Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001
м. Миколаїв.
04 листопада 2013 року справа № 814/3105/13-а
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в письмовому провадженні розглянув адміністративну справу
за позовомФОП ОСОБА_1, АДРЕСА_1
доДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029
проскасування податкових повідомлень-рішень від 29.03.13 р. № 0001161702, № 0001171702, від 12.06.13 р. № 0002191702, № 0002201702
До суду з адміністративним позовом звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ), в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 березня 2013 р. № 0001161702 та від 12 червня 2013 р. № 0002201702, якими позивачу визначені податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб. За цим позовом судом відкрито провадження в адміністративній справі № 814/3105/13-а (т. 1 а. с. 1).
Одночасно із вищевказаним позовом, позивач подав позов про скасування податкових повідомлень-рішень від 29 березня 2013 р. № 0001171702 і від 12 червня 2013 р. № 0002191702, якими позивачу визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ), за яким відкрито провадження в адміністративній справі № 814/3106/13-а (т. 2 а. с. 1).
За клопотання позивача позови були об'єднані в одне провадження (т. 1 а. с. 201-202, т. 2 а. с. 176-177).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що під час його перевірки ДПІ зробила безпідставний висновок про перевищення в 2010 р. загального обсягу виручки понад 500000,0 грн., оскільки зарахувала до виручки суми коштів, які він отримував для подальшої передачі сторонам агентських договорів. Наголошує на тому, що ці кошти не є виручкою у розумінні Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", а тому і не повинні враховуватись при обчисленні розміру виручки.
Відповідач позов не визнав, в запереченнях навів такі доводи. Перевіркою позивача встановлено факт отримання ним в 2010 р. виручки, яка перевищує встановлений Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" ліміт у 500000,0 грн. на 77668,08 грн. Зазначає, що згідно із ст. 5 цього Указу, позивач повинен був у наступному звітному періоді перейти на загальну систему оподаткування та сплатити відповідні податки. З приводу обставин, на які посилається позивач, як на обґрунтування своїх вимог, а саме на безпідставне включення до виручки коштів, які є винагородою сторін агентських договорів, відповідач пояснень не надав (т. 1 а. с. 167-168, т. 2 а. с. 166).
Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.
Під час розгляду справи за загальними правилами КАС України, сторони подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності, в порядку письмового провадження (т. 3 а. с. 13-14). Згідно ст. 122 ч. 4 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи, що обидві сторони скористались своїм правом на розгляд справи за їх відсутності та приймаючи до уваги те, що їх вимоги і заперечення викладені письмово, суд вважає, що маються підстави, передбачені вищенаведеною нормою КАС України, для розгляду справи в письмовому провадженні.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
В лютому-березні 2013 р. ДПІ провела документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2010 р. до 31 грудня 2012 р., результати якої оформлені актом від 11 березня 2013 р. № 764/17-200/НОМЕР_5 (далі - акт перевірки) (т. 1 а. с. 11-31).
Як зазначено у висновку акту перевірки, позивачем порушено:
- ст. 1, 5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" та ст. 2 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", що виявилось в тому, що з 1 січня 2011 р. позивач безпідставно перебував на спрощеній системі оподаткування, тоді як обсяг виручки від реалізації продукції за період з 1 січня до 31 грудня 2010 р. перевищив 500000,0 грн.;
- ст. 4 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", п. 8 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 29 жовтня 1999 р. № 599,зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. за № 752/4045, ст. 128 ч. 6 Господарського кодексу України, що виявилось у неналежному веденні обліку доходів та витрат за період з 1 січня до 31 грудня 2010 р., а саме не в повному обсязі внесені суми отриманої виручки;
- ст. 177 п. 177.2., 177.4. Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб з 1 січня до 31 грудня 2010 р. на суму 58791,0 грн.;
- ст. 2 п. 2.3. пп. 2.3.1., ст. 3 п. 3.1., ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1., ст. 9 п. 9.4. Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 183 п. 183.10., ст. 185, ст. 187 п. 187.1. ПК України, внаслідок чого занижено ПДВ на загальну суму 87229,0 грн.
На підставі акту перевірки, ДПІ прийняті податкові-повідомлення-рішення:
- від 29 березня 2013 р. № 0001161702, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 58791,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 14697,75 грн.;
- від 12 червня 2013 р. № 0002201702, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 17230,61 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1565,10 грн.;
- від 29 березня 2013 р. № 0001171702, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 87299,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 14694,50 грн.;
- від 12 червня 2013 р. № 0002191702, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 18652,72 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 5078,40 грн. (т. 1 а. с. 6, 8, т. 2 а. с. 6, 8).
Як слідує з акту перевірки та заперечень ДПІ, обставиною, з якою відповідач пов'язує наявність підстав для нарахування позивачу податків і застосування штрафів, є перевищення ним в 2010 р. граничного обсягу виручки, передбаченого ст. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", у зв'язку із чим, на думку ДПІ, позивач повинен був перейти на загальну систему оподаткування і сплатити податок на доходи фізичних осіб і ПДВ.
Такі висновки податкового органу суд знаходить безпідставними, так як ДПІ невірно встановила фактичні обставини справи, зокрема невірно обраховано загальний обсяг виручки позивача за 2010 р., що потягло за собою помилкове нарахування податків і застосування штрафів.
Як зафіксовано актом перевірки, у період з 1 січня 2010 р. до 31 грудня 2012 р. позивач перебував на спрощеній системі оподаткування (т. 1 а. с. 14).
Згідно ст. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" установлюється, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень. Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
З огляду на законодавче визначення терміну "виручка", під нею розуміється грошова компенсація платнику податків, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, за надані ним продукцію (послуги), відповідно, отримання ним коштів, які не призначаються для оплати його продукції (послуг), не є виручкою в розумінні Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".
Як зазначено на аркуші 7 акту перевірки (т. 1 а. с. 17), в 2010 р. виручка позивача за даними ДПІ склала 577668,08 грн., а за даними позивача - 380000,0 грн.
Як встановлено судом, позивачем у вересні 2009 р. та лютому 2010 р. були укладені агентські договори із фізичними особами-підприємцями ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 44-47, 223-225).
За умовами цих договорів, які є аналогічними, позивач за винагороду надавав вищезазначеним фізичним особам-підприємцям послуги із організації перевезення вантажів від власного імені але за рахунок фізичних осіб-підприємців, або від імені і за їх рахунок та послуги із укладення договорів на перевезення вантажів від свого імені але за рахунок фізичних осіб-підприємців. Як зазначено в п. 1.3. цих договорів, за правочином, який укладений позивачем із третьою особою, права та обов'язки виникають у фізичних осіб-підприємців. Згідно п. 2.1. договорів, розмір винагороди позивача складає 2900,0 грн.
Отже, фактично ці договори покладали на позивача обов'язок виявлення осіб, яким фізичні особи-підприємці надаватимуть послуги із перевезення на договірних засадах і стороною договорів перевезення виступатимуть фізичні особи-підприємці, які і отримують прибуток від надання послуг, тоді як позивач отримує фіксовану винагороду тільки за виявлення третіх осіб.
Так, на виконання агентських договорів, 1 жовтня 2009 р. позивач уклав із ТОВ "Бестгроссер" договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом, згідно якого позивач надавав контрагенту послуги із перевезення, і з урахуванням умов агентських договорів, права та обов'язки перевізника виникли не у позивача, а у фізичних осіб-підприємців (т. 1. а. с. 141-144).
В матеріалах справи мається звіт агента (позивача) за період з 1 жовтня 2009 р. до 31 січня 2010 р., згідно якого винагорода позивача склала 116000,0 грн., а 286800,0 грн. були перераховані ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 145-147). Дані щодо сум коштів, перерахованих фізичним особам-підприємцям підтверджуються і відомостями касової книги на 2010 р., згідно якої протягом цього року позивач всього сплатив ОСОБА_2 64547,51 грн., ОСОБА_3 78852,51 грн., ОСОБА_4 78852,51 грн., ОСОБА_5 64547,58 грн. (64547,51+78852,51+78852,51+64547,58=286800,11) (т. 1 а. с. 173-195).
Як вже відзначалось судом, виручкою є виключно кошти, отримані від контрагента, в якості оплати за поставлену продукцію (послуги) і якщо кошти не призначались позивачу для оплати продукції (послуг), вони не є виручкою, яка обраховується для цілей оподаткування.
Таким чином, так як 286800,11 грн. позивач отримав не як оплату за надані послуги, а передав фізичним особам-підприємцям, як оплату за здійснені ними перевезення, ця сума не повинна враховуватись ДПІ при обчисленні загального розміру виручки позивача. Відповідач посилається на те, що позивач перевищив гранично допустимий розмір виручки у 500000,0 грн. на 77668,08 грн. і його виручка склала 577668,08 грн., а тому з вирахуванням 286800,11 грн. розмір виручки позивача у звітному періоді складе 290867,97 грн. (577668,08-286800,11=290867,97).
Суд відзначає, що маються розбіжності між сумами виручки, отриманої від ТОВ "Бестгроссер", які наводить позивач та даними касової книги на 2010 р. і видатковими касовими ордерами (т. 1 а. с. 226-250, т. 3 а. с. 1-12). Так, позивач зазначає, що обсяг виручки, отриманої від названого товариства, складає 402800,0 грн., тоді як відповідно до касової книги на 2010 р., виручка склала 395900,0 грн., а згідно видаткових касових ордерів виданих ТОВ "Бестгроссер", сплачена ним сума склала 363200,0 грн., але дані розбіжності висновків суду не спростовують, оскільки за будь-яких розрахунків, із вирахуванням суми коштів, сплачених позивачем фізичним особам-підприємцям, загальний обсяг виручки позивача за 2010 р. складає менше 500000,0 грн.
Як встановлено ст. 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):
податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;
податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб-суб'єктів малого підприємництва).
З огляду на встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку про те, що відповідач, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, діяв без врахування всіх обставин та не довів суду їх законність.
Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Позивач, надавши квитанцію № ПН5463 від 8 липня 2013 р. на суму 922,84 грн. (т. 1 а. с. 2) та квитанцію № ПН5453 від 8 липня 2013 р. на суму 1257,27 грн. (т. 2 а. с. 2) документально підтвердив судові витрати у виді судового збору в загальному розмірі 2180,11 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 122, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Податкові повідомлення-рішення від 29 березня 2013 р. № 0001161702 та № 0001171702, від 12 червня 2013 р. № 0002191702 та № 0002201702, прийняті державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, скасувати.
3. Відшкодувати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2180,11 грн. з Державного бюджету України.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя А. О. Мороз