Категорія 44 Головуючий у 1 інстанції - Анісімова Н.Д.
Доповідач - Агєєв О.В.
20 листопада 2013 року м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Шевченко В.Ю., суддів Новосьолової Г.Г., Агєєва О.В.
при секретарі Стрижак О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 17 вересня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення, ухвалити нове, про задоволення позову, через невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що висновок суду про поважність причин не проживання відповідача у спірному приміщенні через неприязні стосунки з нею (апелянтом), знаходженням у спірній квартирі його особистих речей та придбаного за час шлюбу майна, та наявність між сторонами спору відносно права власності майна не відповідають дійсності, оскільки поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що між сторонами з квітня 2008 року припинені фактичні шлюбні відносини після чого відповідач разом з речами переїхав мешкати до своєї сестри.
Зазначає, що після припинення фактичних шлюбних відносин відповідач мав можливість безперешкодно мешкати у квартирі, оскільки мав ключі від неї, проте почав претендувати на квартиру лише з жовтня 2012 року, тобто після її звернення до суду з позовом про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Доказів звернення до правоохоронних органів щодо обмеження його права на мешкання у квартирі відповідач не надав.
Докази, надані відповідачем на підтвердження мешкання у спірній квартирі (квитанції про сплату комунальних послуг, договір про надання доступу до телекомунікаційних послуг) не підтверджують його бажання мешкати у квартирі, оскільки вони стосуються періоду з жовтня 2012 року по березень 2013 рік та носять нетривалий та вибірковий характер. Щодо особистих речей відповідача, то після припинення фактичних шлюбних відносин в квартирі залишився лише сейф відповідача для зберігання зброї, який відповідач обіцяв демонтувати.
Також апелянт посилається на те, що суд безпідставно не прийняв до уваги акти про не проживання відповідача через не зазначення в них причин не проживання, оскільки дані акти фіксують лише факт не мешкання та відсутність особистих речей, а обов'язок доказування причин покладається на особі, яка не мешкає у спірному домоволодінні.
Крім викладеного, апелянт зазначає, що суд помилково встановив між сторонами наявність спору про право власності на майно, оскільки наявність справи про поділ майна не підтверджена матеріалами справи, залишив поза увагою наявність у відповідача на праві власності іншого житла, не звернув увагу на покази свідків з її сторони, які підтвердили факт не проживання відповідача в спірній квартири з квітня 2008 року.
Апелянт, третя особа в судове засідання апеляційного суду не з'явились, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
Відповідач в судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору обміну від 02.04.97р., який посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 реєстровий номер №1419, ОСОБА_1 є власницею АДРЕСА_1 (а.с.10).
Відповідно до довідки, яка видана ТОВ фірма «Содєйствіє» від 13.09.12р. №4280 у вищевказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 (позивачка), ОСОБА_2 (відповідач), діти: ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_5 (а.с.14).
Рішенням Кіровського районного суду м.Донецька від 20.07.12р. шлюб, який було який було укладено між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 20.01.96р. - розірвано (а.с.13).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не мешкає в спірній квартирі з поважних причин, оскільки залишив її вимушено та тимчасово, внаслідок неприязних стосунків з позивачкою ОСОБА_1, в спірній квартирі знаходять його особисті речі та спільно нажите за час шлюбу майно. Крім того між сторонами існує спір про право власності на спірну квартиру.
Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Частиною 1 ст.391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч.1 ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно з ч.4 ст.156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно до ст.405 ЖК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Частиною 2 ст.405 ЦК України передбачено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
Згідно з ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Частиною 4 ст.60 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції встановлено, що не проживання ОСОБА_2 у спірному будинку викликано сімейними обставинами, у зв'язку з чим, він змушений був залишити спірну квартиру та мешкати за іншою адресою, тому суд першої інстанції встановивши поважність причин не проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі більше одного року з підстав зазначених ОСОБА_1, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, щодо припинення між сторонами з квітня 2008 року фактичних шлюбних відносин після чого відповідач разом з речами переїхав мешкати до своєї сестри, що на думку апелянта, свідчить про втрату ним права на користування житловим приміщенням, не ґрунтуються на законі, оскільки згідно ч.4 ст.156 ЖК України, припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє членів сім'ї права користування займаним приміщенням.
Доводи апеляційної скарги про не надання відповідачем доказів звернення до правоохоронних органів щодо обмеження його права мешкання у спірній квартирі, наявність у останнього ключів від квартири, що, на думку апелянта, свідчить про відсутність з її сторони перешкод у користуванні ним спірним майном, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки судом встановлено поважність причин не проживання відповідача - наявність неприязних стосунків між сторонами, що вбачається з копії рішення суду від 20.07.12р. про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.13).
Посилання апелянта не безпідставне неприйняття судом першої інстанції у якості доказу не проживання відповідача у спірній квартирі понад встановлені строки актів про не проживання, є необґрунтованими, оскільки суд дав даним доказам оцінку, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України. До компетенції суду апеляційної інстанції не входять повноваження щодо переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку, що вбачається з аналізу ст.303 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про помилкове встановлення між сторонами наявності спору про право власності на спірне майно, наявність у відповідача на праві власності іншого житла не є предметом розгляду даного спору та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.
Згідно з ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, тому апеляційна скарга піддягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м.Донецька від 17 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: