18 листопада 2013 року Справа № 921/293/13-г/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Прокопанич Г.К.
суддів Алєєвої І.В.
Євсікова О.О.
за участю представників:
Позивача: Авдєєнка В.В., дов. № б/н від 11.11.2013 року;
Відповідача: Луб'янецького В.І., дов. № 39 від 26.12.2012 року;
розглянувши касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2013 року
у справі № 921/293/13-г/11 господарського суду Тернопільської області
за позовом публічного акціонерного товариства "Галіція Дистилері"
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області
про внесення змін у договір оренди № 9-ЦМК від 12.12.2001 року
У березні 2013 року публічне акціонерне товариство "Галіція Дистилері" звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, просило внести зміни у договір оренди № 9-ЦМК від 12.12.2001 року шляхом виключення з п. 3.4 договору словосполучення "разі зміни методики розрахунку, зміни централізованих цін і тарифів та в інших" (а.с. 4).
Позовні вимоги мотивовано необхідністю приведення змісту договору вимогам ч. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" (в редакції Закону України від 29.06.2004 року № 1905-IV).
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 30.04.2013 року (суддя Сидорук А.М.) у задоволенні позову відмовлено (а.с. 42-47).
Судовий акт мотивовано недоведеністю обставин, з існуванням яких закон або договір № 9-ЦМК від 12.12.2001 року пов'язує можливість внесення змін до останнього за рішенням суду.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2013 року (головуючий Кордюк Г.Т., судді Юрченко Я.О., Якімець Г.Г.) рішення господарського суду Тернопільської області від 30.04.2013 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 102-107).
Оскаржений судовий акт мотивовано обгрунтованістю позовних вимог.
Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим рішенням, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2013 року скасувати, рішення господарського суду Тернопільської області від 30.04.2013 року залишити в силі (а.с. 117-123).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.11.2013 року касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.11.2013 року (а.с. 115-116).
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.12.2001 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та закритим акціонерним товариством "Галспирт" було укладено договір оренди № 9-ЦМК, відповідно до умов якого орендарю було передано в строкове платне користування цілісний майновий комплекс структурного підрозділу (горілчаний цех) Бучацького мальтозного заводу вартістю 756 675 грн. з метою виробництва та реалізації лікеро-горілчаних виробів та іншої продукції харчової промисловості (а.с. 10-15).
Відповідно до розділу 3 договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (листопад 2001 року) 5 268,98 грн.
Згідно п. 3.1, 3.2, 3.3 договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць; орендна плата перераховується до державного бюджету щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем оренди.
Пунктом 3.4 договору передбачено, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї з сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
Відповідно до п. 8.2 договору орендодавець має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання у разі погіршення стану орендованого майна підприємства внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору.
У п. 9.3 договору сторони передбачили, що спори і суперечки, які виникають з договору або у зв'язку з ним вирішуються в судовому порядку.
Згідно п. 10.2 договору його умови зберігають свою силу протягом всього терміну договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов'язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов'язань.
Відповідно до розділу 12 договору додатки до нього є невід'ємною і складовою його частиною. До договору додаються акт оцінки вартості майна, що передається в оренду; акт приймання-передачі орендованого майна; розрахунок орендної плати.
У подальшому між сторонами було укладено дев'ять угод про внесення змін до договору оренди, які стосуються своєчасної сплати поточних податкових зобов'язань; платіжних та поштових реквізитів сторін; місця зберігання продукції; використання амортизаційних відрахувань; терміну дії договору; орендної плати (а.с. 16-25).
Листом від 22.12.2011 року № 18-14-04059 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області в доповнення до листів від 19.10.2011 року № 18-11-03269 та 19.12.2011 року № 18-14-04011 надіслало відповідачу для розгляду проект додаткової угоди № 10 про внесення змін до договору № 9-ЦМК від 12.12.2001 року, зокрема, в частині зміни розміру орендної плати, згідно з вимогами Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 та пункту 3.4 даного договору (а.с. 28).
Публічне акціонерне товариство "Галіція Дистилері" не погодившись з поектом додаткової угоди № 10 до договору № 9-ЦМК від 12.12.2001 року звернулось з відповідним позовом.
Правовою підставою для задоволення позовних вимог заявник обрав ч. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону України № 1905-IV від 29.06.2004 року, відповідно до якої розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.
Згідно п. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.
Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.
Пунктами 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до п. 1, 2 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Пунктом 4 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.
Відповідно до п.п. 10.2, 10.3 договору оренди № 9-ЦМК від 12.12.2001 року умови цього договору зберігають силу протягом всього терміну його дії, в т.ч. у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов'язань орендаря, щодо орендної плати - до виконання зобов'язань. Зміни і доповнення, або розірвання цього договору допускається за взаємною згодою сторін. Зміни і доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншій стороні.
Враховуючи вказані приписи законодавства та відсутності істотних порушень договору, істотної зміни обставин та інших встановлених законом підстав для внесення змін до вказаного договору, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у позові.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Згідно ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.
Пунктом 4 Перехідних та прикінцевих положень Цивільним кодексом України передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до п. 9 Перехідних та прикінцевих положень Цивільним кодексом України до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Скасовуючи прийнятий у справі судовий акт, апеляційна інстанція зазначила, що договір оренди № 9-ЦМК від 12.12.2001 року був укладений до набуття чинності Цивільним кодексом України, однак, правовідносини за договором продовжили існувати після 01.01.2004 року, тобто, після набуття чинності Цивільним кодексом України, а тому на підставі п. п. 4, 9 Перехідних та прикінцевих положень Цивільним кодексом України до вказаного договору слід застосовувати норми Цивільного кодексу України.
У п. 9.3 договору оренди № 9-ЦМК від 12.12.2001 року сторони обумовили, що спори і суперечки, які виникають з договору або у зв'язку з ним вирішуються в судовому порядку.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сторони погодили можливість зміни договору судовим рішенням.
Згідно ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до п. 37 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 року "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" абзац перший частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з яким сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, слід застосовувати разом із абзацом другим, де сказано, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Таким чином, сторони не можуть врегулювати свої відносини на власний розсуд не тільки тоді, коли в нормі сказано "сторони в договорі не можуть відступити від положень..." або міститься подібний вираз (наприклад, частина четверта статті 216 ЦК України), а і тоді, коли обов'язковість для сторін положень певної норми випливає з її змісту - тобто тоді, коли зі змісту норми можна зробити висновок, що норма є імперативною. Зокрема, якщо законом встановлені істотні умови договору, то недосягнення згоди з усіх істотних умов означає, що права та обов'язки за договором не виникли, оскільки договір є неукладеним в силу імперативної вказівки закону (частини першої статті 638 ЦК України).
Якщо ж, навпаки, в нормі сказано "якщо інше не встановлено договором" або міститься подібний вираз, то це вказує на те, що норма не є імперативною, і сторони в договорі можуть відступити від її положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Часто в нормі не сказано прямо ні "сторони в договорі не можуть відступити від положень...", ні "якщо інше не встановлено договором", та не містяться подібні вирази. Питання про те, чи є така норма імперативною або диспозитивною, слід вирішувати шляхом аналізу змісту цієї норми в кожному окремому випадку.
Отже, зміст частини третьої статті 6 ЦК України полягає у законодавчому закріпленні співвідношення між диспозитивними та імперативними нормами: імперативна норма встановлює правила, які не можуть бути змінені сторонами в договорі, а диспозитивна норма дозволяє таку зміну. До набрання чинності ЦК України це співвідношення відображалося лише у теорії права.
Після набрання чинності Цивільним кодексом України, Законом України № 1905-IV від 29.06.2004 року внесено зміни до ч. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно якої визначено, що розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.
Отже, вищенаведений Закон змінив підстави перегляду розміру орендної плати на вимогу однієї з сторін у договорі, визначивши такою підставою лише істотну зміну стану об'єкту з незалежних від сторін обставин, а також встановив відсилочну норму до інших законодавчих актів, якими можуть регулюватись підстави для зміни розміру орендної плати.
Відповідно до п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" з урахуванням частини другої статті 124 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 у справі № 1-2/2002) приписи статті 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на звернення до суду з вимогою про зміну або розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору.
За таких обставин апеляційна інстанція дійшла обгрунтованого висновку, що коли зі змісту Закону випливає імперативність його норм, у спірний договір можуть і повинні бути внесені зміни судовим рішенням з метою приведення останнього у відповідність до вимог такого Закону, що дало підстави для задоволення позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, оскільки судом апеляційної інстанції було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Доводи заявника касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, відхиляються як такі, що, згідно ч. 2 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України не можуть бути підставою для скасування або зміни судового акту.
Крім того, ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, з огляду на що представник відповідача ознайомився з матеріалами справи та був присутній у судовому засіданні, отже, мав можливість реалізації наданих прав на власний розсуд.
Безпідставними є посилання заявника касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України та обставин щодо наявності у провадженні господарського суду Тернопільської області справи № 14/59/5022-941/2012(18/18/5022-404/2012) та набравшого законної сили рішення у справі № 9/78/5022-1077/2012.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Разом з тим, у зазначених відповідачем господарських спорах має місце інший предмет спору.
Крім того, оскаржене рішення не містить вказівок щодо застосування або незастосування Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 до орендних правовідносин сторін, а лише зобов'язує сторони привести п. 3.4 договору у відповідність до вимог ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2013 року у справі № 921/293/13-г/11 залишити в силі.
Головуючий суддя Г.К. Прокопанич
Судді: І.В. Алєєва
О.О. Євсіков