стягнення за таким договором, окремо, унеможливлено в господарському процесі, з огляду на необхідність встановлення зазначених обставин при наявності між сторонами спору по вказаному договору, а при розгляді справи щодо стягнення боргу з поручителя, обставини щодо припинення договору поруки виключають задоволення вимог про стягнення коштів з поручителя.
Предметом позову не можуть бути обставини, які є елементом доказування, зокрема, припинення договору поруки з підстав передбачених законом, оскільки такі при їх встановленні підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Оцінка вказаних обставин і факт встановлення припинення договору поруки є підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення коштів з поручителя, а чинне законодавство не передбачає визнання зазначеного факту за рішенням суду - на підставі окремого судового рішення, на відміну від чітко визначеного способу захисту - недійсність договору, що у разі коли угода оспорювана передбачає встановлення зазначеного факту судом, тобто вирішення судом спору за вимогами про недійсність договору.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що право поручителя підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки відповідно до пункту 7 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, оскільки це суперечить положенням частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного суду України від 21.05.2012 у справах № 6-69цс11 та № 6-88цс11, яка відповідно до норм статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для застосування.
Обраний позивачем спосіб захисту не є вимогою про визнання права, оскільки відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України, 20 Господарського кодексу України способи захисту прав по своїй суті - це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб'єктивного права, а договір не підпадає під категорію конкретного суб'єктивного права.
Спосіб захисту права "визнання права" застосовується в разі необхідності підтвердження в судовому порядку наявності у певної особи конкретного, визначеного за змістом і за обсягом суб'єктивного права. Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір - це більш широка юридична категорія, яка включає в себе не одне суб'єктивне право, є підставою виникнення прав та обов'язків, у зв'язку з чим, його не можна ототожнювати із суб'єктивним правом.
Приймаючи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку, що у позові в частині визнання договору поруки від 13.07.2007 року № 10-07/П, укладеного між Акціонерним банком "Експрес-Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Трансенерго" припиненим, слід відмовити.
Також, позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним іпотечного договору від 16.07.2007 року, укладеного між Акціонерним банком "Експрес-Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А., зареєстрованого в реєстрі за № 2503.
Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Згідно з пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стосовно тверджень позивача, про те, що оспорюваний Договір іпотеки підписаний з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго" Горкушею М.В., який діяв на підставі довіреності позивача, з перевищенням наданих йому повноважень, суд зазначає наступне.
В рамках розгляду справи № 5011-48/2031-2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Експрес-Банк" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Приватного підприємства "Лекс" 2) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ракитянського Володимира Анатолійовича про визнання недійсним іпотечного договору від 16.07.2007 року та усунення перешкод у здійсненні права власності судом було досліджено виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №410779 від 11.07.2007 року та надані державним реєстратором копії матеріалів реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго" та встановлено, що керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго" був уповноважений самостійно укласти спірний правочин, а тому, за змістом частини 1 статті 238 Цивільного кодексу України та пункту 9.7 Статуту відповідача, Договір іпотеки правомірно було укладено представником Горкушею М.В., що діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності, виданої керівником (посвідчена 13.07.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А.).
Рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2012 року у справі № 5011-48/2031-2012 залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 року та набрало законної сили.
Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Згідно з пунктом 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).
Таким чином, факти, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 23.07.2012 року у справі № 5011-48/2031-2012 в силу вимог частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають доведенню, а тому доводи позивача про укладання Договору іпотеки особою з перевищенням наданих повноважень є безпідставними.
Окрім того, судом вcтановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2013 року у справі № 5011-48/2031-2012 відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2012 року. Вказана заява була обгрунтована наявністю змін до Статуту позивача, затверджених Протоколом № 4 від 12.02.1998 року, згідно яких правління самостійно вирішує питання про розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго".
Твердження позивача про те, що укладення Договору іпотеки порушує охоронювані законом права засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго" також не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд приходить до висновку, що позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочинів стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких спірні Договори мають бути визнані недійсними. Більше того, судом встановлено та враховано, що оспрюваний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочинів є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
В процесі розгляду даної справи відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача.
У відповідності до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, зокрема, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Судом встановлено, що строк позовної давності в три роки за вимогами про визнання недійсним іпотечного договору від 16.07.2007 року, сплинув 17.07.2010 року, а про визнання договору поруки припиненим від 13.07.2007 року, сплинув 14.07.2007 року, оскільки, оспорювані договори укладено уповноваженим представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго", а отже, позивач знав і міг знати про їх укладення.
Позовну заяву за вих. № 20 від 23.09.2013 року, зареєстровано канцелярією суду за вх. № 18454/13 від 24.09.2013 року (направлено на адресу Господарського суду міста Києва у березні 2013 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим конвертом з поштовим штампом), тобто у термін більший за три роки.
У пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 року № 10 вказано, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Обставини, які наведені Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго" у позовній заяві не відповідають дійсності, заявлені вимоги по суті не підлягають задоволенню, а відтак підстави для застосування позовної давності відсутні, а оскільки, права позивача не порушені, вимоги про їх захист в судовому порядку не могли бути задоволені, навіть в разі звернення позивача в межах встановленого законом строку позовної давності.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго" є необґрунтованими та такими що задоволенню не підлягають.
Витрати з судового збору покладаються на позивача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго" відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом
Повне рішення складено 07.11.2013 року
Суддя С.В. Стасюк