Справа № 369/6968/13-к Головуючий у І інстанції Омельченко М.М.
Провадження № 11-кп/780/554/13 Доповідач у 2 інстанції Гриненко
Категорія 22 22.11.2013
Іменем України
21 листопада 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого - судді Гриненка О.І.
суддів - Капічон О.М., Ященко І.Ю.
за участю:
прокурора - Скрипки І.М.
захисника - ОСОБА_2
обвинуваченого - ОСОБА_3
секретаря судових засідань - Шуліпи О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Київської області Бабенка В.І. на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 вересня 2013 року, яким
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Києва, українця, громадянина України, з неповною середньою освітою, непрацюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
- визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік, з покладеням на нього обов'язків відповідно до статті 76 КК України щодо повідомлення кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання та проходження курсу амбулаторної психіатричної допомоги. Крім того, вироком суду задоволено цивільний позов законного представника потерпілого ОСОБА_5, а також вирішено питання щодо речового доказу, -
За вироком суду, ОСОБА_3 визнано винуватим у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), за наступних обставин.
29 травня 2013 року, приблизно о 16 годині, ОСОБА_3, знаходячись за місцем свого проживання - у квартирі АДРЕСА_1, шляхом обману заволодів майном неповнолітнього ОСОБА_6, а саме мобільним телефоном марки «Самсунг S5666», в якому знаходилась сім-картка мобільного оператора «Лайф», яка матеріальної цінності для потерпілого не представляє, а також картка пам'яті об'ємом 4 Гб, заподіявши неповнолітньому потерпілому майнову шкоду на загальну суму 916 гривень 92 копійки.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину, просить вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.09.2013 року щодо ОСОБА_3 скасувати в частині призначення покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України і призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, на підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, з покладенням на ОСОБА_3 відповідно до статті 76 КК України обов'язку повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання. Також, апелянт просить відповідно до частини 2 статті 94 КК України застосувати до ОСОБА_3 примусовий захід медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку. Крім того, прокурор просить мотивувальну частину оскаржуваного вироку змінити та визнати обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_3 - вчинення злочину в стані обмеженої осудності, в решті вирок суду першої інстанції залишити без зміни. Обґрунтовуючи зазначені вимоги апелянт посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування судом закону, який не підлягає застосуванню, що виразилося у зобов'язанні обвинуваченого ОСОБА_3 пройти курс амбулаторної психіатричної допомоги із посиланням на статтю 76 КК України та незастосуванні закону, який підлягає застосуванню, а саме статті 94 КК України. Апелянт зазначає, що згідно висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи №295 від 10.07.2013 року ОСОБА_3 в період інкримінованих йому діянь страждав і страждає на шизофренію параноїдної форми із приступоподібним типом перебігу (МКХ-10, Р20.01); ступінь виразності психічних розладів в період, коли було скоєно інкриміноване йому діяння і на момент проведення експертизи у ОСОБА_3 такий, що він не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. Таким чином, на думку апелянта, наявне у ОСОБА_3 психічне захворювання не є небезпечним для здоров'я інших осіб, а тому суд зобов'язавши обвинуваченого ОСОБА_3 пройти курс амбулаторної психіатричної допомоги, посилаючись на статтю 76 КК України застосував закон, який не підлягає застосуванню. Разом з тим, як стверджує апелянт, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до зазначеного акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_3 потребує примусових заходів медичного характеру, передбачених ч.2 ст.94 КК України у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, не визнав обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_3 на підставі статті 66 КК України - вчинення злочину у стані обмеженої осудності та не застосував до обвинуваченого відповідний примусовий захід медичного характеру.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу в частині неправильного застосування кримінального закону, а саме покладення на ОСОБА_3 обов'язку на підставі статті 76 КК України пройти курс амбулаторної психіатричної допомоги, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_3 у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені представленими у справі доказами у їх сукупності, які перевірялися судом в ході судового слідства, та апелянтом не оспорюються.
Зокрема, винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується його показаннями, показаннями неповнолітнього потерпілого ОСОБА_6 та його законного представника, наданими під час судового розгляду, а також іншими доказами, дослідженими судом першої інстанції.
Згідно акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи №295 від 19.06. - 10.07.2013 року, ОСОБА_3 в період інкримінованих йому діянь та в теперішній час страждав і страждає на шизофренію параноїдної форми із приступоподібним типом перебігу (МКХ-10, F20.01). Ступінь виразності психічних розладів в період, коли були скоєні інкриміновані йому діяння і в теперішній час у ОСОБА_3 такий, що він не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_3 потребує примусових заходів медичного характеру, передбачених ч.2 ст.94 КК України - надання амбулаторної психіатричної допомоги, протипоказань для такого лікування у нього немає (а.с. 51-53).
Відповідно до статті 20 КК України, підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
Згідно зі статтею 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити серед інших і питання про те, чи вчинив обвинувачений кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності та чи є підстави для застосування до обвинуваченого, який вчинив кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, примусового заходу медичного характеру, передбаченого частиною другою статті 94 КК України.
Тобто, наслідком визнання особи обмежено осудною є можливість призначення їй примусових заходів медичного характеру, що належить виключно до компетенції суду та є правом, а не обов'язком суду, який має мотивувати у вироку своє рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо незастосування до обвинуваченого примусового заходу медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, так як ОСОБА_3 вчинив злочин невеликої тяжкості, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, характеризується посередньо, щиро розкаявся у вчиненому, а отже ступінь суспільної небезпечності особи обвинуваченого ОСОБА_3 та вчиненого ним діяння є невеликим. Крім того, вчинене ОСОБА_3 діяння не є наслідком психічного захворювання, на яке він страждає, також ОСОБА_3 систематично обстежується та проходить лікування, а тому колегія суддів також не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_3 вказаного примусового заходу медичного характеру.
Таким чином, доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування статті 94 КК України, яка підлягала на думку апелянта застосуванню не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду із зазначених вище підстав.
Доводи прокурора щодо неврахування обмеженої осудності ОСОБА_3 в якості обставини, яка пом'якшує його покарання відповідно до статті 66 КК України колегія суддів вважає неспроможними, так як стаття 20 КК України не містить імперативної вказівки на те, яким чином має враховуватися судом обмежена осудність при призначенні покарання. Як вбачається з вироку, судом першої інстанції при призначенні покарання у відповідності до статті 65 КК України враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 злочину, особу обвинуваченого, обставину, що пом'якшує покарання відповідно до статті 66 КК України - його щире каяття, а також висновки акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи щодо наявності у ОСОБА_3 психічного захворювання та його обмеженої осудності (а.с.113). Тобто, судом першої інстанції всупереч доводам апеляції прокурора була врахована зазначена обставина, а тому апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Разом з тим, заслуговують на увагу доводи прокурора щодо застосування судом кримінального закону, який не підлягає застосуванню, а саме призначення на підставі пункту 5 частини 1 статті 76 КК України обвинуваченому ОСОБА_3 курсу амбулаторної психіатричної допомоги.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 76 КК України, у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може в тому числі зобов'язати засудженого пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. Наявність у ОСОБА_3 відповідного психічного захворювання не становить небезпеки для здоров'я інших осіб та може бути підставою при певних умовах для надання йому психіатричної допомоги відповідно до статті 94 КК України, а тому колегія суддів вважає, що в даному випадку судом першої інстанції неправильно застосовано пункт 5 частини 1 статті 76 КК України.
Крім того, в мотивувальній частині вироку суд першої інстанції обгрунтовує доцільність проходження ОСОБА_3 курсу амбулаторної психіатричної допомоги, посилаючись на ч.2 ст.20 та ст.96 КК України, хоча вказаними нормами кримінального закону проходження особою саме такого заходу лікування, як зазначив суд першої інстанції, - не передбачено.
Однак, встановлені факти неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність не можуть бути підставою для скасування вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 вересня 2013 року, ухваленого відносно ОСОБА_3 в частині призначеного покарання та ухвалення апеляційним судом свого вироку, оскільки визначений в статті 420 КПК України перелік таких підстав є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
За таких обставин колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає зміні відповідно до статей 408, 409, 413 КПК України, а апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 408, 409, 413, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області Бабенка В.І. - задовольнити частково.
Вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 вересня 2013 року ухвалений відносно ОСОБА_3 - змінити.
Виключити з мотивувальної частини вироку абзац: «З урахуванням положень ч.2 ст.20, ст.96 КК України суд вважає за доцільне в період іспитового строку покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 обов'язок пройти курс амбулаторної психіатричної допомоги».
Виключити з резолютивної частини вироку посилання суду щодо зобов'язання обвинуваченого ОСОБА_3 пройти курс амбулаторної психіатричної допомоги на підставі статті 76 КК України.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Судді:
_______________ _________________ ________________
Гриненко О.І. Капічон О.М. Ященко І.Ю.