20 листопада 2013 року Справа № 903/610/13
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши
касаційну скаргу Приватного підприємства "Укр-Петроль"
на рішення господарського суду Волинської області від 10.07.2013 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2013 р.
у справі № 903/610/13 господарського суду Волинської області
за позовом Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в інтересах держави в особі
Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор"
Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна
компанія "Автомобільні дороги України"
до Приватного підприємства "Укр-Петроль"
про стягнення 18 638,68 грн.
за участю представників:
ГПУ - Романов Р.О.;
ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" в особі ДП "Рівненський облавтодор" - не з'явилися;
ПП "Укр-Петроль" - не з'явилися;
Рівненський прокурор з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері звернувся до господарського суду Волинської області з позовом в інтересах держави в особі Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та просив суд, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, стягнути з відповідача - Приватного підприємства "Укр-Петроль" 18 627,94 грн., у т.ч. 15 835,00 грн. заборгованості, 1 176,89 грн. пені, 1 108,45 грн. штрафу, 507,60 грн. процентів річних.
В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за умовами договорів підряду № 4/12 від 18.04.2012 р. та № 5/12 від 26.04.2012 р. в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт (а.с.2-6).
Відповідач у справі - ПП "Укр-Петроль" у відзиві на позов проти задоволення заявлених вимог заперечує, посилаючись на ненастання строку оплати заборгованості згідно наданих позивачем актів виконаних робіт, оскільки у вказаних актах відсутня дата підписання (а.с.34-35).
Рішенням господарського суду Волинської області від 10.07.2013 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 15 835,00 грн. заборгованості, 1 176,89 грн. пені, 1 108,45 грн. штрафу, 383,94 грн. процентів річних (а.с.64-67).
Частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
- відповідач не оплатив виконані та прийняті роботи у встановлені договорами строки, допустивши заборгованість у заявленому розмірі;
- за порушення виконання грошових зобов'язань ст. 625 ЦК України встановлено відповідальність у вигляді зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням процентів річних, у зв'язку з чим вимоги позивача у цій частині мотивовані. При цьому, вказана вимога задоволена частково, з урахуванням здійсненого судом перерахунку;
- договорами встановлена відповідальність за порушення взятих на себе зобов'язань з оплати виконаних робіт у вигляді пені, вимоги про стягнення якої обґрунтовано заявлені позивачем;
- враховуючи належність позивача до державного сектору економіки, з відповідача за порушення строків оплати робіт підлягає стягненню штраф у розмірі 7 % від простроченої суми на підставі ст. 231 ГК України.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2013 р. рішення господарського суду Волинської області від 10.07.2013 р. скасовано в частині задоволення вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 108,45 грн. (а.с.114-119).
Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 231 ГК України.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (а.с.131-134).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
В силу п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Відповідно до ст. 361 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва в суді держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними і державою.
Між тим, ч. ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України встановлено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави, при цьому в позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обгрунтовує необхідність їх захисту.
Крім того, Конституційний суд України у рішенні від 08.04.1999 р. визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
При цьому, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.
А також, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Згідно ст. 1 Статуту позивача, останній створений на власності ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України".
В свою чергу, ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" утворене згідно Постанови Кабінету Міністрів України, відповідно до якої засновником компанії є Держава в особі Державної служби автомобільних доріг, якою здійснюються повноваження вищого органу управління Компанії. До статутного капіталу компанії передано майно державних дорожніх підприємств з наступним перетворенням їх у дочірні підприємства.
18.04.2012 р. між сторонами у справі укладено договір підряду № 4/12, згідно умов якого позивач зобов'язався здійснити вирубку зелених насаджень згідно специфікації на а/д Західний під'їзд до м. Рівне км 1+100 - км 1+200, а відповідач зобов'язується прийняти закінчені роботи і оплатити їх.
26.04.2012 р. між сторонами у справі укладено договір підряду № 5/12, згідно умов якого позивач зобов'язався влаштувати а/бетонного покриття АЗС на Житинському кільці, а відповідач зобов'язується прийняти закінчені роботи і оплатити їх.
Судами правильно визначено, що укладені між сторонами договори за своєю правовою природою є договорами підряду.
Так, відповідно до ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Зазначені договори, в силу ст. ст. 173 - 175 ГК України, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.
Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити виконані позивачем роботи за договорами.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.
Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судами встановлено, що позивачем виконані роботи згідно договору № 4/12 на суму 29 923,00 грн., які здані ним та прийняті відповідачем, про що підписано акт прийому виконаних підрядних робіт за квітень 2012 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до п. 4.3. договору, розрахунки за виконані роботи замовник здійснює на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість протягом 15 календарних днів з моменту підписання актів виконаних робіт форми КБ-2в.
Натомість, як встановлено судами, відповідач виконані роботи оплатив частково, допустивши заборгованість у розмірі 14 923,00 грн.
Крім того, судами встановлено, що позивачем виконані роботи згідно договору № 5/12 на суму 12 938,00 грн., які здані ним та прийняті відповідачем, про що підписано акт прийому виконаних підрядних робіт за квітень 2012 року.
Відповідно до п. 4.3. договору, розрахунки за виконані роботи замовник здійснює на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість протягом 15 календарних днів з моменту підписання актів виконаних робіт форми КБ-2в.
Натомість, як встановлено судами, відповідач виконані роботи оплатив частково, допустивши заборгованість у розмірі 912,00 грн.
Оскільки судами встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних робіт у встановлений строк, допустивши заборгованість у розмірі 15 835,00 грн. (14 923,00 грн. + 912,00 грн.), ними зроблено правильний висновок про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у вказаному розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, суди дійшли правильного висновку щодо задоволення вимог про стягнення процентів річних у розмірі 383,94 грн., з урахуванням здійсненого судами перерахунку.
В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесена, зокрема, пеня (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Договором передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати виконаних робіт у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (п. 4.4. договору).
У зв'язку з викладеним, вимога позивача про стягнення пені правильно визнана судами обгрунтованою.
З огляду на положення ст. ст. 1115, 1117 ГПК України, колегія суддів одночасно звернула увагу на таке.
Задовольняючи вимогу про стягнення з відповідача штрафу за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів у розмірі 7 % від простроченої суми, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належить до державного сектору економіки, отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 231 ГК України.
При цьому, суд апеляційної інстанції, в порушення норм матеріального права, не прийнявши до уваги належність позивача до державного сектору економіки, не з'ясувавши, що ст. 231 ГК України застосовується як у випадку порушення негрошового, так і у випадку порушення грошового зобов'язання, скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимоги про стягнення штрафу та зазначив, що ст. 231 ГК України застосована в даному випадку безпідставно.
З огляду на наведене, касаційна інстанція вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до помилкового часткового скасування рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим, постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2013 р. підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 1 108,45 грн., а рішення господарського суду Волинської області від 10.07.2013 р. - залишенню в силі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Укр-Петроль" залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2013 р. у справі № 903/610/13 господарського суду Волинської області скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення 1 108,45 грн. штрафу, залишивши в цій частині в силі рішення господарського суду Волинської області від 10.07.2013 р.
3. В решті постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2013 р. залишити без змін.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.