Категорія 41 Головуючий у 1 інстанції - Любенок Л.Д.
Доповідач - Агєєв О.В.
20 листопада 2013 року м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Шевченко В.Ю., суддів Новосьолової Г.Г., Агєєва О.В.,
при секретарі Стрижак О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Пролетарського районного суду м.Донецька від 05 вересня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування Пролетарської районної у м.Донецьку ради про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: орган опіки та піклування Пролетарської районної у м. Донецьку ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування Пролетарської районної у м.Донецьку ради про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_4 та малолітній ОСОБА_5 перешкоди в користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 шляхом вселення та надання ключів від даного будинку.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: орган опіки та піклування Пролетарської районної у м.Донецьку ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням відмовлено.
Додатковим рішенням Пролетарського районного суду м.Донецька від 18.10.13р. вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні первісних позовних вимог та задоволення позовних вимог за зустрічним позовом, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції не звернув увагу на факт добровільного вибуття ОСОБА_4 з малолітньою дитиною з домоволодіння АДРЕСА_1, відсутність у спірному домоволодінні особистих речей ОСОБА_4 та її доньки, умисне введення ОСОБА_4 суд в оману щодо відсутності у неї нерухомого майна в м.Торезі, а також не надав оцінку доказам щодо даних обставин.
Апелянти зауважують, що суд першої інстанції не витребував дані щодо власника спірного домоволодіння, не звернув увагу на те, що додаткове рішення Пролетарського районного суду від 20.06.13р. щодо повернення сторін за недійсним договором у первісний стан та поновлення права власності ОСОБА_3 на домоволодіння АДРЕСА_1 не виконано, тому власником будинку на даний час є ОСОБА_2 та спроба ОСОБА_4 поселитися в будинку разом з малолітньою дитиною може привести до негативних наслідків. Суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_3 не зареєстрований та не мешкає в даному домоволодінні, на що наголошувалось останнім під час розгляду справи.
Крім того, апелянти зазначають, що ОСОБА_4 17.11.11р. без дозволу ОСОБА_2 (власника будинку) та дозволу ОСОБА_1 зареєструвала у спірному домоволодінні малолітню дитину та її дії по вселенню направлені на вимагання придбання апелянтами для неї іншої квартири.
Апелянт ОСОБА_3 та представник апелянтів підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Позивач за первісним позовом ОСОБА_4 та її представник заперечували проти доводів апеляційної скарги, рішення суду просили залишити без змін.
Третя особа в судове засідання апеляційного суду не з'явилась, надала заяву про розгляд справи у відсутність її представника.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 30.09.06р. ОСОБА_4 уклала шлюб із ОСОБА_3, від якого вони мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після реєстрації шлюбу сторони мешкали в будинку АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 08.09.2000р. Зареєстрована ОСОБА_4 у спірному житловому будинку з 17.02.07р.
Відповідно до договору дарування від 13.10.08р. ОСОБА_3 (в період шлюбу з ОСОБА_4) подарував спірний будинок своєму батькові ОСОБА_1
26.08.11р. ОСОБА_4 разом з малолітньою донькою ОСОБА_5 виїхала з будинку АДРЕСА_1.
Рішенням Пролетарського районного суду м.Донецька від 26.09.11р. шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано.
Відповідно до договору дарування від 04.11.11р., ОСОБА_1 подарував житловий будинок з надвірними побудовами своїй дочці ОСОБА_2
Рішенням Пролетарського районного суду м.Донецька від 11.06.12р., ОСОБА_4 було відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_2 про вселення в житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 з тих підстав, що остання (ОСОБА_2) як власник будинку, не має родинних відносин із позивачем та не давала дозволу на проживання ОСОБА_4 та її малолітньої дитини, а також задоволено позов ОСОБА_2 про припинення права користування ОСОБА_4 та її малолітньою дитиною спірним житловим приміщенням (а.с.87-89).
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 27.07.12р., вказане рішення Пролетарського районного суду м.Донецька від 11.06.12р. в частині задоволення позову ОСОБА_2 про припинення права користування ОСОБА_4 та її малолітньою дитиною спірним житловим приміщенням скасовано, ухвалено нове - про відмову у задоволенні даних позовних вимог, в іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с.90-92).
Рішенням Пролетарського районного суду м.Донецька від 28.11.12р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 26.12.12р., визнано недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1, укладений 13.10.08р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, оскільки відчуження домоволодіння проведено без відповідного дозволу органу опіки та піклування, всупереч інтересам дитини (а.с.4-9).
