Провадження №2/263/3786/2013
21 листопада 2013 року м. Маріуполь
Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Турченка О.В., при секретарі Лапоног Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Маріупольської міської ради, третя особа - житлово-комунальне підприємство «Житло «Центр», про визнання права користування жилим приміщенням,
Позивач у своїй позовній заяві вказує, що він є братом ОСОБА_2, померлої 25.08.2013 р., яка була зареєстрована та мешкала у ІНФОРМАЦІЯ_1. Ще після смерті їх матері ОСОБА_3 він переїхав мешкати до сестри, оскільки та дуже захворіла, потребувала стороннього догляду, а його стосунки з дружиною були фактично розірвані. Він з сестрою вів спільне господарство: покупав їжу, ліки, оплачував комунальні послуги тощо. Тому вважає себе членом сім'ї ОСОБА_2, а тому просить визнати за ним право користування спірною квартирою.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та додатково пояснив, що приблизно з жовтня 2011 року він спочатку періодично навідував свою сестру, а потім вже перевіз до неї свої речі. Сестра за станом здоров'я не працювала, тому він покупав їжу, побутову техніку, сплачував комунальні послуги, зробив косметичний ремонт у квартирі, оскільки до цього працював моряком та мав певні заощадження. Зі своєю дружиною він шлюб не розірвав, але фактично шлюбні відносини між ними були припинені, хоча він й був зареєстрований у неї в квартирі.
Представник позивача ОСОБА_4 також підтримала позов у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_5 надав заяву про розгляд справи без його участі та про прийняття рішення на розсуд суду відповідно до діючого законодавства та наявних документів.
Представник третьої особи ОСОБА_6 з позовними вимогами не погодилась та пояснила, що у 1991 році був виданий ордер ОСОБА_3 та її доньці ОСОБА_2 на проживання у спірній квартирі. Після їх смерті було встановлено, що у квартирі ніхто не мешкає, про що складений акт від 12.09.2013 р. Сам ОСОБА_1 не є членом сім'ї наймача, не вселений у встановленому порядку до спірної квартири, зареєстрований та мешкає в іншій квартирі, на квартирному обліку не перебуває, а тому не має права користування спірною квартирою.
Вислухавши пояснення сторін та свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.
Згідно до свідоцтв про народження №975295 та №229316 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними братом та сестрою.
Відповідно до ордеру №007998 від 05.09.1991 р. ОСОБА_3 разом з донькою ОСОБА_2 була надана квартира АДРЕСА_1.
ОСОБА_3 померла 17.09.2011 р., а 25.08.2013 р. померла ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвами про їх смерть. Витрати з поховання ОСОБА_2 були понесені ОСОБА_1, про що суду позивачем надані відповідні квитанції.
Згідно особовому рахунку №2596 у спірній квартирі окрім вищезазначених осіб більш ніхто не зареєстрований. Також з даного документу вбачається, що ОСОБА_2 була квартиронаймачем на підставі рішення виконкому №297 від 22.12.2011 р., тобто після смерті її матері. Дані обставини визнані сторонами, а тому додатковому доказуванню відповідно до ст.61 ЦПК України не підлягають.
Свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона знає ОСОБА_1 як сусіда з квартири №40, де він мешкав осанні 2 роки після смерті матері разом з сестрою, оскільки їй було важко одній, а у позивача розладналися стосунки з дружиною.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 дав аналогічні пояснення.
Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_9 вона не мешкає разом зі своїм чоловіком ОСОБА_1 вже впродовж 2 років. Останній пішов жити до своєї сестри на її прохання восени 2011 року після смерті їх матері, куди й забрав свої речі з дому.
Свідок ОСОБА_10 пояснила суду, що після смерті матері ОСОБА_2 до неї переїхав її брат ОСОБА_1, оскільки та сильно захворіла. Вона бачила, як ОСОБА_1 придбав у квартиру новий диван та холодильник.
На підтвердження свого проживання у спірній квартирі позивачем надані суду також копії квитанцій про сплату комунальних послуг та чеки на придбання побутової техніки.
У правових позиціях Верховного Суду України, викладених у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 р. №10-1392/0/4-12, зазначено, що з урахуванням положень статей 64, 65 ЖК УРСР у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша і друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Згідно ч.1 ст.3607 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
Оскільки ОСОБА_1 вселився до спірної квартири ще восени 2011 року, тобто задовго до смерті основного квартиронаймача, постійно мешкав в ній однією сім'єю з померлою ОСОБА_2, а впродовж всього часу проживання ніяких вимог про його виселення не надходило, то суд приходить до висновку, що позивач як член сім'ї набув рівного права користування цим жилим приміщенням.
При цьому суд не приймає до уваги акт від 12.09.2013 р., складений ЖКП «Житло «Центр», про те, що у квартирі АДРЕСА_2 ніхто не проживає, оскільки він складений лише зі слів сусідів квартир №№31 та 36, які безпосередньо судом не допитувались в якості свідків. Згідно ж пояснень свідка ОСОБА_10 її син ОСОБА_11, який постійно мешкає за іншою адресою, підписав цей документ, не читаючи його змісту, а ОСОБА_12 взагалі не спілкується з сусідами та не цікавиться їх життям.
Окрім того, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.9 своїй постанови №2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 р. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Таким чином, реєстрація позивача у квартирі АДРЕСА_3 не впливає на визнання за ним права користування квартирою №40 у будинку №5 по вул.Бахчиванджи в м. Маріуполі.
Згідно із ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Проте ані відповідачем, ані третьою особою не надано будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність згоди з боку наймача ОСОБА_2 на проживання ОСОБА_1 в її квартирі, наявність певної угоди між указаними особами та певного порядку користування жилим приміщенням.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 10, 11, 58-61, 209, 212-215 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Маріупольської міської ради, третя особа - житлово-комунальне підприємство «Житло «Центр», про визнання права користування жилим приміщенням задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою №40 у будинку №5 по вул. Бахчиванджи в м. Маріуполі.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Турченко