"07" листопада 2013 р. м. Київ К-29330/10
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого:Штульман І.В. (доповідач),
суддів:Заїки М.М.,
Стародуба О.П., -
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду (далі - УПФ) України в Роздільнянському районі Одеської області про визнання незаконними дій та стягнення заборгованості по пенсійним виплатам і моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_5, - представника ОСОБА_4, на постанову Роздільнянського районного суду Одеської області від 3 березня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2010 року, -
У липні 2008 року ОСОБА_4 звернулася в суд з адміністративним позовом до УПФ України в Роздільнянському районі Одеської області про визнання незаконними дій, стягнення заборгованості по пенсійним виплатам та моральної шкоди в розмірі 10000 гривень. Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є громадянкою України і її трудовий стаж складає 31 рік з яких вона 29 років працювала медичною сестрою у Роздільнянській лінійній лікарні. З травня 2000 року їй призначена пенсія за вислугу років у розмірі 132 гривні. Позивач ОСОБА_4 стверджує, що у липні 2000 року вона виїхала на роботу до Німеччини, в місто Вупперталь, де 11 липня 2000 року прийнята на облік у Боннському відділенні Посольства України у Федеративній Республіці Німеччина, як тимчасово там проживаюча та працююча. При виїзді за кордон їй була виплачена пенсія за шість місяців наперед. З 1 липня 2000 року виплату пенсії припинено, а пенсійна справа закрита. Позивач зазначає, що вона неодноразово зверталася до УПФ України в Роздільнянському районі Одеської області із заявами про виплату їй пенсії (останній раз - 2 квітня 2008 року), але у виплаті такої відповідачем було відмовлено з посиланням на статтю 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). ОСОБА_4 просить суд визнати рішення УПФ України в Роздільнянському районі Одеської області про припинення виплати їй пенсії з липня 2001 року незаконним, зобов'язати відповідача зробити всі перерахунки пенсії, починаючи з серпня 2001 року, згідно законодавства України, з урахуванням інфляції, та виплатити їй пенсію і моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.
Постановою Роздільнянського районного суду Одеської області від 3 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2010 року, адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, представник позивача звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідач подав заперечення на вказану касаційну скаргу, просить таку залишити без задоволення, а постанову Роздільнянського районного суду Одеської області від 3 березня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2010 року - без змін, оскільки такі постановлені з дотриманням норм права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
За приписами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Згідно частини 3 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
За змістом частин 1, 2 статті 92 Закону № 1788-XII громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є громадянкою України (закордонний паспорт серії АМ № 641699). З липня 2000 року позивач проживає у Федеративній Республіці Німеччина, у місті Вупперталь та з 11 липня 2000 року прийнята на облік у Боннському відділенні Посольства України у Федеративній Республіці Німеччина. До виїзду за кордон позивач мешкала в квартирі АДРЕСА_1, що належить їй на праві власності, та знята з реєстрації по Роздільнянському району Одеської області з 16 лютого 2000 року. Управлінням праці та соціального захисту населення Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області 26 травня 2000 року ОСОБА_4 призначена пенсія за вислугу років, а з 1 липня 2001 року пенсійну справу знято з обліку, в зв'язку з виїздом позивача на постійне проживання у Федеративну Республіку Німеччина. Оскільки ОСОБА_4 пенсію було призначено в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, то у відповідності до вимог статті 92 Закону № 1788-XII така була виплачена їй за шість місяців наперед перед від'їздом.
УПФ України в Роздільнянському районі Одеської області, розглянувши заяву ОСОБА_4 про виплату пенсії в Україні, 2 квітня 2008 року роз'яснило їй положення статей 49, 51 Закону № 1058-IV, вказавши на відсутність угоди між Україною та Федеративною Республікою Німеччина і повідомивши, що для відновлення виплати пенсії необхідне особисте звернення пенсіонера, наявність у нього паспорта або тимчасової посвідки, що посвідчує особу і вказує місце постійного проживання на території України.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 49, статті 51 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон, пенсія призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом.
На час вчинення відповідачем оспорюваних дій угода між Україною та Федеративною Республікою Німеччина про співробітництво в галузі соціального забезпечення не укладена, а тому відсутні законодавчо визначені підстави для задоволення позову ОСОБА_4
Згідно частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки постанова Роздільнянського районного суду Одеської області від 3 березня 2009 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2010 року постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Касаційну скаргу ОСОБА_5, - представника ОСОБА_4, - залишити без задоволення.
Постанову Роздільнянського районного суду Одеської області від 3 березня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Роздільнянському районі Одеської області про визнання незаконними дій та стягнення заборгованості по пенсійним виплатам і моральної шкоди - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Штульман І.В.
Судді: Заїка М.М.
Стародуб О.П.