Даним рішенням встановлено, що малолітня ОСОБА_5 проживала в спірному домоволодінні з дня народження і до 26.08.11р. разом із своїми батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_4, іншого житла на праві власності чи користування в неї не було, а отже вона мала право користування цим житлом.
Зареєстрована в спірному будинку ОСОБА_5 була з 18.11.11р. (а.с.47).
Додатковим рішенням від 20.06.13р., сторони приведено в первісний стан, який існував до укладення договорів дарування будинку 13.10.08р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, а також 04.11.11р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Поновлено право власності за ОСОБА_3 на дане домоволодіння.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що малолітня ОСОБА_5 набула право користування житловим будинком АДРЕСА_1 з дня народження (25.05.07р.), іншого житла вона не має, що встановлено рішенням Пролетарського районного суду м.Донецька від 28.11.12р., яке набрало законної сили, тому з урахуванням ст.29 ЦК України її необхідно вселити у спірний будинок разом з матір'ю ОСОБА_4 Також суд зазначив, що ОСОБА_4 залишивши через конфлікти спірний житловий будинок, не втрачала інтерес до нього та намагалась реалізувати своє право на користування ним шляхом подання позовної заяви про вселення та визнання договору дарування недійсним.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: орган опіки та піклування Пролетарської районної у м.Донецьку ради про визнання ОСОБА_4 та її малолітньої доньки ОСОБА_5, такими що втратили право користування житловим приміщенням.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з наступних підстав.
Статтею 47 Конституції України гарантовано право кожного на житло та передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, що визначено ч.4 ст.9 ЖК України.
Згідно ст.156 ЖК члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
До членів сім'ї власника належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 ЖК України, тобто дружина власника квартири, їхні діти і батьки, а також інші особи.
Власник житлового будинку, квартири, згідно ст.383 ЦК України, має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб...
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду УРСР в п.9 постанови «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 № 29, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Частиною 4 ст.60 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_4 після реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 вселилась у спірний будинок за згодою власника будинку (ОСОБА_3), з 17.02.07р. була зареєстрована в ньому, з часу вселення постійно мешкала у спірному будинку, тобто у встановленому законом порядку набула права користування ним. Проте, 26.08.11р. через припинення фактичних шлюбних відносин з ОСОБА_3 вимушено (що не заперечувалось сторонами), разом з малолітньою дитиною залишила спірне житлове приміщення - будинок АДРЕСА_1.
Після залишення спірного будинку, ОСОБА_4 намагалася захистити своє право на житло, шляхом звернення у 2012 році з позовом про усунення перешкод у користуванні спірним житловим приміщенням та вселення, однак дана вимога не була задоволена через не передбачення чинним законодавством збереження право користування житлом членів сім'ї колишнього власника (відбулась зміна власника спірного житла на ОСОБА_2).
З 01.07.13р. (набрання законної сили додатковим рішенням від 20.06.13р. (а.с.96)) за ОСОБА_3 поновлено право власності на домоволодіння АДРЕСА_1.
Судом також враховано положення ч.4 ст.29 ЦК України, якою визначено, що місце проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, пославшись на встановлені рішенням Пролетарського районного суду м.Донецька від 28.11.12р. обставини, а саме те , що малолітня ОСОБА_5 проживала в спірному домоволодінні з дня народження і до 26.08.11р. разом із своїми батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_4, іншого житла на праві власності чи користування в неї не було, а отже вона має право користування спірним житлом.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для вселення ОСОБА_4 в житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.
Встановивши право ОСОБА_4 та її малолітньої дитини на проживання в спірному приміщенні та усунувши перешкоди в користуванні житлом шляхом вселення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання ОСОБА_4 та її малолітньої дитини такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо витребування даних щодо власника спірного домоволодіння, а також залишення поза увагою того факту, що додаткове рішення Пролетарського районного суду від 20.06.13р. яким повернуто сторони за недійсним договором у первісний стан та поновлення права власності ОСОБА_3 на домоволодіння АДРЕСА_1 не виконано, тому власником будинку на даний час є ОСОБА_2 вселення у будинок якої може призвести до негативних наслідків, є необґрунтованими, оскільки судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України...(ч.1 ст.14 ЦПК України).
Доводи скарги про неправомірну реєстрацію ОСОБА_4 у спірному житловому будинку своєї малолітньої дитини ОСОБА_5 не є предметом розгляду даного спору та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про добровільне вибуття ОСОБА_4 зі своєї малолітньою дитиною ОСОБА_5 зі спірного домоволодіння, спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи, встановленими судом обставинами справи та обґрунтованими висновками суду першої інстанції, викладеними у рішенні.
Згідно з ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційна скарга піддягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Пролетарського районного суду м.Донецька від 05 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: